Ухвала суду № 52996663, 21.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

МСП-03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа №22-ц/796/11236/2015 Головуючий у 1-й інстанції - Антонова Н.В.

Доповідач - Заришняк Г.М

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого: Заришняк Г.М.

Суддів: Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі: Гарматюк О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду міста Києва цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», третя особа Центральний офіс з обслуговування великих платників міжрегіонального головного управління ДФС України про стягнення страхового відшкодування та пені, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Приватного акціонерного товариства «СК «Уніка», третя особа Центральний офіс з обслуговування великих платників міжрегіонального головного управління ДФС України про стягнення страхового відшкодування та пені.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 07.12.2012 року між ПрАТ «СК «УНІКА» та ПрАТ НВО «Укрсовпроект» було укладено Договір добровільного комплексного страхування на транспорті №011107/4002/0000115, відповідно до умов якого було застраховано автомобіль НОМЕР_1.

Додатковою угодою №1 від 10.08.2013 року до Договору №011107/4002/0000115 внесено зміни та зазначено її вигодонабувачем за договором. 29.08.2013 року на підставі договору купівлі-продажу вона стала власником застрахованого автомобіля. 02.10.2013 року стався страховий випадок, а саме: відбулося заволодіння транспортним засобом невстановленою особою, в зв'язку з чим нею було подано до ПрАТ «СК «УНІКА» заяву про отримання страхового відшкодування. Листом №755 від 07.02.2014 року страхова компанія повідомила їй про прийняття рішення щодо сплати страхового відшкодування. 20.02.2014 року між сторонами було укладено Договір про відмову страхувальника від своїх прав на застраховане майно, суму страхового відшкодування визначено в розмірі 634 010,62 грн. 18.04.2015 року страховою компанією було виплачено їй 582 117,80 грн.

Листом від 25.05.2014 року страховиком повідомлено її, що сума страхового відшкодування складає 701 685,62 грн., проте із вказаної суми вирахувано податок на дохід фізичної особи в розмірі 119 567,82 грн. Вважає такі дії відповідача неправомірними, а тому просила суду стягнути з відповідача зазначену суму недоплаченого страхового відшкодування. Окрім того, що ПрАТ «СК «УНІКА» було допущено прострочення проведення страхової виплати в повному розмірі на 47 днів, та частини виплат в розмірі 119 567,82 грн., що станом на дату подання позову складає 63 дні і є підставою для нарахування пені, яка повинна нараховуватися згідно з положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» в розмірі 3% за кожен день прострочення. За таких обставин, просила суд стягнути з відповідача також і пеню в 1 215 359,9 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22.07.2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «СК «Уніка» на користь ОСОБА_2 недоотриману суму страхового відшкодування в розмірі 119 567,82 грн. та пеню в розмірі 5 698,66 грн., а всього стягнуто 125 266 грн. 48 коп.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 липня 20015 року виправлені описки, допущені у резолютивній частині рішення суду від 22 липня 2015 року в даній справі, а саме: зазначено правильним прізвище позивача «ОСОБА_2» замість «ОСОБА_2», замість «Приватне акціонерне товариство «Уніка» вірним вважати «Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка», замість «5 488,16 грн.», вірним вважати 5 698,66 грн.»

В апеляційної скарзі представник ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду, стягнути з ПрАТ «СК «Уніка» на користь ОСОБА_2 недоотриману суму страхового відшкодування в розмірі 119 567,82 грн. та пеню в розмірі 2 635 825,6 грн., а всього 2 755 393,42 грн.

В апеляційної скарзі представник ПАТ СК «Уніка», вказуючи про порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу ПАТ СК «Уніка» з підстав та доводів, викладених в ній, та заперечував проти апеляційної скарги позивачки.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 07.12.2012 року між ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» та ПАТ НВО «Укрсовпроект» було укладено Договір добровільного комплексного страхування на транспорті №011107/4002/0000115, відповідно до умов якого було застраховано автомобіль Toyota Land Cruiser200, держзнак НОМЕР_3.

10.08.2013 року Додатковою угодою №1 до Договору №011107/4002/0000115 внесено зміни та зазначено вигодонабувачем за договором позивачку ОСОБА_2

На підставі договору купівлі-продажу від 29.08.2013 р., укладеного між ПАТ НВО «Укрсовпроект» та ОСОБА_2, остання придбала автомобіль Toyota Land Cruiser200, держзнак НОМЕР_3.

02.10.2013 року з даним автомобілем відбувся страховий випадок, а саме: викрадення, в зв'язку з чим 04.10.2013 року ОСОБА_2 подано до ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» заяву про подію, що має ознаки страхового випадку.

Листом від 07.02.2014 року №755 страховиком повідомлено ОСОБА_2 про прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

20.02.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про відмову страхувальника від своїх прав на застраховане майно.

Судом встановлено, що сума страхового відшкодування обрахована відповідачем в розмірі 701 685,62 грн., що не оспорювалося сторонами.

Однак, як вбачається з платіжного доручення №014030 від 18.04.2014 року, страхова виплата здійснена позивачці в розмірі 585 205,22 грн..

Як видно з листа ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» №2735 від 25.04.2014 року, страхове відшкодування становить 701 685,62 грн., сума пені за прострочення виплати на 44 дні складає 3 087,42 грн., проте виплату зменшено на 119 567,82 грн. податку на дохід фізичних осіб.

Отже, відповідачем не заперечувалось право позивачки на отримання страхового відшкодування, проте, посилаючись на положення Порядку №997 від 24.12.2010 року, яким регулюється процес виплати фізичній особі страхового відшкодування, Страхова компанія вважала, що із суми страхового відшкодування підлягає сплаті до бюджету податок на дохід фізичної особи.

Відповідно до п.2 Розділу І Порядку застосування підпунктів 165.1.27 та 165.1.28 пункту статті 165 розділу IV Податкового кодексу України щодо страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум та пенсійних виплат, отримуваних платником податку за договорами страхування, недержавного пенсійного забезпечення, пенсійного вкладу та довірчого управління, затвердженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №997 від 24.12.2010 року, дія цього Порядку поширюється на фізичних осіб, якими отримуються суми страхових виплат, страхових відшкодувань, викупні суми або іі частини за договорами страхування, пенсійні виплати з системи недержавного пенсійного забезпечення та за договорами пенсійного вкладу, пенсійні та цільові виплати за договорами довірчого управління.

Відповідно до п. 2.1 Розділу II Порядку, під час страхування майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Як вбачається з Договору купівлі-продажу автомобіля НОМЕР_2, сукупна вартість автомобіля, в рахуванням ПДВ, становить 743 259,60 грн..

Згідно Договору добровільного комплексного страхування на транспорті №011107/4002/0000115, відповідно до умов якого було застраховано автомобіль НОМЕР_2, дійсна вартість останнього визначена в розмірі 855 000,00 грн.. Страховий платіж становить 50 824 грн.

Відповідно до п. 2.2 Розділу II Порядку, у разі якщо сума страхового відшкодування перевищує вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення договору страхування, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), податковий агент від суми такого перевищення утримує та сплачує (перераховує) до бюджету податок за ставкою, визначеною у пункті 167.1 статті 167 розділу IV Кодексу.

Оскільки обрахована сума страхового відшкодування в розмірі 701 685,62 грн. є меншою, ніж вартість застрахованого майна, визначена за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів, суд першої інстанції вірно не застосував до даного випадку положення п. 2.2 Розділу II Порядку.

За таких обставин, сума страхового відшкодування в розмірі 119 567,82 грн. недоплачена позивачці неправомірно та підлягає стягненню, а тому суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов в цій частині.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги про нарахування пені, ОСОБА_2 вказувала, що до правовідносин з обрахунку належних до стягнення штрафних санкцій необхідно застосовувати положення п.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин повинні застосовуватись положення договору добровільного страхування, а не положення Закону України «Про захист прав споживача».

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України №6-126цс від 11.03.2015 року, згідно зі статтею 16 Закону України «Про страхування», статтею 979 ЦК України договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, відповідно до якої страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Отже, за своєю правовою природою договір страхування є договором про надання послуг.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до пункту 22 статті 1 цього ж Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Таким чином, на підставі аналізу вказаних правових приписів та урахуванням пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», можна зробити висновок, що до відносин, які регулюються нормами Закону України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, відносини, які виникають при укладенні договору страхування.

У частині п'ятій статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» установлено, що в разі якщо виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

Одночасно законодавством, що регулює правовідносини у сфері страхування, визначено, що в разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (статті 992 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 16 Закону України «Про страхування» однією з істотних ознак договору страхування є визначення в ньому відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору.

На підставі викладеного, можна зробити висновок що положення щодо відповідальності страховика, закріплені в Законі України «Про страхування» та главі 67 ЦК України, є спеціальними нормами права, а в Законі України «Про захист прав споживачів» - загальними.

Розмір неустойки, як відповідальність страховика за договором страхування, має бути визначено у такому договорі. Якщо ж такий розмір не було визначено сторонами в договорі страхування, то до спірних правовідносин застосовується частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи.

Отже, на підставі наведених правових приписів, принципу заборони притягати особу двічі за одне й те саме правопорушення, а також правил застосування конкуренції правових норм, за умови, що укладений договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої особи, страховик несе відповідальність у вигляді розміру неустойки, визначеного в договорі страхування (у разі відсутності визначення розміру в договорі - у розмірі, визначеному в Законі України «Про захист прав споживачів»).

Судом встановлено, що згідно п. 12.3 Договору добровільного комплексного страхування на транспорті №011107/4002/0000115, розмір пені становить 0,01% від суми несплаченого страхового відшкодування за кожен день прострочення.

На момент настання страхової події Договір №011107/4002/0000115, строк дії якого визначений до 10.12.2013 року, був чинним.

Крім того, в подальшому, між сторонами укладалися договори на підставі положень Договору №011107/4002/0000115, які підписувалися позивачкою, та будь-яких заперечень у зв'язку з припиненням дії договору №011107/4002/0000115 вона не заявляла, свої позовні вимоги щодо стягнення недоотриманої суми страхового відшкодування вона обґрунтовувала і умовами договору №011107/4002/0000115, жодним чином не вказуючи про те, що дія останнього припинилася до прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

Як вбачається з п. 2 Договору про відмову страхувальника від своїх прав на застраховане майно від 20.02.2014 року, укладеного між сторонами на виконання п. 10.1.7 Договору №011107/4002/0000115, будь-які майнові чи немайнові вимоги з боку страхувальника чи власника транспортного засобу до страховика після виплати страхового відшкодування будуть відсутні.

Однак, повна виплата позивачці страхового відшкодування не відбулася, а тому суд обґрунтовано вважав, що правовідносини, які виникли з приводу неналежного виконання обов'язку по сплаті страхового відшкодування, не є такими, що виникли за межами дії Договору страхування №011107/4002/0000115, в зв'язку з чим пеня, яка підлягає стягненню з страхової компанії, повинна обраховуватися в розмірі 0,01% від суми несплаченого страхового відшкодування за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.3 ст. 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку Страховик має здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Пунктом 10.1.24 Договору №011107/4002/0000115 встановлено, що страхове відшкодування виплачується протягом 10-ти днів з моменту прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

Суд правильно визначив період прострочення виплати частини страхового відшкодування та вірно обрахував розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку й прийшов до правильного висновку про часткову доведеність позовних вимог ОСОБА_2, обґрунтовано стягнувши з відповідача на користь позивачки недоотриману суму страхового відшкодування в розмірі 119 567,82 грн. та пеню в розмірі 5 698,66 грн.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального закону й не може бути скасованим з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: