Ухвала суду № 53015360, 19.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2015 року м. Київ К/800/47816/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2014 року

у справі № 826/13514/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоград»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоград» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2013 року у справі № 826/13514/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 15.05.2013 року № 0003062220 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 143 516, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 35 879, 00 грн. В іншій частині позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати в частині задоволення позовних вимог, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами виїзної планової перевірки ТОВ «Автоград» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 24.04.2013 року № 1402-22-221-30374040, яким встановлено, зокрема, порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 251 016, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.05.2013 року № 0003062220, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 313 770, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту за наслідками господарських операцій із ТОВ «Еволюція рішень».

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо неправомірного визначення позивачу податкового зобов'язання на суму 143 516, 00 грн. основного платежу та 35 879, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт/послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Еволюція рішень» на підставі договору виконання робіт та договору поставки.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано договори, додатки до договору, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, свідоцтва про право власності, витяг із журналу обліку довіреностей.

ТОВ «Еволюція рішень» виписано податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість 143 516, 00 грн.

Оплата за вказаними договорами підтверджується виписками по рахунку.

Матеріалами справи підтверджується використання отриманих товарів від контрагентів для здійснення господарської діяльності позивача.

На момент здійснення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення в частині визначення позивачу податкового зобов'язання на суму 143 516, 00 грн. основного платежу та 35 879, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до вірного висновку щодо неправомірного відображення позивачем у складі податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 107 500, 00 грн. на підставі податкових накладних, з яких неможливо встановити, які саме послуги надавались контрагентом, а будь-яких інших доказів на підтвердження надання послуг позивачем не надано.

Таким чином, вірним є висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірного відображення позивачем у складі податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 143 516, 00 грн., на підставі податкових накладних, які оформлені відповідно до вимог законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2014 року у справі № 826/13514/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук