Ухвала суду № 53009093, 01.06.2010, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2010 р.

Справа № 91037/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді Сапіги В.П.

Суддів Онишкевича Т.В. , Попка Я.С.

при секретарі судового засідання Поворозник Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Мукачівської об»єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року у справі за позовом Приватного підприємства «Інтерекс» до Мукачівської об»єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство « Інтерекс» звернулося 03.02.2009 року в Закарпатський окружний адміністративний суд з позовною заявою до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.01.2009 року за № 00072340/0 31/2301/34570551/960, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування по ПДВ за листопад 2008 року на суму 1685087 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач покликався на те, що при донарахуванні податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайний цін, відповідачем не дотримано встановлену законом щодо цього процедуру.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року позов задоволено з тих підстав, що нарахування податкових зобов'язань на імпортовані товари, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи з митної вартості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Не погодившись з рішенням суду, Мукачівська оДПІ Закарпатської області подала апеляційну скаргу за якою вказує на те, що при постановленні рішення суд прийшов до помилкового висновку, оскільки ціна імпортованого товару з метою обчислення ПДВ регулюється нормами Закону про ПДВ та митного законодавства, встановлюється у розмірі договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обов'язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються у ціну товарів згідно з законам України з питань оподаткування та сплачений при імпорті товарів ПДВ, обчислений у відповідності до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платника податку за умови використання імпортованих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При подальшій реалізації імпортного товару податкові зобов'язання визначатимуться за правилами, встановленими пунктом 4.1 статті 4 Закону, а саме, у разі, якщо його договірна (контрактна) вартість буде нижче за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, але не нижче митної вартості. Тому апелянт просить скасувати постанову суду та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача та представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Судом вірно встановлено обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідачем проведено позапланову перевірку діяльності ПП «Інтерекс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад 2008 року та складено акт від 20.01.2009 року № 50/23-01/34570551 про те, що останнім в порушення п. 4.1,4.3 ст.4 ЗУ від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про додану вартість» завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за жовтень 2008 року на суму 1091453 грн. та за листопад 2008 року на суму 426929 грн., внаслідок чого відповідно завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за листопад 2008 року на суму 1685087 грн. За наслідками розгляду акту перевірки 20.01.2009 року було прийнято податкове повідомлення - рішення № 00072340/0 31/2301/34570551/960, яким на підставі п.п «б», «в», п.п. 4.2.2 , п.4.2 ст.4 Закону України « Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000року, п. п. 4.1,4.3 ст. 4 Закону України « Про додану вартість» від 03.04.1997 року зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2008 року в розмірі 1685087 грн. Податковою декларацією по податку на додану вартість ПП « Інтерекс» за листопад 2009 року задекларувало залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду 4708 439 грн. ( рядок 24 декларації). Частина залишку від'ємного значення, фактично сплачена отримувачам товарів (послуг) (додаток 2 до податкової декларації) становить 1685087 грн. і дана сума підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 25 декларації). становить 1685087 грн.. Різниця між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2008 року має від'ємне значення та становить 1091453 грн., а різниця між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за листопад 2008 року має від'ємне значення і становить 426 929 грн., а тому позивачем подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування у розмірі 1685087 грн. Матеріали справи вказують та з цим погоджується представник відповідача, що протягом охоплюваного перевіркою періоду ПП « Інтерекс» здійснювало діяльність з імпорту товарів на митну територію України, які в подальшому реалізовувались на внутрішньому ринку. При ввезенні товарів позивач належним чином сплатив до бюджету суми ПДВ, що були визначені відповідно до ч. З ст.4 Закону України « Про податок на додану вартість» з митної вартості імпортованих товарів, що підтверджується відповідними ВМД. В подальшому, при реалізації товарів на території України, база оподаткування відповідних операцій податком на додану вартість визначалась позивачем відповідно до ч. І ст.4 вказаного Закону, виходячи з їх договірної вартості. Суд не може погодитись з твердженням апелянта, що договірна (контрактна ) вартість реалізованого позивачем товару на території України повинна бути не нижчою за звичайну ціну (митну вартість). Так п. 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, встановленими пунктом 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Відповідно до п. 1.20.1 ст. 1 цього Закону слідує, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. З цієї ж норми вбачається, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Пунктом 1.20.2 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язакими особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів. Пунктом 1.20.6 ст. 1 даного Закону України визначено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору. Пунктами 1.20.8 та 1.20.10 ст. 1 цього Закону вказано, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Пунктом 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 року визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Там же визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг). Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обгрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України та при цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обгрунтовані претензії до фактичної ціни договору. В акті від 20.01.2009 року № 50/23-01/34570551 відсутні будь-які докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних ( аналогічних ) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін. Тому Мукачівська оДПІ дійшла до хибного висновку щодо визначення звичайної ціни товару шляхом використання митної вартості, оскільки імпорт товарів і їх реалізація на внутрішньому ринку в Україні не можуть вважатися співставними умовами для визначення звичайних цін. Зокрема ч. 1 ст. 263 МК України передбачено можливість використання інформації, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон, виключно митними органами для митних цілей. В тому числі для визначення бази оподаткування ПДВ при імпорті товарів. Це ж слідує і з п.1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997року, згідно якого митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики. Таким чином, звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні. Жодним законодавчим актом України не передбачено ототожнення поняття «звичайна ціна», яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, і поняття « митна вартість», яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України.

Така позиція підтримана Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 23 жовтня 2007 року). Тому посилання апелянта на п.4.3. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не приймається судом до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів. Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що він сплатив всі необхідні при розмитненні платежі та податки від митної вартості товару, а ціну, за якою реалізував товари покупцям, формував на підставі п.4.1. ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість"; при здійсненні господарської діяльності ціна реалізації товару коливалася відповідно до попиту, економічного стану ринку, маркетингових досліджень. Реалізація товару проводилась оптом, але в жодному випадку ціна товару не була нижчою від ринкової ціни, а отже, й від звичайної. Крім того, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Проте, відповідно до п. 4.3.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань платника податків є можливим виключно у випадках, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (тобто лише у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Там же визначено, що цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством. Окрім цього п. 4.3.2 статті 4 цього Закону є визначено, що якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Там же визначено, що якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються. Також пунктом 4.3.3 ст. 4 вказаного Закону встановлено, зокрема, що методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків, а пунктом 4.3.4 тієї ж статті 4 є визначено застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється. На теперішній час жодним законом України не затверджено методику визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами. Пунктом 4.3.5 ст. 4 даного Закону визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування ч податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу. За актом від 20.01.2009 року № 50/23-01/34570551 слідує, що при перевірці підприємства працівникам Мукачівська оДПІ були надані всі необхідні документи ведення обліку, а тому жодних законних підстав щодо самого факту застосування непрямих методів не було. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що нарахування податкових зобов'язань на імпортовані товари, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи з митної вартості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Також, відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. З огляду на викладені обставини та враховуючи приписи ч.2 ст.71 КАС України, в силу яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення суду по даній справі необхідно залишити без змін.

На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ч.4 ст.196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

апеляційну скаргу Мукачівської об»єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області залишити без задоволення; постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року у справі №2а-1275/09- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Сапіга В.П.

Судді Онишкевич Т.В. , Попко Я.С.

Повний текст ухвали виготовлено 7.06.2010р.