Ухвала суду № 53014235, 20.08.2012, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Справа № 2а/1770/2674/2011

Головуючий у 1-й інстанції: Друзенко Н.В.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

УХВАЛА

іменем України

"20" серпня 2012 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегіі:

головуючого судді Мацького Є.М.

суддів: Євпак В.В.

ОСОБА_2,

при секретарі Волянська О.В. ,

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "19" жовтня 2011 р. у справі за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю " Прагмафактор" до ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року позовні вимоги задоволено частково.

Податкове повідомлення-рішення ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції №0000462342/0 від 24.12.2010 року, згідно якого ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Прагмафактор" визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 31067,00 грн., в тому числі 20711,00 грн. - за основним платежем та 10356,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, визнано протиправним та скасувано повністю.

Податкове повідомлення-рішення ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції №0018081741/0 від 24.12.2010 року, згідно якого ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Прагмафактор" визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" в розмірі 20250,00 грн., в тому числі 6750,00 грн. - за основним платежем та 13500,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями визнано протиправним та скасувано повністю.

Податкове повідомлення-рішення ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції №0000452342/0 від 24.12.2010 року, згідно якого ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Прагмафактор" визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на прибуток підприємств та організацій" в розмірі 68283,00 грн., в тому числі 55690,00 грн. - за основним платежем та 12593,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями визнано протиправним та скасувано в частині визначення суми податкового зобов'язання в розмірі 67130,00 грн., в тому числі 54642,00 грн. - за основним платежем та 12488,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В апеляційній скарзі Костпопільська МДПІ Рівненської області зазначила, що судом першої інстанції не враховано, що порушення виразилось зокрема в тому, що ТОВ "Прагмафактор" не нарахувало умовні відсотки на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилась неповернутою на кінець звітного періоду. Такою поворотною допомогою виступала сума грошових коштів, отриманих від ПАТ "Плазматек" в рамках договору комісії, позаяк позивач, як комісіонер по договору не придбав для комітента необхідну йому сировину, а натоміть використав такі кошти в рамках власної господарської діяльності. Зазначене розуміння таких грошових коштів, як суми поворотної фінансової допомоги для позивача цілком відповідає нормі підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, що був чинним на час існування відповідних правовідносин. Також вказувала, що позивачем було включено до валових витрат вартість електроенергії, водопостачання інших комунальних послуг, яка не підтверджена відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Такі дії порушують вимоги підпункту 4.1.1. пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1. пункту 11.3. статті 11, підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року. Зокрема, до перевірки були надані акти здачі приймання-робіт, підписані з одного боку ТОВ "Прагмафактор", як орендарем, а з іншого ВАТ "Сарненський завод мостових технологічних конструкцій ", як орендодавцем та ТОВ "Прагмафактор", як суборендарем, а з іншого ТОВ "Завод металевих виробів", як суборендодавцем, згідно яких вказано суми компенсації за спожиту електроенергію, обслуговування мереж електропередач, технічне обслуговування ліній звязку, сум компенсації по водовідведенню та водопостачанню. Однак, до перевірки не надано розрахунків фактичного використання позивачем таких послуг, при тому, що лічильників на електроенергію та воду у ТОВ "Прагмафактор" немає. Крім того, в договорі з ТОВ "Завод металевих виробів" взагалі не передбачено умов про компенсацію позивачем вартості вказаних послуг, що вказує на їх включення в ціну орендної плати. Відповідно до цього, належних правових підстав формувати валові витрати тотожні сумі оплати орендодавцям такої компенсації без ПДВ у позивача не було, як і не було підстав відносити нараховану на таку компенсацію суму ПДВ до складу свого податкового кредиту. Що стосується валових витрат і податкового кредиту, сформованих позивачем по операціям з отримання транспортних послуг у ПП "ПлазмаТек-Транс", то такі під час перевірки не були підтверджені товарно-транспортними накладними. Витрати на оплату праці з відповідними нарахуваннями у грудні 2009 року правомірно розцінені ОСОБА_3 МДПІ як такі, що не повязані з господарською діяльністю позивача, позаяк у цьому місяці товариство ще не мало на балансі виробничого приміщення та не заключало договорів про оренду такого приміщення для ведення господарської діяльності , а тому не могло створити умов праці для тридцяти двох працівників. Також зазначала, що при перевірці позивача було встановлено, що ним, в порушення вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року не утриманий та не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб, при внесенні майнових внесків до статутного фонду товариства у вигляді рухомого майна. Зазначала, що інвестування фізичною особою до статутного фонду товариства належного їй на праві власності майна є з її боку відчуженням такого майна, а по суті і обміном майна на корпоративні права. Відтак, позивач, як податковий агент особи, що вносить до його статутного фонду майно, був зобовязаний утримати та перерахувати до бюджету належну з неї суму податку. Оскільки ж цього зроблено не було, податковий орган правомірно визначив таку суму податку як суму податкового зобовязання позивача та нарахував штрафні санкції в подвійному розмірі.

Розглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах, передбачених статтею 195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що планова виїзна перевірка позивача за період його діяльності з 27.11.2009 року по 30.09.2010 року, проведена відповідачем на підставі повідомлення №18 від 01.11.2010 року (а.с.182 том 1) направлення на перевірку №337 від 16.11.2010 року (а.с.179 том 1) з 16.11.2010 року по 06.12.2010 року. Її результати оформлені актом №682/23/36788784 від 13.12.2010 року (а.с.12-50, 143-178,180-181 том 1).

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0000452342/0 від 24.12.2010 року , згідно якого ТОВ "Прагмафактор" визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на прибуток підприємств та організацій" в розмірі 68283,00 грн., в тому числі 55690,00 грн. за основним платежем та 12593,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.113 том 1);

- №0000462342/0 від 24.12.2010 року , згідно якого ТОВ "Прагмафактор" визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 31067,00 грн., в тому числі 20711,00 грн. за основним платежем та 10356,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.114 том 1);

- №0018081741/0 від 24.12.2010 року , згідно якого ТОВ "Прагмафактор" визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" в розмірі 20250,00 грн., в тому числі 6750,00 грн. за основним платежем та 13500,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.112 том 1).

Вказані податкові повідомлення-рішення позивач оскаржував в адміністративному порядку до голови ДПА в Рівненській області (а.с.96-110 том 1), рішенням якого від 09.03.2011 року скарга платника залишена без задоволення (а.с.87-96 том 1).

Позивач також оскаржував вказані податкові повідомлення-рішення до голови ДПА України, долучивши до скарги копії усіх первинних документів, якими в його документообігу оформлено операції, за аналізом яких ОСОБА_3 МДПІ донараховано суми податкових зобовязань (а.с.70-86 том 1). Факт отримання саме такої скарги платника податків з копіями документів за переліком на 287 аркушах на вимогу суду підтверджено ДПА України (а.с.78-86 том 3). Рішенням заступника голови ДПА України №9202/6/25-045 від 18.05.2011 року скарга платника податків залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін (а.с.62-69 том 1, а.с.74-77 том 3).

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку, що пункт 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, що був чинним в повній мірі до 01.04.2011 року, визначав валові витрати виробництва та обігу як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, в силу вимог підпункту 5.2.1 цього пункту, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9. пункту 5.3, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічним чином, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, що був чинним до 01.01.2011 року, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. А підпунктом 7.4.5. цього пункту передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Під час перевірки встановлено, а в ході судового розгляду документально підтверджено, що впродовж січня 2010 року ТОВ "Прагмафактор" орендувало у ВАТ "Сарненський завод мостових технологічних конструкцій" виробниче обладнання (станки), механізми виробничого призначення та приміщення площею 1324 кв.м. за адресою: м.Сарни, вул.17 Вересня, 21. Правовідносини оформлені договором оренди №03/2010 від 01.01.2010 року (а.с.198-202 том 1). Умовами договору передбачено компенсацію спожитих комунальних послуг та електроенергії на підставі рахунків, які виставляються згідно фактичного використання, яке в свою чергу вираховується виходячи з чисельності працівників та з потужності електроприладів позивача.

Фактично відшкодування проведено на підставі акту здачі-приймання робіт №РН-0000019 від 19.01.2010 року на суму 20617,76 грн., в т.ч. ПДВ 3436,29 грн. (а.с.220 том 1). Вказаний акт містить розшифровку вартості компенсаційних послуг за видами. На суму ПДВ ВАТ "Сарненський завод мостових технологічних конструкцій" оформлено податкову накладну №41 від 29.01.2010 року (а.с.118 том 2). Окремим актом оформлено приймання-передача послуг оренди (а.с.219 том 1).

Впродовж лютого-вересня 2010 року ТОВ "Прагмафактор" орендувало те саме виробниче обладнання (станки), механізми виробничого призначення та приміщення площею 1324 кв.м. за адресою: м.Сарни, вул.17 Вересня, 21 у ТОВ "Завод металевих виробів" на підставі договору суборенди №02-02-10 від 01.02.2010 року (а.с.192-196 том 1). Умовами договору не передбачено компенсацію спожитих суборендарем комунальних послуг (спожитої електроенергії, водопостачання та водовідведення, технічне обслуговування ліній звязку тощо). Разом з тим вказане на підставі рахунків передбачено додатковою угодою №1 до даного договору (а.с.197 том 1).

Фактично відшкодування на загальну суму 97854,00 грн. проведено на підставі актів здачі-приймання робіт №РН-0000054 від 25.02.2010 року, №РН-0000101 від 29.03.2010 року, №РН-0000161 від 28.04.2010 року, №РН-0000305 від 31.05.2010 року, №РН-0000378 від 30.06.2010 року, №РН-0000481 від 30.07.2010 року, №РН-0000592 від 30.08.2010 року, №РН-0000668 від 27.09.2010 року (а.с.222, 224 том 1, а.с.14,18,23,34,37,42 том 2). Вказані акти містять розшифровку вартості компенсаційних послуг за видами. На суми ПДВ ТОВ "Завод металевих виробів" оформлено податкові накладні (119-126 том 2). Окремими актами оформлені послуги оренди (а.с.223, 226 том 1, а.с.13,16-17,20-22,33,36,39-41,44-45 том 2).

Та обставина, що приміщення площею 1324 кв.м. за адресою: м.Сарни, вул.17 Вересня, 21 використовувалось позивачем для здійснення основного виду діяльності відповідачем під сумнів не ставилась і підтверджена актом податкової перевірки.

Натомість податковий орган свою позицію щодо не підтвердження валових витрат і суми податкового кредиту обґрунтовує тим, що лічильників на електроенергію та на воду у ТОВ "Прагмафактор" немає, а з актів здачі-приймання не можна встановити ні дійсної кількості спожитих послуг, ні методики розрахунку, за якою проведено нарахування суми компенсації.

З такою позицією податкового органу суд першої інстанції вірно не погодився, позаяк ні вищезазначені норми Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, ні норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року, не встановлюють таких вимог. Загальні вимоги до первинного документу, встановлені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року і передбачають, що документ повинен мати такі обов'язкові реквізити, як назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пред'явлені позивачем та досліджені судом першої інстанції документи є первинними документами у розумінні даної норми, і жодних зауважень щодо їх оформлення чи підписання податковим органом під час перевірки не предявлялось.

Крім того, на запит податкового органу, зроблений під час перевірки (а.с.187 том 1), позивач надав письмове повідомлення про те, що лічильники для обліку спожитої електроенергії та води, які фіксують кількість спожитих послуг саме ТОВ "Прагмафактор", встановлені в орендодавця, і в кінці кожного місяця знімаються показники, дані яких фіксуються в рахунках на оплату та актах. Підписання актів сторонами свідчить про згоду обох сторін з показниками лічильника, тому необхідність в підписанні додаткових актів-звірок кількості спожитої електроенергії та води відсутня (а.с.183 том 1).

Податковий орган в рамках перевірки до орендодавців на предмет підтвердження даних обліку позивача не звертався, натомість констатував, що у ТОВ "Прагмафактор" відсутні лічильники, а тому підтвердити обґрунтованість суми компенсації він не може.

Покликання апелянта на ту обставину, що договором з ТОВ "Завод металевих виробів" не передбачено компенсації спожитих ТОВ "Прагмафактор" на обєкті оренди комунальних послуг, суд не приймає, як з огляду на наявність додатку до даного договору, який надавався позивачем і до заперечень на акт перевірки і до скарги, що подавалась в рамках процедури апеляційного узгодження до ДПА України, в якому передбачено таку компенсацію, так і з огляду на те, що витрати, повязані з експлуатацією обєкту оренди, зокрема і всі комунальні платежі повинен нести орендар, оскільки саме на нього покладається обовязок нести витрати по утриманню обєкта оренди.

Слід наголосити, що ДПА України в своєму листі "Про деякі питання сплати за використання орендованого майна" №34/6-15-1116 від 05.01.2000 року розяснювала платникам податків, що вартість комунальних послуг може бути віднесена орендарями на валові витрати на підставі рахунків орендарів, погоджених з орендарями в частині кількості спожитих послуг.

Колегія суддів зазначає, що жодного доказу тому, що позивачем було отримано значно менше послуг, ніж зазначено в актах приймання-передачі, відповідачем не надано, як не надано доказів тому, що отримані позивачем послуги не пов'язані з підготовкою, організацією, веденням його виробничої діяльності.

Слід зазначити, що пунктом 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року,чинного в повній мірі до 01.04.2011 року, заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Надані позивачем докази в підтвердження понесених витрат (рахунки, акти здачі-прийняття робіт) відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року щодо первинного документа. Вони містять достатні відомості про господарські операції відшкодування орендодавцю вартості фактичних послуг та інших витрат, повязаних з утриманням основних засобів та підтверджують здійснення таких операцій у перевіреному періоді. Чинним на час проведення перевірки та здійснення даних господарських операцій законодавством не було передбачено документів встановленої форми та зразка для підтвердження факту здійснення відповідних господарських операцій. Тому висновок відповідача про те, що позивач не підтвердив щомісячного відшкодування орендодавцям фактичних затрат по відшкодуванню вартості витрат, що повязані з утриманням основних засобів відповідними розрахунковими, платіжними чи іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку є безпідставним та не ґрунтується на досліджених судом доказах. Завищення валових витрат на суму 28759,00 грн. відповідач у судовому засіданні належними та допустимими доказами не підтвердив.

За таких обставин судом першої інстанції правильно не встановлено порушення ТОВ "Прагмафактор" вимог підпункту 5.3.9. пункту 5.3 статті 5 статті Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, що був чинним в повній мірі до 01.04.2011 року. Визначення в даному випадку ОСОБА_3 МДПІ позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток та застосування фінансової санкції є безпідставним. Оскільки відповідач безпідставно виключив зі складу валових витрат вартість фактичних затрат, що повязані з утриманням основних засобів, то ним безпідставно зроблено також висновок про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі, сплаченій в ціні вартості цих фактичних затрат у відповідні періоди. Тому безпідставним є також висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, що був чинним до 01.01.2011 року, а відтак неправомірним є і визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Що стосується висновків про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту за рахунок безпідставного віднесення до їх складу видатків по операціям з отримання транспортних послуг, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в силу вимог підпункту 5.3.9. пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, що був чинним в повній мірі до 01.04.2011 року та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року, що був чинним до 01.01.2011 року, до складу валових витрат та податкового кредиту включаються виключно ті видатки, які підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568, затверджено, що єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, який призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи є товарно-транспортна накладна.

Під час перевірки встановлено, а в ході судового розгляду документально підтверджено, що в квітні та липні 2010 року ТОВ "Прагмафактор" отримувало транспортні послуги від ПП "ПлазмаТек-Транс". Господарські операції оформлені договором №0101-12 від 01.01.2010 року, актом здачі-приймання робіт №В-0421-08 від 21.04.2010 року на суму 5013,90 грн., в т.ч. ПДВ 835,65 грн., де визначено про надання таких послуг автомобілем Камаз 54112 АВ0850АА (а.с.28 том 2) та актом №В-0730-05 від 30.07.2010 року на суму 3053,70 грн., в т.ч. ПДВ 508,95 грн. , де визначено про надання таких послуг автомобілями Камаз 5320 №101-12ВІ та Сканія АВ 90-16 АТ (а.с.54 том 2).

Саме вказані автомобілі зазначені в товарно-транспортних накладних серії 01 АОО №0419-01 від 19.04.2010 року на перевезення печі від ТОВ "Прагмафактор" до ПАТ "ПлазмаТек" (а.с.29 том 2), №0728-01 від 28.07.2010 року та №0729-01 від 29.07.2010 року на перевезення від ТОВ "Дніпро Метал Голд" до ТОВ "Прагмафактор" полос та листів(а.с.55-558 том 2). На суми ПДВ ПП "ПлазмаТек-Транс" оформлено податкові накладні №0421-02 від 21.04.2010 року та №073002 від 30.07.2010 року (а.с.127-128 том 2).

Відповідно,суд першої інстанції правильно встановив, що сформовані позивачем по даним операціям валові витрати на загальні суму 6723,00 грн. та податковий кредит в сумі 1345,00 грн. документально підтверджені.

Доводи апелянта про те, що під час перевірки товарно-транспортних накладних не було, що зафіксовано актом перевірки, колегією суддів не приймаються, з огляду на те, що вказана документація надавалася позивачем і до заперечень на акт перевірки і до скарги, що подавалась в рамках процедури апеляційного узгодження до ДПА України. Крім того, на запит податкового органу, зроблений під час перевірки (а.с.185 том 1), позивач надавав письмове повідомлення про суть таких господарських операцій, до якого також долучав товарно-транспортні накладні (а.с.176 том 2).

Факт використання позивачем транспортних послуг у власній господарській діяльності податковим органом під сумнів не ставилась, як і не ставилась під сумнів можливість ПП "ПлазмаТек-Транс" надати такі послуги.

Разом з тим, стороною позивача до матеріалів справи долучено копію ліцензії АВ №310837, виданої ПП "ПлазмаТек-Транс" на провадження такого виду діяльності, як надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом зі строком дії з 07.04.2007 року по 06.04.2012 року (а.с.170 том 2) та копії ліцензійних карток на ті транспортні засоби, які зазначені в товарно-транспортних накладних (а.с.171-172,175 том 2).

На підставі викладеного суд дійшов обгрунтованого висновку, що витрати позивача, понесені на оплату транспортних послуг підтверджені всіма необхідними належним чином оформленими первинними документами, ведення яких передбачено правилами ведення податкового обліку. Дані витрати пов'язані з господарською діяльністю ТОВ "Прагмафактор", а тому правомірно були віднесені позивачем до складу валових витрат, а на підставі податкових накладних позивачем правомірно сформовано податковий кредит.

Висновки апелянта про зворотне є голослівними, а визначення в даному випадку ОСОБА_3 МДПІ позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток та з податку на додану вартість із застосуванням фінансових санкцій є протиправним.

Що стосується висновків про завищення позивачем валових витрат за рахунок безпідставного віднесення до їх складу видатків, понесених на виплату в грудні 2009 року працівникам заробітної плати з відповідними нарахуваннями на неї, то суд першої інстанції встановив наступне.

Пунктом 5.6. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, що був чинним в повній мірі до 01.04.2011 року, чітко визначено особливості визначення складу витрат на оплату праці. Згідно з нормою 5.6.1. цього пункту, з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті, до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

А відповідно до підпункту 5.7.1, до складу валових витрат платника податку також належать суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані в порядку, встановленому законодавством.

Під час перевірки встановлено, а в ході судового розгляду документально підтверджено, що в грудні 2009 року штат працівників ТОВ "Прагмафактор" налічував тридцять чотири особи. Факт укладення з даними особами трудових угод під сумнів податковим органом не ставився. Факт нарахування та виплати заробітної плати вказаним особам підтверджено розрахунково-платіжною відомістю (а.с.131-132 том 2).

При цьому, в акті перевірки зроблено висновок про те, що оскільки у грудні 2009 року ТОВ "Прагмафактор" не мало на балансі виробничого приміщення та не заключало договорів про оренду такого приміщення для ведення господарської діяльності, тому не могло створити умов праці для тридцяти двох працівників. Відтак, витрати, понесені на оплату праці таких осіб з відповідними відрахуваннями розцінені ОСОБА_3 МДПІ як такі, що не повязані з господарською діяльністю позивача. Аналогічні висновки було зроблено і щодо виплати заробітної плати водію та механіку з транспорту до моменту придбання позивачем автотранспорту.

Суд першої інстанції з такими висновками податкового органу правильно не погодився, з огляду на те, що і до заперечень на акт перевірки і до скарги, що подавалась в рамках процедури апеляційного узгодження до ДПА України, позивачем долучались докази того, що позивач в грудні 2009 року здійснював підготовчі до виробничої діяльності заходи, в тому числі повязані з навчанням персоналу особливостям виготовлення нестандартного обладнання, в ході якого відряджав частину працівників до ПАТ "ПлазмаТек", а також навчанням з питань техніки безпеки та охорони праці, що було підтверджено наказами про службові відрядження та наказами про проведення навчання. Вказане в повній мірі відображено і в табелі використання робочого часу за грудень 2009 року (а.с.129-130 том 2). Крім того, в грудні 2009 року позивач, на підставі договору №1201-01 від 01.12.2009 року, орендував у ВАТ "Березнефарфор" офісне приміщення в м.Березне, по вул.Зірненській 10 (а.с.203-206 том 1).

Слід зазначити, що ні трудове, ні податкове законодавство не повязує оплату праці працівників з фактом ведення підприємством саме виробничої чи торгової діяльності. Навпаки, норма підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, що був чинним в повній мірі до 01.04.2011 року, прямо визначає, що до валових витрат відносяться в тому числі і ті витрати, які повязані з підготовкою та організацією виробництва і охороною праці.

Суд першої інстанції вірно встановив, що визначення в даному випадку ОСОБА_3 МДПІ позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток із застосуванням фінансових санкцій є протиправним.

Що стосується нарахованого позивачу податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 20250,00 грн., в тому числі 6750,00 грн. за основним платежем та 13500,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, то судом першої інстанції встановлено наступне.

Вказане нарахування проведено за аналізом операцій з внесення до статутного фонду позивача рухомого майна вартістю 45000,00 грн.

Так, актом зафіксовано, що протоколом загальних зборів №1 від 20.11.2009 року було затверджено статут ТОВ "Прагмафактор". Відповідно до пункту 3 розділу 5 статуту вкладом до статутного капіталу товариства є внесок в розмірі 150000,00 грн.: від ВАТ "ПлазмаТек" - 105000,00 грн., що складає 70%,та від ОСОБА_5 45000,00 грн., що складає 30%. Внесок від фізичної особи передбачений у вигляді обладнання: станка токарно-гвинторізного 1В62Г. Згідно з актом прийому-передачі у листопаді 2009 року ОСОБА_5 передав вказане обладнання ТОВ "Прагмафактор". В бухгалтерському обліку позивача операція відображена по дебету рахунка 152 "Капітальні інвестиції" та кредиту рахунка 40 "Статутний капітал", з подальшим віднесенням цього основного фонду до відповідної групи бухгалтерським записом Д-т рах.104 "Основні фонди" та К-т рах.46 " Неоплачений капітал".

Нарахування та сплату податку з доходів фізичних осіб із зазначеної суми майнового внеску ТОВ "Прагмафактор" не проведено. Відповідно до цього ОСОБА_3 МДПІ зроблено висновки про порушення позивачем вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, і про необхідність нарахування податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 6750,00 грн. (15% від 45000,00 грн.).

Суд вірно не погодився з такими висновками податкового органу, вважає їх безпідставними, а відповідне податкове повідомлення-рішення протиправним, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, що був чинним до 01.01.2011 року, доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

У відповідності до пункту 1.3 статті 1 цього Закону, доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України. Такий дохід, в силу вимог підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3 Закону, є об'єктом оподаткування і підлягає кінцевому оподаткуванню при його виплаті. Ставка податку, відповідно до пункту 7.1. статті 7 Закону, становить 15% від об'єкта оподаткування, який відповідно до вимог статті 12 Закону, визначається з вартості об'єкта рухомого майна. В силу вимог підпункту "а" пункту 17.2 статті 17 Закону, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, відповідно до положень підпункту 8.1.1 та 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку, та сплачує податок до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Відповідно до пункту 1.21 статті 1 цього Закону, терміни, які не визначені у даному Законі, використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, що не суперечать таким законам та цьому Закону у частині визначення термінів.

Згідно пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, чинного в повній мірі до 01.04.2011 року, корпоративне право це - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку та такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України №436-IV від 16.01.2003 року, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоратив-ними правами не вважається підприємництвом.

Враховуючи ту обставину, що фізична особа ОСОБА_6внаслідок внесення до статутного фонду ТОВ "Прагмафактор" майна отримав корпоративні права у цьому товаристві, тобто права на участь в управлінні та права на отримання прибутку в майбутньому, а не прибуток як такий, вказана операція не є об'єктом оподаткування в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного до 01.01.2011 року.

Операції фізичних осіб з корпоративними правами у рамках Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного до 01.01.2011 року, розглядаються як операції з інвестиційними активами. При здійсненні фізичними особами операцій з інвестиційними активами (зокрема, корпоративними правами) оподаткуванню підлягає інвестиційний прибуток від таких операцій, який відповідно до підпункту 9.6.2. пункту 9.6 статті 9 Закону визначається, як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу. Згідно з нормами вказаного підпункту, операції з внесення платником податку коштів та майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права вважаються придбанням інвестиційного активу. Подальший продаж окремого інвестиційного активу є операцією платника податку з корпоративними правами, а позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу такого окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу і є інвестиційним прибутком, що в силу вимог підпункту 4.2.13 пункту 4.2 статті 4 Закону є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб при здійсненні платником податку зазначеної операції. В силу положень підпункту 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону, до продажу інвестиційного активу прирівнюються операції з обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента. Відповідно до підпункту 9.6.6 пункту 9.6 статті 9 Закону, за наслідками звітного року до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами. А фінансові результати операцій з інвестиційними активами, в силу вимог підпункту 9.6.1 пункту 9.6 статті 9 Закону обліковуються платником податку самостійно та окремо від інших доходів і витрат.

Послідовний аналіз зазначених правових норм дає суду підстави для висновку, що обєктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб є виключно доходи у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення платником податку операцій з корпоративними правами, а також дохід у вигляді дивідендів, нарахованих емітентом корпоративних прав.

Відтак, суд вважає, що у випадку внесення фізичною особою до статутного фонду ТОВ "Прагмафактор" майна, обєкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб, відсутній.

Суд правильно вважав хибною позицію податкового органу, викладену в акті перевірки, щодо того, що в даному випадку мав місце договір міни, відповідно до якого фізична особа передала у власність ОСОБА_4 рухоме майно та придбала статутний капітал товариства у відповідному розмірі.

Відповідно до статті 715 Цивільного кодексу України №435-IV від 16.01.2003 року, за договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Згідно зі статтею 716 цього Кодексу, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За правовою природою внесення фізичною особою до статутного фонду господарського товариства майна в обмін на емітовані такою юридичною особою корпоративні права є придбанням фізичною особою інвестиційного активу, а не договором міни та не договором купівлі-продажу. Тому покликання податкового органу на порушення позивачем статті 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, чинного до 01.01.2011 року, яка регулює оподаткування операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна, є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні усіх обставин справи в їх сукупності. Судом вірно встановлено характер спірних взаємовідносин та обґрунтовано застосовано норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б могли призвести до прийняття невірного рішення , не встановлено. Твердження апеляційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195,196, 200,205,206,212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Є.М. Мацький

судді: ОСОБА_7 ОСОБА_2

ОСОБА_1

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю " Прагмафактор" вул.Зірненська 10,м.Березне,Березнівський район, Рівненська область,34600

3- відповідачу ОСОБА_3 міжрайонна державна податкова інспекція вул. С. Руданського, 5,м.Костопіль,Рівненська область,35000