Ухвала суду № 53015222, 12.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2015 року м. Київ К/800/45615/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Сер»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014 року

у справі № 826/5316/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Сер»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Сер» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.2014 року у справі № 826/5316/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Компанія Сер» з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Онікс Компані ЛТД» за період з 01.12.2011 року по 31.03.2012 року, відповідачем складено акт від 24.09.2013 року № 514/22-06/37640060, яким встановлено порушення п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану варітьсь на загальну суму 50 625, 00 грн.; п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 54 247, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.10.2013 року № 0008532206, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 64 673, 50 грн., № 0008542260, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 63 281, 25 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що наданими позивачем документами не підтверджується реальність здійснених господарських операцій.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 та п. 200.3 при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Онікс Компані Лтд».

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано копії договорів, специфікації, акти приймання-передачі, рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні, виписки по рахунку.

При цьому, судами встановлено, що надані позивачем документи первинного обліку не можуть бути первинними документами в розмінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» на підтвердження реальності здійснення господарських операцій, оскільки не розкривають змісту господарських операцій та яким чином отримані товари та послуги пов'язані із господарською діяльністю позивача. Перелік послуг, зазначений в наданих позивачем документах є досить широким та не вичерпним, містить лише загальну назву отриманих послуг, без конкретної деталізації змісту та обсягу таких послуг.

Судами попередніх інстанцій вірно вказано, що наявність у покупця податкових накладних не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, судами встановлено, що з наданих позивачем документів на підтвердження реалізації отриманих товарів та послуг від контрагента третім особам, не вбачається яким чином такі товари та послуги пов'язані із взаємовідносинами позивача із третіми особами.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що суми податкового кредиту та понесених витрат за перевіряємий період не підтверджено відповідними первинними документами, оформленими у відповідності до вимог законодавства, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірного визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Сер» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2014 року у справі № 826/5316/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук