Ухвала суду № 52974498, 16.07.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 320/1809/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Зимогляд В.В.

Провадження № 22-ц/778/4485/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Савченко О.В., суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 червня 2015 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором б/н від 01.10.2012 року у розмірі 15 082,47 гривень та судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до ОСОБА_4 та правил надання продукту кредитних карт від 01.10.2012 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 14 501,36 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0.01% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: починаючи з «1» по «25» число кожного місяця відповідач надає позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. У порушення зазначених умов договору відповідач ці зобов'язання виконував неналежним чином, внаслідок чого станом на 08.02.2014 року виникла заборгованість у сумі 15 082,47 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом

9 661,47 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 1,26 грн.; штраф за п.п. 2.2. Генеральної угоди 4 225,34 грн.; штрафи відповідно до ОСОБА_4 та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 694,00 грн. - штраф (процентна складова). Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 червня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 9 661 (дев'ять тисяч шістсот шістдесят одна) гривня 47 коп. та судові витрати по справі у розмірі 243,60 гривень.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в стягненні штрафів та ухвалити нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника Банку, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами маються договірні відносини, які врегульовані укладеною 01.10.2012р. між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості, згідно з якою відповідач отримав 14501,36 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку строком на 6 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,001 % в місяць на суму залишку заборгованості, зі строком повернення заборгованості 30.04.2013р.

У відповідності до п. 2.1 Генеральної угоди погашення заборгованості здійснюється, починаючи з 01 по 25 число кожного місяця в сумі 2416,89 грн.

Згідно з пунктом 2.2 Генеральної угоди при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, указаних у цій угоді, ОСОБА_4 і правилах, більш як на 31 день, за забов»язаннями, строк яких не настав, сторони узгодили, що строком повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення; заборгованість по кредиту, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою, а позичальник має сплатити Банку штраф у розмірі 4225,32 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з дня укладення Генеральної угоди здійснив 2 платежі: 25.10.2012р. та 25.11.2012р., наступний платіж у сумі 2416,89 грн., який йому належало сплатити до 25.12.2012р., він не сплатив та взагалі припинив здійснення платежів за Генеральною угодою.

У випадку такого порушення наступають наслідки, передбачені п. 2.2 Генеральної угоди, а саме на 32-й день позичальнику нараховується штраф у сумі 4225,32 грн., а також вважає таким, що настав строк повернення всієї суми кредиту. Таким днем в даному випадку є 26 січня 2013р., у зв»язку з чим ОСОБА_2 нарахував позичальнику штраф згідно з п. 2.2 Генеральної угоди у сумі 4225,32 грн.

Крім того, у відповідності до п. 1.1.5.20 ОСОБА_4 та правил надання банківських послуг, які є складовою частиною договору між сторонами, при порушенні клієнтом строків платежів за будь-яким грошовим зобов»язанням, передбаченим цим договором, більш як на 30 днів, клієнт зобов»язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісії.

У зв»язку з тим, що з 26 січня 2013р. по 25 лютого 2013р. вся сума кредиту і нарахованих відсотків не була повернута позичальником, після спливу 30 днів ОСОБА_2 згідно з вимогами п. 1.1.5.20 ОСОБА_4 та правил нарахував йому штраф: 500 грн. фіксована частина та 694,40 грн. процентна складова.

Тому в позові ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитом у сумі 9661,47 грн. та штрафи у розмірі 4225,34 грн., 500 грн., 694,40 грн.

Частково задовольняючи цей позов Банку та стягуючи лише суму основної заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що по штрафам банком пропущено річний строк позовної давності, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, про застосування якого просив відповідач, подавши письмову заяву.

Не погоджуючись з рішенням суду саме в частині застосування судом строку позовної давності та відмови у стягненні штрафів з цих підстав, ОСОБА_2 вказував, що судом не враховано, що Умовами та правилами, які є складовою частиною договору, передбачено збільшений строк позовної давності терміном в 50 років, і такі умови є узгодженими сторонами. Також вважає, що цей договір є автоматично пролонгованим у відповідності до п. 9.12 ОСОБА_4 та правил надання банківських послуг.

Дійсно, пунктом 1.17.31 ОСОБА_4 та правил надання банківських послуг, які є невід»ємною частиною Генеральної угоди від 01.10.2012р., передбачено, що строк позовної давності відносно вимог банку про повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені, штрафів) складає 50 років.

Суд ретельно досліджував вказані доводи банку в ході розгляду справи та встановив, що позивачем не надано доказів про надання відповідачем згоди на збільшення позовної давності, як це передбачено ст. 259 ЦК України, оскільки за вимогами вказаної норми договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі. Тому надані позивачем ОСОБА_4 та правила надання банківських послуг, які не підписані позичальником, не можуть бути прийняті судом в якості належного доказу щодо узгодження сторонами збільшення позовної давності до 50 років.

З такими висновками суду погоджується колегія, оскільки вони грунтуються на матеріалх справи та відповідають вимогам ст. 259 ЦК України.

Так, не зважаючи на те, що Генеральна угода містить текстовку про те, що позичальник ОСОБА_3 ознайомлений з Умовами та правилами, а в заяві про приєднання до ОСОБА_4 та правил надання банківських послуг відповідач зазначає, що згоден, що ці ОСОБА_4 та правила є складовою укладеного між ним та банком договору, ці обставини не є свідченням дотримання вимог ст. 259 ЦК України щодо складання окремого договору про збільшення позовної давності.

Стаття 259 ЦК України не містить положень щодо можливості укладення договору про збільшення позовної давності шляхом приєднання, а зазначає саме про укладення підписаного сторонами договору, в той час як самі ОСОБА_4 та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України у справі № 6-16цс/15, яка прийнята у відповідності до вимог ст.ст. 355, 360-4 ЦПК України, в якій зазначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Така правова позиція є обов»язковою у відповідності до вимог ст. 360-7 ЦПК України для судів, які вирішують справу із застосування відповідної норми матеріального права, що було враховано судом першої інстанції.

Разом з тим, застосовуючи строк позовної давності, суд першої інстанції дещо помилився у визначенні дати, з якої слід відліковувати початок строку позовної давності.

Так, за порушення щомісячної сплати за грудень 2012р., строк якої настав 25.12.2012р. ( строк чергового платежу), штраф згідно з п.п. 2.2 Генеральної угоди може бути нараховано лише на 32-й день після цієї дати, тобто 26 січня 2013р., а не 26 грудня 2013р., як визначив суд. Також з 26 січня 2013р. настав і строк повернення кредиту в цілому, у випадку несплати якого протягом 31 дня, тобто до 25.02.2013р., настає відповідальність за п. 1.1.5.20 ОСОБА_4 та правил надання банківських послуг у вигляді нарахування штрафів 500 грн.(фіксована частина) + 5 % від боргу (процентна складова).

Таким чином строк позовної давності по штрафу за п. 2.2 Генеральної угоди почався з 26 січня 2013р., а за п. 1.1.5.20 ОСОБА_4 та правил з 25 лютого 2013р., в той час як ОСОБА_2 з позовом про стягнення цих штрафів звернувся 03.03.2014р., тобто з пропуском річного строку позовної давності, відповідно, за першим штрафом - на 1 місяць 8 днів та за другим штрафом на 6 днів.

Таке помилкове визначення дати відліку строку позовної давності не потягло за собою неправильного вирішення справи, оскільки остаточні висновки суду щодо пропуску банком спеціальної позовної давності щодо неустойки є правильними.

Колегія не приймає до уваги ствердження банку, що за пунктом 9.12 ОСОБА_4 та правил договір вважається автоматично пролонгованим, оскільки за пунктом 2.2 Генеральної угоди у зв»язку з допущеними позичальником порушеннями настав строк дострокового повернення всієї суми кредиту, у зв»язку з чим і були, зокрема, нараховані штрафи позичальнику. З цих же підстав колегія вважає неспроможними і посилання Банку на те, що строк позовної давності слід відраховувати з визначеної стронами дати погашення кредиту 30.04.2012р.

Зважаючи на викладені обставини, колегія визнає апеляційну скаргу Банку необгрунтованою, тому у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України вона підлягає відхиленню із залишенням без змін оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 червня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Савченко О.В.

Судді: Кочеткова І.В.

ОСОБА_1