Ухвала суду № 53015728, 27.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/51636/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.

суддів Заїки М.М.

Кобилянського М.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Роти міліції особливого призначення "Беркут" Управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди та заробітної плати за час вимушеного прогулу,

встановила:

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Роти міліції особливого призначення "Беркут" Управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди та заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року, в задоволені позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник позивача - ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді міліціонера оперативного взводу РМОП «Беркут», підпорядкованої Управлінню Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області.

Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області №872 від 01.10.2013 «Про порушення службової дисципліни міліціонером оперативного взводу РМОП «Беркут», підпорядкованої УМВС, сержантом міліції ОСОБА_3 та покарання винного» позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення з органів внутрішніх справи за пунктом 63 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справи.

Підставою для прийняття ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності став затверджений 27 вересня 2013 року висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни, а саме невихід ОСОБА_3 01.09.2013 на службу без поважних причин. Під час проведеного службового розслідування встановлено, що 01.09.2013 проводилася зміна добового наряду чергової частини підрозділу, під час якої встановлено, що ОСОБА_3 відсутній на території підрозділу, а згідно постової відомості 01.09.2013 з 09.-00 до 18-00 ОСОБА_3 повинен бути за місцем розташування підрозділу.

Крім того, в період до виконання наказу №872 від 01.10.2013, а саме до прийняття Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області наказу №223о/с від 24.10.2013 «По особовому складу», позивача також було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення службової дисципліни. Так, наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області №206 від 22.10.2013 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» було визнано порушення позивачем службової дисципліни, присяги працівника органів внутрішніх справи України, у відповідності до ст.ст. 1,2,7,12,14 «Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, ОСОБА_3 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відсутність на території підрозділу 09.10.2013 більше 3 годин без поважних причин. Підставою для його прийняття стали затверджений 22.10.2013 висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни, а саме відсутність ОСОБА_3 09.10.2013 на території підрозділу без поважних причин. Даний наказ на час розгляду справи не скасований, позивачем не оскаржувався та на даний час наказ є чинним.

Матеріалами справи підтверджено факт наявності порушення, вчиненого позивачем, зокрема, згідно листа непрацездатності, ОСОБА_3 перебував на лікарняному до 31.08.2013 включно. Згідно постової відомості 01.09.2013 був робочим днем ОСОБА_3 і він повинен бути у підрозділі з 09-00 до 18-00, але 01.09.2013 до підрозділу не з'явився. Черговий ОСОБА_4 не підтвердив, що говорив ОСОБА_3, про необхідність заступити на службу 01.09.2013 з 18 години, а черговий ОСОБА_5 не підтвердив те, що він 01.09.2013 телефонував ОСОБА_3 і говорив, що в нього 01.09.2013 вихідний.

При обранні заходу дисциплінарного стягнення відповідачем було взято до уваги те, що позивач раніше притягувався до відповідальності. Так, наказом №150 від 14.08.2013 ОСОБА_3 оголошено догану (за порушення службової дисципліни), наказом №177 від 09.09.2013 оголошено сувору догану (введення керівництва РМОП «Беркут» в оману, проявлену у ході службового розслідування нещирість, порушення присяги працівника ОВС, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу ОВС), що також підтверджується висновками службових розслідувань та відповідною довідкою.

Водночас, відмовляючи в задоволені позову суди попередніх інстанцій послались на те, що звільнення позивача відбулося без порушенням вимог Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки обов'язкової згоди профспілки на звільнення позивача із займаної посади відповідачем не передбачено.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій неможна погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та частини третьої статті 252 Кодексу законів про працю України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників; профспілкового; представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються, крім дотримання загальних норм.

Згідно з частиною першою статті 43 Кодексу законів про працю України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до частини сьомої зазначеної статті рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування такої відмови, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілкової організації (профспілкового представника).

Тобто, за змістом цієї норми суд, розглядаючи трудовий спір, має з'ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору правове обґрунтування такої відмови і не вправі давати оцінку обґрунтованості самого рішення. І лише у разі відсутності в рішенні обґрунтування відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору власник або повноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року № 21-319а13.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем дійсно було неодноразово порушено службову дисципліну, що й стало підставою для подальшого звільнення зі служби.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не було враховано, що відповідно до норм статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного органу, членами якого вони є. Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).

Враховуючи викладене рішення судів попередніх інстанцій неможна визнати законним та обґрунтованим.

Колегія суддів зазначає, що суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Проте, судами попередніх інстанцій в порушення вказаних норм процесуального права не було з'ясовано та враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у даній справі судові рішення названим вимогам процесуального закону не відповідають.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у даній справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Роти міліції особливого призначення "Беркут" Управління міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди та заробітної плати за час вимушеного прогулу - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді М.М. Заїка

М.Г. Кобилянський