Рішення № 5301218, 23.12.2008, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" грудня 2008 р.Справа № 18/190 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Тимошевської В.В. при секретарі судового засідання Горловій М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 18/190

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю " ТІДІСІ УКРАЇНА", м. Київ

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Кіровоград

про стягнення 6 333,60 грн.

Представники сторін:

від позивача - Мільчаков О.Л., довіреність № б/н від 10.11.08 ;

від відповідача - участі не брали.

Товариством з обмеженою відповідальністю “Тідісі Україна” в порядку господарського судочинства подано позовну заяву про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 6 333,60 грн. заборгованості, з яких: 4872 грн. вартість втраченого майна та 1461,60 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду від 13.10.2008 р. позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 18/190.

В судовому засіданні 23.12.2008 р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з”явився, відзив на позов та інших витребуваних документів до суду не подав, хоча належним чином сповіщений про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується повідомленням органу поштового зв”язку № 434156 про вручення поштового відправлення 06.12.2008 р.

Згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.12.2008 р. за згодою присутнього представника позивача оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи та оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив наступне.

08.10.2007 р. між товариством з обмеженою відповідальністю “Тідісі Україна” (Власник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Зберігач) укладено договір №1489 відповідального зберігання (а.с. 11-12).

Предметом укладеного договору є пневматичні шини для вантажного автотранспорту (Продукція), які передаються Власником Зберігачу на відповідальне зберігання.

Згідно з пунктами 2.1., 2.2. договору Продукція передається на склад Зберігача по акту прийому-передачі. Датою передачі на зберігання вважається дата, зазначена в товарно-супровідній документації в момент передачі Продукції Зберігачу. З цього моменту Зберігач несе ризик випадкової загибелі Продукції та повну фінансову відповідальність за схоронність та ідентифікацію Продукції відповідно до цін Власника, дійсними на дату завдання збитків (псування, втрати) Продукції.

Пунктом 3.1. договору передбачено право Власника перевіряти умови зберігання Продукції на складі Зберігача, а також проводити інвентаризацію залишків Продукції.

У відповідності до пунктів 3.4.1), 3.4.2) Зберігач зобов”язаний забезпечити та гарантувати Власникові необхідні умови по доставці Продукції на свій склад та її зберігання; в дводенний термін повернути товар Власнику за першою його вимогою.

Пункт 3.5. договору визначає, що сторони зобов”язані виконувати всі умови договору та дотримуватись вимог конфіденційності щодо всіх його положень протягом терміну дії договору, а також протягом двох років з моменту припинення його дії.

В пункті 7.1. договору сторонами встановлено строк дії договору до 31 грудня 2007 р. та обумовлено, що договір вважається автоматично пролонгованим на 1 рік, якщо сторони за 30 банківських днів до моменту припинення його дії не мають наміру розірвати цей договір.

Стаття 67 Господарського кодексу України визначає, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За приписами статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно статті 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

В силу статті 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказаним нормам кореспондують приписи статті 193 Господарського кодексу України щодо загальних умов виконання господарських зобов”язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за актом приймання-передачі № 1 від 08.10.2007 р. передав відповідачу на зберігання обумовлену договором Продукцію на загальну суму 4 872 грн. (а.с. 13).

24.04.2008 р. за вих. № 489 позивачем направлено відповідачу вимогу про повернення товару (а.с. 15-16).

Документальне підтвердження надання відповідачем відповіді на вказану вимогу або докази повернення товару в матеріалах справи відсутні.

Між тим, при проведені комісією позивача інвентаризації станом на 30.07.2008р. товарно-матеріальних цінностей, які передавались на склад відповідача по акту приймання-передачі № 1 від 08.10.2007 р., не виявлено. Вказане зафіксовано в інвентаризаційному описі № 1, підписаним уповноваженими особами позивача та без заперечень відповідачем і скріпленого печаткою останнього (а.с. 14).

Сторонами в пункті 5.2. договору передбачено, що у випадку втрати, псування, приведення Продукції в стан не придатний для подальшого цільового використання, що відбулося з вини Зберігача, останній відшкодовує Власникові її повну вартість, яка визначена в актах приймання-передачі.

Статтею 951 Цивільного кодексу України унормовано, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Відповідно до статті 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

За вимогами частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження належного виконання відповідачем своїх договірних зобов”язань та недоведеністю відповідачем відсутності його вини у невиконанні умов договору, господарський суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача вартості втраченого товару в розмірі 4 872 грн. та наявність підстав для їх задоволення.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сторонами при укладені договору відповідального зберігання в пункті 5.3. договору передбачено сплату Зберігачем за неналежне виконання умов договору штрафу в розмірі 30% від вартості втраченого товару.

Вказані умови договору відповідають нормативним вимогам щодо забезпечення виконання зобов”язання, визначених статтями 546, 547, 549, 550, 551 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1 461,60 грн, що становить 30% від вартості втраченого товару підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, п/р НОМЕР_2 в Новоукраїнському відділенні КРУ Приватбанк, МФО 323583, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТІДІСІ УКРАЇНА" (02089, м.Київ, вул. Радистів, 73а, п/р 26006038671241 в Міжрайонному відділенні Київської міської філії АКБ "Укрсоцбанк" м. Києва, МФО 322012, ідентифікаційний код 33780248) - заборгованість в сумі 6 333,60 грн., з яких 4 872 грн. вартість втраченого товару та 1461,60 грн. штрафу, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 102 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Згідно ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного господарського суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя