Рішення № 5301919, 13.07.2009, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" липня 2009 р.Справа № 16/243 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Коротченко Л.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 16/243

за позовом: cпільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Лобер ГмбХ", м. Київ

до відповідача: суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м. Новомиргород Кіровоградської області

про стягнення 157 790,66 грн.,

Представники сторін:

від позивача - участі не брав;

від відповідача - участі не брав;

Спільне українсько-німецьке підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Лобер ГмбХ" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 боргу в сумі 157 790,66 грн., з яких 111 956,12 грн. - сума основного боргу, 10 904,22 грн. - 3% річних та 34 930,32 грн. - інфляційні втрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовує з посиланням на ст.ст. 20, 193, 220, 224, 237 Господарського кодексу України, а також ст.ст. 526, 623, 624, 625, 655, 692, 854 Цивільного кодексу України.

17.12.08 р. позивач подав до суду уточнення позовних вимог, якою фактично зменшив розмір позовних вимог, остаточно просить стягнути з відповідача 146 169,47 грн., з них 105 083,40 грн.- основний борг, 8 930,56 грн. - річні, 32 155,51 грн. - інфляційні. Вказана заява отримана відповідачем в судовому засіданні 17.02.09 р., що підтверджується особистим підписом відповідача (а.с. 41-42).

Оскільки, зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбачене ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає заяву позивача та розглядає позовні вимоги в редакції заяви від 15.12.08 р. (а.с. 41-42).

В поданих до суду 17.02.09 р. заявах відповідач позовні вимоги позивача не визнав, посилаючись на те, що надану позивачем до суду видаткову накладну № 146 від 11.04.05 р. особисто він не підписував, а долгові розписки писав на прохання директора фірми Лобер ГмбХ для того, щоб отримати товар на суму 100 000 грн. Відповідач також зазначив, що товар ним отримано по накладним № 03/30/14 від 30.03.05 на суму 19328,01 грн., від 11.04.05 р. на суму 7 445,44 грн., № 07/09/23 від 09.07.07 р. на суму 4 808,36 грн., № 07/18/19 від 18.07.07 р. на суму 5 548,26 грн., за яким він розрахувався, але довести документами в суді не може (а.с. 76, 77).

В судове засідання 13.07.09 р. представники сторін не з'явились, причини неявки суду не повідомили, однак господарський суд вважає сторони такими, що належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення позивачу 01.07.09 р. поштового відправлення, а також копією списку № 192 згрупованих внутрішніх поштових відправлень господарського суду від 26.06.09 р. (а.с. 127).

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, господарський суд встановив наступне.

30.03.05 р. між спільним українсько-німецьким підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Лобер ГмбХ" (далі - Продавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (далі - Покупець) уклали договір купівлі-продажу № 6 (далі - Договір, а.с. 12-14).

Відповідно до предмету Договору Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти та сплатити вартість Товару на умовах, викладених у цьому Договорі; асортимент, кількість, ціна та загальна вартість Товару визначається в накладних, які оформляються Продавцем відповідно до поданого Покупцем замовлення; загальна сума Договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється передача Товару згідно цього Договору і дорівнює 105 000 грн. (пункти 1.1, 1.2, 1.3 Договору).

Відповідно до п. 5.2 Договору оплата товару проводиться відповідно до реалізації Товару впродовж 2005 року до 31 грудня.

Покупець відповідно до п. 6.2.2 Договору взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити вартість Товару згідно п. 5.2 даного Договору.

Сторони в Договорі погодили, що Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2005 року в частині передачі Товару Покупцю і в частині здійснення розрахунків (п. 10.1 Договору).

На виконання умов Договору Продавець за видатковою накладною № 146 від 11.04.05 р. поставив Покупцю товар на загальну суму 105 083,40 грн.(а.с. 98).

Позивач стверджує, що довіреність від приватного підприємця ОСОБА_1 на отримання товару не збереглася, у зв'язку із закінченням строку її зберігання, що підтверджує наданою до суду відповідною довідкою (а.с. 75).

Разом з цим, як на доказ отримання відповідачем товару на суму 105 000,00 грн. позивач посилається також на боргові розписки та письмове зобов'язання, надані позивачу власноручно як самим Покупцем, а також його майновим поручителем, який крім відповідача підписав також укладений Договір, а саме - ОСОБА_3 (а.с. 14, 15, 16, 17, 18).

У зв'язку з невиконанням Покупцем зобов'язання розрахуватися за отриманий товар у строк, визначений п. 5.2 Договору, позивач 08.05.07 р. на адресу відповідача направив претензію, яку відповідач особисто отримав 16.05.07 р., що підтверджується його підписом на претензії (АЕС. 33). Але відповіді на претензію відповідач не надав, борг не сплатив.

Однак, в той же день, тобто 16.05.07 р. відповідач власноручно надав позивачу письмове зобов'язання про визнання ним боргу в сумі 101 576,50 грн. (а.с. 16).

Крім того, 09.07.07 р. відповідач власноручно також надав позивачу письмову розписку, якою зобов'язався погасити борг за договором від 30.03.05 р. в сумі 101 576,50 грн. (а.с. 17).

Зміст вищевказаних розписок та письмового зобов'язання свідчить про те, що приватний підприємець ОСОБА_1 визнав борг за поставлені Продавцем обої на суму 101 576,50 грн., який зобов'язався погасити за рахунок реалізації нерухомого майна, що належить майновому поручителю ОСОБА_3

Крім того, наявність боргу відповідача, а саме за договором № 6 від 30.03.05 р. також підтверджується і ОСОБА_3, майновим поручителем Покупця, шляхом написання майновим поручителем особисто письмової розписки від 09.07.07 р. (а.с. 18).

Відповідач у визначений Договором строк, а також у період дії Договору, вартість отриманого ним товару в сумі 105 083,40 грн. не сплатив, будь-яких доказів здійсненої ним оплати за отриманий товар до суду не подав, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Доводи відповідача про те, що накладну на отримання товару на суму 105 083,40 грн. особисто він не підписував, в супереч вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідач не підтвердив належними доказами, а тому вказані доводи не можуть бути прийняті судом до уваги. При цьому господарський суд враховує також наступне.

З метою встановлення належності підпису саме відповідачу на накладній № 146 від 11.04.05 р., господарський суд за клопотанням відповідача згідно ухвали від 25.02.09 р. призначив у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз. Ухвалою про призначення судової експертизи господарським судом зобов'язано відповідача у справі отримати і оплатити рахунок експертної установи за проведення судової експертизи в десятиденний термін з дні отримання ухвали суду.

Однак вимогу ухвали суду відповідач не виконав, у визначений господарським судом строк, вартість проведення судової експертизи відповідачем не сплачена.

Ухвалою від 26.03.09 господарський суд вдруге зобов'язав відповідача у справі здійснити оплату за проведення експертизи в сумі 1126,810 грн.

Однак враховуючи те, що оплата з боку відповідача не надійшла, 15.05.09 р. експертна установа повернула до господарського суду матеріали справи без надання експертного висновку (а.с. 118).

Після надходження на адресу суду даної справи, господарський суд своєю ухвалою від 26.05.09 року, ще повторно зобов'язав відповідача здійснити оплату за проведення експертизи у строк до 12.06.09 р. та подати до суду докази, що підтверджують здійснення ним оплати за проведення експертизи, а у разі їх відсутності - письмові пояснення про причини невиконання вимог суду.

Однак у визначений ухвалою суду від 26.05.06 р. строк відповідач не надав суду ані доказу здійсненої ним оплати, ані письмових пояснень причин невиконання вимог ухвали суду.

Отже, враховуючи вищенаведене, господарський суд вважає, що призначена у справі судова почеркознавча експертиза не була проведена саме з вини відповідача, оскільки заявляючи клопотання про призначення судової експертизи відповідач у судовому засіданні брав на себе зобов'язання оплатити її вартість. У зв'язку з чим, доводи відповідача щодо не підписання ним накладної № 146 від 11.04.05 р. оцінюються критично.

Вирішуючи спір по суті господарський суд виходить також з наступного.

Договір не містить положень щодо його пролонгації, будь-які докази пролонгації Договору відсутні, а отже, враховуючи наведене укладений сторонами у справі Договір, у відповідності до пункту його 10.1. припинив свою дію 31.12.05 р.

За змістом чч. 1,4 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору; закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною 1 ст. 220 Господарського кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

За змістом ч. 2 вищевказаної норми, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (ч. 1 ст. 229 ГК України).

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, відповідно до вище наведених норм, відповідач, як боржник, за отриманий ним товар в сумі 103 083,40 грн. станом на 31.12.05 р., як і станом на день звернення позивача до суду не розрахувався. А тому позивачем обґрунтовано виставлена вимога про стягнення з відповідача збитків, сума яких дорівнює сумі отриманого але не сплаченого відповідачем товару.

Однак господарський суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 103 083,40 грн. підлягає задоволенню частково, а саме в сумі 101 576,50 грн., саме в тій сумі, яка відповідачем підтверджена у наданих останнім письмових розписці та зобов'язанні (а.с. 16, 17).

При цьому господарський суд виходить з наступного.

В наданих до суду письмових поясненнях відповідач не визнає отримання ним товару на суму 105 083,40 грн. згідно накладної № 146, однак зазначені доводи відповідача спростовуються письмовими доказами, а саме розпискою та письмовим зобов'язанням відповідача, які власноручно написані приватним підприємцем ОСОБА_1, при цьому факт їх написання відповідач в судовому засіданні не заперечив, пояснюючи лише причину відповідних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Отже, такими діями відповідача в розумінні вищенаведеної норми і є надання ним письмових підтверджень Продавцю про визнання боргу за Договором та зобов'язання його сплатити.

Однак, враховуючи ту суму, що вказана відповідачем у наданих ним письмових зобов'язанні та розписці є меншою від суми, яка вказана в накладній № 146 від 11.04.05 р. і яку позивач просить стягнути з відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 101 576,50 грн.

Позивачем у справі, крім суми основної заборгованості, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України також нараховано інфляційні та 3% річних, відповідно в сумі 32 155,51 грн. та 8 930,56 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора забов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони в договорі встановили граничний строк оплати отриманого товару (п. 5.2), а саме до 31.12.05 р.

Починаючи саме з наступного дня, з 01.01.06 р. позивачем нараховано 3% річних та інфляційні, однак нарахування здійснювалось на суму 105 083,40 грн., у зв'язку з чим стягненню підлягає сума інфляційних за період з січня 2007 року по червень 2008 р. та 3% річних за період з 01.01.06 р. по 01.11.08 р., нарахована на суму 101 576, 50 грн., але в межах сум пред'явлених позивачем до стягнення, а саме: 8 633,98 грн. - 3 % річних та 32 155, 51 грн. - інфляційні (а.с. 42). У зв'язку з чим заявлена решта частина позовних вимог є безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд враховує наступне.

Стаття 44 Господарського процесуального кодексу України визначає, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно положень п. 10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року, №02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами та доповненнями) витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Позивач надав суду копію платіжного доручення № 1421 від 29.12.08 р. про сплату 5000,00 грн. за юридичні послуги, надані приватним підприємцем ОСОБА_2, правовий статус якого підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, виданого державним реєстратором Дніпропетровської районної у місті Києві державної адміністрації (а.с.72).

Позивачем у справі надано також і копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 125 від 27.09.04 р., видане ОСОБА_2 на підставі рішення Кіровоградської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (а.с. 71).

Надані до справи позивачем договір про надання юридичних послуг № 9 від 22.10.08 р. та акт виконаних робіт по договору про надання юридичних послуг від 31.12.08 р. укладені між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та Замовником - позивачем у справі (а.с. 64-67).

Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що юридичні послуги надані позивачеві саме фізичною особою-підприємцем, а не адвокатом, статус якого підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Тому, у господарського суду відсутні підстави для покладення на відповідача плати за юридичні послуги в сумі 5 000, 00 грн.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України господарські витрати у справі, а саме: витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд , -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Лобер ГмбХ" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, код 25403130, р/р 26003165572001 в КРУ "Приватбанк", МФО 321842) заборгованість в сумі 142 365,99 грн., з них 101 576,50 грн. основного боргу, 32 155,51 грн. - інфляційні та 8 633,98 грн. - 3% річні, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 1 423,66 грн., а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 114,46 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Суддя Л.С. Коротченко