Ухвала суду № 53015361, 15.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м. Київ К/800/22592/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Бовкун В.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 15.10.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014

у справі № 826/7759/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Європоліс Лоджістікс

Парк ІІ"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Європоліс Лоджістікс Парк ІІ" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення - рішення № 0002815522 від 25.02.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду від 19.09.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2013 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення № 0002815522 від 25.02.2013.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача по податку на додану вартість за жовтень 2012 року та складено акт № 236/15-575 від 29.11.2012.

В порядку адміністративного оскарження, в рамках розгляду первинної скарги, була проведена документальна позапланова виїзна перевірка та складено акт № 24/15.6-27/34192065 від 11.02.2013, яким підтверджено висновки камеральної перевірки в частині відсутності права позивача на від'ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 3151779, 50 грн., яке виникло в липні 2008 року та січні 2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00004615571 від 12.12.2012, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 3239812 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 102.5 ст. 102, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 198.3 ст.198, ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення залишку від'ємного значення по податку на додану вартість попереднього податкового періоду (рядок 24 декларації звітного (податкового) періоду) за жовтень 2012 року в розмірі 3239812 грн.

За висновком відповідача, залишок від'ємного значення по податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду поданому підприємству по податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року повинен становить 483800 грн., оскільки позивачем протягом 1095 днів не було використано залишок від'ємного значення по податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 3239812 грн., то таким чином не використано і право на подання заяви (декларації) про повернення надміру сплаченої суми.

Відповідно до пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що сума, розрахована за правилами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України набуває статусу бюджетного відшкодування та підлягає поверненню з бюджету. При цьому, законодавчо встановлений порядок повернення з бюджету сум бюджетного відшкодування не передбачає автоматичного погашення сум бюджетного відшкодування у разі, якщо такі суми не були своєчасно заявлені до відшкодування.

Крім того, за спірним податковим повідомленням-рішенням, податковим органом прийнято рішення про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, а не сума відшкодування податку на додану вартість. Положення пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України не регулюють питання формування від'ємного значення податку на додану вартість, а отже посилання відповідача в Акті на порушення вказаної норми, внаслідок чого позивачем завищена сума від'ємного значення податку на додану вартість у лютому 2012 року, є безпідставними.

Відповідно по положень пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України регулюються строки давності у двох випадках - подання платником податку заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або заяви про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом. При цьому у останньому випадку строк 1095 днів починає обліковуватися від дня, наступного за днем отримання права на таке відшкодування. Тобто, для застосування цієї норми встановленню підлягає дата виникнення права на відшкодування податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не заявлялись суми до бюджетного відшкодування.

Таким чином, позивач своєчасно та правомірно задекларував суми податкового кредиту та проводив декларування сум від'ємного значення по податку на додану вартість, яке було відображено у рядку 24 декларації по податку на додану вартість.

Податковий кодекс України не передбачає позбавлення платника податків права перенести, відображені у рядку 24 декларації дані з тієї тільки підстави, що з моменту декларування пройшло 1095 днів, що у свою чергу свідчить про необґрунтованість висновку відповідача щодо порушення позивачем норм податкового законодавства.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 у справі № 826/7759/13-а залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 у справі № 826/7759/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко