Ухвала суду № 53015554, 20.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2015 року м. Київ К/800/31221/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Бухтіярової І.О.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року

та постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року

по справі № 803/1588/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕП»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НЕП» звернулось до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001042201 від 13 серпня 2012 року та № 0001562201 від 17 вересня 2012 року.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 березня 2011 року по 31 березня 2012 року Луцькою ОДПІ складено акт від 30 липня 2012 року № 2788/22-/13349945, яким встановлені порушення ТОВ «НЕП» статті 135, статей 137, 138 Податкового кодексу України, а саме - заниження податку на прибуток; статей 185, 187, 188 Податкового кодексу України - заниження податку на додану вартість.

За результатами перевірки Луцькою ОДПІ 13 серпня 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001042201 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ на 1053791,50 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001032201 про збільшення ТОВ «НЕП» грошового зобов'язання з податку на прибуток на 890255,00 грн.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 13 серпня 2012 року, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. Рішенням ДПС у Волинській області № 3829/10/10-206 від 13 вересня 2012 року скарга позивача частково задоволена, податкове повідомлення-рішення № 0001042201 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення № 0001032201 скасовано в частині зайво нарахованого податку на прибуток в розмірі 8188,00 грн., а в іншій частині - 882067,00 грн. залишено без змін. За наслідками розгляду первинної скарги податковим органом 17 вересня 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001562201 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на 882067,00 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 139.9 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із наведених норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88. Відповідно до пп.1.2 п. 1 вказаного Положення господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пп.2.1 п.2 Положення).

Загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 22.12.2010 року №984 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 12.01.2011 року №34/18772) (далі - Порядок), згідно з яким акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Цим же Порядком передбачено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що з акта перевірки Луцької ОДПІ від 30 липня 2012 року № 2788/22-/13349945 вбачається, що він складений всупереч вимогам Порядку, у ньому не зазначено первинних документів, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення, а також інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, не викладено жодних суттєвих обставин діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового законодавства.

Зокрема, у пункті 3.1.3 акта (висновок щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток ) та в пункті 3.2.2. (податкові зобов'язання (податок на додану вартість) міститься лише остаточний висновок контролюючого органу про відповідні порушення та зведені дані щодо задекларованих та встановлених в ході перевірки сум, при цьому, посилання на конкретні первинні документи, бухгалтерську звітність та господарські операції відсутні. Таким чином, неможливо також встановити, на підставі чого податковим органом зроблені висновки про заниження податку на прибуток та податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Щодо висновків податкового органу про заниження об'єкту оподаткування (пункт 3.1.1 акта перевірки), колегія суддів погоджується з наступними висновками судів.

Відповідно до статей 33, 34 Податкового кодексу України податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку.

Податковим періодом може бути: календарний рік, календарний квартал, календарний місяць, календарний день. Пунктом 152.9 статті 152 Розділу ІІІ «Податок на прибуток» Податкового кодексу України визначено, що для цілей цього розділу використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

Таким чином, Податковим кодексом України чітко передбачено, що обчислення, сплата податків до бюджету відбувається у звітних податкових періодах.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, Луцькою ОДПІ при встановленні правильності визначення об'єкту оподаткування, всупереч вимогам ПК України, брались до уваги лише окремі місяці у звітному податковому періоді, які свідчили про відсутність прибутку товариства та, відповідно, на них не нараховувався податок на додану вартість та податок на прибуток.

Щодо господарських відносин із ПП «Агромехбудтрейд» та ТОВ СП «Вест Україна», то судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що правових підстав для включення ТОВ «НЕП» до доходів сум кредиторської заборгованості по ПП «Агромехбудтрейд» та ТОВ СП «Вест Україна» немає, оскільки така заборгованість не є безнадійною.

Таким чином, висновки податкового органу не базуються на дослідженні всіх первинних документів податкової звітності та їх аналізі. При проведенні перевірки брались до уваги лише дані бухгалтерського обліку і не досліджувались первинні документи щодо відповідних господарських операцій.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року та постанову Волинського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року по справі № 803/1588/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписБухтіярова І.О. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 23.10.2015 р.