Ухвала суду № 53009534, 06.09.2010, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2010 р. Справа № 3503/10/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді Шавеля Р.М.

Суддів Олендера І.Я. , Стародуба О.П.

при секретарі судового засідання Романишин О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2009р. у адміністративній справі за позовом Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»до ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб,-

В С Т А Н О В И Л А:

19.09.2008р. позивач ОСОБА_2 підприємство /ДП/ «Рівненський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції /ОДПІ/ № 0000651730/0 від 31.03.2008р. (а.с.2-6).

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2009р. заявлений позов задоволено, визнано нечинним і скасовано податкове повідомлення-рішення ОСОБА_1 ОДПІ № 0000651730/0 від 31.03.2008р. у повному обсязі з моменту прийняття (а.с.128-131).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила відповідач ОСОБА_1 ОДПІ, яка покликаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові (а.с.134-135).

В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що згідно норм чинного законодавства службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має розїзний (пересувний) характер, не вважається відрядженням, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, (контрактом) між працівником і власником; підприємство самостійно визначає доцільність встановлення надбавок працівникам, робота яких має розїзний (пересувний) характер, через що такі поїздки не є відрядженням, про що зазначається у колективному договорі з встановленням переліку відповідних посад та професій, розміру вказаних надбавок.

Оскільки у колективному договорі позивача не визначено вищевказані поїздки відрядженням, останні не оформлені як відрядження, то проведені виплати працівникам позивача є винагородою або виплатами, які виплачуються (надаються) платнику податку в звязку з відносинами трудового найму, через що на підставі пп.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»включаються до місячного оподаткованого доходу платника податку.

Таким чином, надбавки за розїзний характер роботи повинні включатися до загального місячного оподаткованого доходу працівників і підлягають оподаткуванню.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не зявилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч.4 ст.196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 05.03.2008р.-19.03.2008р. ревізорами ОСОБА_1 ОДПІ проведена виїзна планова перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства філією «Острозький райавтодор»ДП «Рівненський облавтодор»за період з 01.07.2006р. по 31.12.2007р., по результатам якої складено Акт перевірки № 096/23-26206710 від 24.03.2008р. (а.с.8-28).

Проведеною перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог пп.3.1.3 п.3.1 ст.3, пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8, пп.«а»п.19.2 ст.19, пп.«а»пп.20.3.1, 20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб», в результаті чого не утримано і не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 1842 грн. 71 коп.

На підставі наведеного Акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000651730/0 від 31.03.2008р. про визначення податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб на суму 5528 грн. 13 коп., з яких 1842 грн. 71 коп. за основним платежем та 3685 грн. 42 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.7).

По результатам процедури адміністративного оскарження скарги позивача були відхилені, а винесене податкове повідомлення-рішення залишено без змін (а.с.29-33).

Згідно складеного Акта перевірки слідує, що в порушення вимог пп.3.1.3 п.3.1 ст.3, пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, 8.1.2 п.8.1 ст.8, пп.«а»п.19.2 ст.19, пп.«а»пп.20.3.1, 20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб»філією «Острозький райавтодор»ДП «Рівненський облавтодор»не включалися до складу загального місячного оподаткованого доходу працівників та не оподатковувалися надбавки за розїзний характер роботи, які не оформлені як відрядження. Відповідно до ч.3 п.1.1 ст.1 наведеного Закону такі виплати за наведених обставин належать до заохочувальних та компенсаційних виплат, або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику податку у звязку з відносинами трудового найму згідно із законом, і відповідно повинні оподаткуватися податком з доходів фізичних осіб за ставкою 15 відсотків в 2007 році.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що надбавки за розїзний характер виплачується позивачем правомірно та у повній відповідності з вимогами чинного законодавства; розглядувані надбавки передбачені колективним договором, їх розмір не перевищує граничних норм витрат, установлених для відряджень в межах України, витрати на виплату надбавок відшкодовуються за рахунок коштів, передбачених у вартості виконаних робіт згідно методичних рекомендацій, затв. наказом Держбуду України № 106 від 05.06.2005р.

Окрім цього, зазначені надбавки не належать до фонду оплати праці, через що не є обєктом оподаткування.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки вони ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають приписам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Згідно п.1.1 ст.1, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ч.3 ст.2 Закону України «Про оплату праці», п.1.3, п.3.16 Інструкції зі статистики заробітної плати, затв. наказом Державного комітету статистики України № 5 від 13.01.2004р., п.3 постанови КМ України № 490 від 31.03.1999р., а також постанови КМ України № 663 від 23.04.1999р., надбавки за розїзний характер роботи фактично замінюють відшкодування на добові витрати при відрядженнях.

Відповідно до положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоном, затв. наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998р., окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (видатки на харчування, інші особисті потреби фізичної особи), норми яких встановлені постановою КМ України № 663 від 23.04.1999р. «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном», а витрати на проїзд та проживання відшкодовуються лише за наявності підтверджуючих документів.

Отже, якщо робота працівника носить розїзний характер, його поїздки не вважаються відрядженнями з їх відповідним оформленням, при цьому виплата відповідних надбавок прирівнюється за своєю сутністю до виплати добових відрядженій особі та відповідно до пп.4.3.2 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не відноситься до складу доходів фізичних осіб, які підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Таким чином, виплати за розїзний характер за своїм характером і призначенням є аналогічними до добових витрат при відрядженні; добові витрати не є обєктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, через що й виплати за розїзний характер роботи не можуть оподатковуватися податком з доходів фізичних осіб, оскільки такі фактично є компенсацією за розїзний характер роботи, а не доходом працівника.

Підставно враховано судом й те, що розмір надбавок за розїзний характер, що виплачуються працівникам філії позивача, є визначений колективним договором ДП «Рівненський облавтодор»(а.с.36-37), погоджений із замовниками робіт, та не перевищує граничних добових витрат, визначених КМ України № 663 від 23.04.1999р. «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном».

В матеріалах справи наявні копії документів, на підставі яких позивачем проведено нарахування спірної надбавки працівникам (а.с.42-114), зміст яких відповідає вищевикладеному.

Також підтвердженням наведеної позиції слід вважати зміст листів податкових органів, відповідно до яких надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених у звязку із відрядженням (зокрема, добових витрат), встановлених постановою КМ України № 663 від 23.04.1999р. «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон», Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затв. наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998р., не є обєктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб з підстав, встановлених пп.4.3.2 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(а.с.34, 35).

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку про те, що поїздки працівників, робота яких носить розїзний характер, не вважаються відрядженням; виплата надбавок за розїзний характер прирівнюється за своєю сутністю до виплати добових на відрядження і відповідно до пп.4.3.2 п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не відноситься до складу доходів фізичних осіб, які підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб; вказані виплати фактично є компенсацією за розїзний характер роботи, а не доходом працівників.

Таким чином, необгрунтованим є висновок податкового органу про те, що надбавки за розїзний характер роботи повинні включатися до складу загального місячного оподаткованого доходу працівників, через що позивачу безпідставно визначено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2009р. у адміністративній справі № 2а-4521/08/1770 залишити без задоволення, а вказану постанову суду без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя Шавель Р.М.

Судді Олендер І.Я. , Стародуб О.П.

< Текст >