Постанова № 53011433, 15.10.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/2507/15

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року по справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» до Любашівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкової вимоги та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Одесагаз» звернулось до суду з позовом до Любашівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкової вимоги від 31.03.2015 року № 380-15 та зобов'язання внести до зворотного боку картки особового рахунку відомості про сплату платіжним дорученням № 13240 від 18.06.2014 року земельного податку з юридичних осіб за травень 2014 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного її вирішення.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 31.03.2015 року Любашівською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області сформовано податкову вимогу форми «Ю» № 380-15, в якій зазначено, що станом на 30.03.2015 року сума податкового боргу ПАТ «Одесагаз» за узгодженими грошовими зобов'язаннями з земельного податку становить 3749,96 грн.

Підставою для направлення вказаної податкової вимоги став факт наявності у позивача податкової заборгованості з орендної плати за землю, яка виникла наростаючим підсумком у зв'язку з несвоєчасним перерахуванням позивачем до бюджету цього податку за травень 2014 року.

Не погодившись із зазначеною вимогою, посилаючись на те, що платіжним дорученням № 13240 від 18.06.2014 року, своєчасно та в повному обсязі, ПАТ «Одесагаз» було здійснено сплату податкових зобов'язань за вказаний період, проте ці кошти не були зараховані до бюджету з вини банку АТ «Єврогазбанк», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірне питання та відмовляючи у задоволенні заявлених позивачем вимог про скасування оскаржуваної податкової вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ця податкова вимога відповідно до п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України вважається відкликаною, тобто вона є недіючою та не може тягнути за собою юридичних наслідків для позивача, оскільки кошти сплачені позивачем наступним платіжним дорученням № 11228 від 29.07.2014 року зараховані на погашення податкового зобов'язання по земельному податку за травень 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позивачем вимог про зобов'язання відповідача внести до зворотного боку картки особового рахунку позивача відомості про сплату ним платіжним дорученням № 13240 від 18.06.2014 року земельного податку з юридичних осіб за травень 2014 року, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких доказів на підтвердження того, що у Любашівській ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області за ПАТ «Одесагаз» рахується заборгованість по земельному податку з юридичних осіб за травень 2014 року позивачем суду не надано, як і не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність підстав для внесення податковим органом до картки особового рахунку позивача відповідних відомостей.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній відмовляючи у задоволенні заявлених позивачем вимог, з огляду на викладене.

Відповідно до п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України, за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Правовий аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що законодавець не звільняє платника податків від обов'язку сплатити суму основного зобов'язання або податкового боргу, а лише звільняє від відповідальності за порушення строків зарахування такого зобов'язання або боргу до бюджетів або державних цільових фондів, зокрема фінансової, як то - нарахування пені.

Отже, не зважаючи на звільнення від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі податків, зборів та інших платежів до бюджетів, приписи п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України при їх логічному тлумаченні покладають на платника податків обов'язок погасити суму основного зобов'язання шляхом її зарахування на відповідні рахунки органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Разом із тим, положення п. 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України визначають податковим обов'язком обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Зі змісту наведених понять вбачається, що законодавець пов'язує обов'язок платника податків по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання з моментом сплати такого зобов'язання.

У той же час, Податковий кодекс України не наводить визначення поняття «сплата», утім відповідно до п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж зазначені, строки виконання доручень клієнтів.

Положеннями п. 22.4 ст. 22 названого Закону передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Системний аналіз викладеного, свідчить про те, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання, а отже його сплата, пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що 18.06.2014 року позивач надав до АТ «Єврогазбанк» платіжне доручення № 13240 від 18.06.2014 року на суму 3344,48 грн. з призначенням платежу - земельний податок з юридичних осіб за травень 2014 року.

Проте, АТ «Єврогазбанк» згідно платіжного доручення ПАТ «Одесагаз» № 13240 від 18.06.2014 року кошти у сумі 3344,48 грн. не перерахував до державного бюджету.

Позивач листом від 26.06.2014 року № 192 повідомив відповідача (вх. №22 від 27.06.2014 року) про вказані обставини та відсутність його відповідальності за несвоєчасне перерахування банком податку до бюджету.

Отже, факт направлення позивачем вищенаведеного платіжного доручення з належними та допустимими реквізитами дозволяє дійти висновку про виконання позивачем обов'язку покладеного на нього законодавцем та закріпленого статтею 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Таким чином, оскільки неперерахування податку не є наслідком винних дій позивача, колегія суддів приходить до висновку, що до нього не може бути пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, а тому оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасування.

Посилання суду першої інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні заявлених позивачем вимог, на те, що оскаржувана позивачем вимога відповідно до п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України вважається відкликаною колегія суддів вважає помилковими, оскільки та обставина, що на день розгляду справи податкова вимога є відкликаною не є доказом відсутності предмету спору.

Колегія суддів наголошує, що відкликання податкової вимоги не є тотожним визнанню її протиправною та скасуванню. У разі набрання законної сили рішенням про задоволення позову та визнанню протиправною податкової вимоги вона вважається протиправною (неправомірною) з моменту її прийняття. Така вимога не створює будь-яких правових наслідків, а при відкликанні податкової вимоги вона вважається чинною протягом усього часу від моменту її формування та надіслання платнику до її відкликання, і в цей період її чинності платнику податків може бути завдана шкода, якщо на підставі цієї вимоги виникли певні правовідносини. Тому, на думку колегії суддів, відкликання податкової вимоги не позбавляє позивача право на звернення до суду з позовом про визнання протиправною податкової вимоги та її скасування, а також скасування подальших заходів стягнення податкового боргу.

Отже, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість даного позову та відсутність підстав для його задоволення в частині вимог про скасування податкової вимоги від 31.03.2015 року № 380-15.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов'язання відповідача внести до зворотного боку картки особового рахунку відомості про сплату ним платіжним дорученням № 13240 від 18.06.2014 року земельного податку з юридичних осіб за травень 2014 року, оскільки під час апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 року у справі № 815/3221/15 вже зобов'язано відповідача вчинити такі дії у зв'язку з протиправним направленням на адресу позивача податкової вимоги № 591-15 від 05.05.2015 року.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми матеріального права, не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про часткове задоволення заявлених вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Одесагаз» до Любашівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкової вимоги та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Любашівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області форми «Ю» від 31.03.2015 року № 380-15 про сплату боргу з орендної плати юридичних осіб у сумі 3749,96 грн., виставлену Публічному акціонерному товариству «Одесагаз».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.В. Єщенко