Рішення № 52965886, 30.10.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Коробчук А.М,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення Рівненського міського суду від 16 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про захист порушеного права як споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним, укладеного під впливом обману,

в с т а н о в и л а :

В січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про захист порушеного права як споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним, укладеного нею під впливом обману.

Рішенням Рівненського міського суду від 16 вересня 2015 року позов задоволено. Право ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг визнано порушеним. Кредитний договір № 63/08/К-Ф від 17 квітня 2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» (Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк»), код ЄДРПОУ 23697280, та ОСОБА_1 визнано недійсним. Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що задовольняючи позов, місцевий суд керувався пп. «д» п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, яка не була чинною на час укладення спірного правочину; безпідставно виходив з висновку судово-економічної експертизи № 1278 від 09.07.2015 р. та вважав, що реальна відсоткова ставка за кредитом становить не 16,95 %, а 17,14 %., та що при укладенні кредитного договору банк умисно ввів позичальника в оману. Визнаючи кредитний договір недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України, суд не навів мотивів, на підставі яких він зробив висновок про те, що вартість кредиту, яка була закладена в договорі і була відома або мала бути відомою позичальнику, є тією обставиною, що обовязково мала перешкодити позивачу укласти кредитний договір.

При вирішенні спору суд не зважив на те, що позивачка до січня 2011 року, тобто протягом майже трьох років, виконувала умови кредитного договору без жодних заперечень. Обставини укладення сторонами спірного правочину були досліджені Рівненським міським судом у судовому засіданні при ухваленні рішення від 28 березня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_1 390098, 5 доларів США та 112425, 6 грн. заборгованості за спірним кредитним договором № 63/08/К-Ф від 17 квітня 2008 року, де ОСОБА_1 визнала позов. Це рішення апеляційною інстанцією залишено без змін.

З часу укладення кредитного договору і до предявлення позивачкою позову у даній справі пройшло майже 8 років, проте суд першої інстанції заяву банку про застосування позовної давності проігнорував.

Незважаючи на недоведеність та безпідставність доводів позивачки про: ненадання їй банком необхідної інформації про умови кредитування, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів»; про введення банком її в оману; про нечесну підприємницьку практику кредитора, - місцевий суд позов ОСОБА_1 все одно задовольнив. При цьому суд вийшов за межі предявлених у справі вимог, про що свідчить описова та мотивувальна частини оскаржуваного рішення, які містять обставини, які не були предметом судового дослідження. Суд безпідставно також відхилив клопотання банку про допит експерта в судовому засіданні місцевого суду.

Статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» визначена відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів, проте ця відповідальність не тягне за собою недійсність кредитного договору.

Покликаючись на ці обставини, відповідач рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і зявилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи спірний кредитний договір № 63/08/К-Ф від 17 квітня 2008 року недійсним, суд першої інстанції виходив з правил ст. 230 ЦК України.

Проте погодитися з таким висновком місцевого суду колегія суддів не може.

Частинами 1 і 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку із вчиненням цього правочину.

Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови N 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» розяснив, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Таким чином, відповідно до положень статті 230 ЦК України, правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже, зацікавлена особа повинна довести навмисне та цілеспрямоване введення її іншою стороною в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину.

Судом установлено, що 17 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 63/08/К-Ф, відповідно до якого банк відкрив позивачці невідновлювану кредитну лінію з лімітом 400000 доларів США строком з 17 квітня 2008 по 10 квітня 2028 року під 14 % річних (а. с. 6-10).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У справі зясовано, що банк виконав умови кредитного договору, а позивачка не дотримала узгоджений сторонами графік погашення кредиту та допустила виникнення кредитної заборгованості.

Факт виконання банком своїх зобовязань перед позичальником за кредитним правочином у повному обсязі сторонами визнано та не заперечується.

Всупереч вимогам ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України позичальник ОСОБА_1 узяті на себе зобовязання за кредитним договором порушила і станом на 23 березня 2011 року допустила заборгованість перед банком на загальну суму 390098, 5 доларів США та 112425, 6 грн.

У звязку з цим рішенням Рівненського міського суду від 28 березня 2011 року, залишеним без змін апеляційною інстанцією, зазначену заборгованість на користь банку солідарно було стягнуто з позивачки ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_1 (а. с. 26-30).

При розгляді вказаної справи Рівненським міський суд дослідив обставини укладення сторонами спірного кредитного правочину, а сама ОСОБА_1, визнавши позовні вимоги банку, не ставила під сумнів дійсність укладеного нею кредитного договору № 63/08/К-Ф від 17 квітня 2008 року.

Даний позов до ПАТ АБ «Укргазбанк» про захист порушеного права як споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним, укладеного під впливом обману банку, ОСОБА_1 предявила вже в січні 2015 року (а. с. 1-5).

З позовної заяви ОСОБА_1 видно, що свої вимоги до банку вона обґрунтовувала ст.ст. 229 і 230 ЦК України та тим, що до та під час укладення спірного правочину банк не дотримав істотних умов договору щодо надання їй як позичальнику повної інформації про умови кредиту; навмисно приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне подорожчання кредиту; у кредитному договорі, використовуючи елементи нечесної підприємницької практики, встановив несправедливі умови, які обмежують її права як споживача, чим увів її в оману (а. с. 1-5).

Проте такі доводи позивачки, яка до цього вже брала кредити в банку і була фахівцем у галузі фінансів, матеріалами справи не підтверджені.

В укладеній сторонами кредитній угоді доступно та зрозуміло передбачено: розмір кредиту та його термін; визначено сталу величину річних відсотків за користування кредитом у розмірі 14%; 4800 доларів США комісійних за відкриття позичкового рахунку; 800 грн. комісії за проведення аналізу ліквідності забезпечення; 1 666,67 доларів США щомісячного платежу для погашення кредиту (останній місяць - 1665, 87 доларів США); погоджено графік внесення таких щомісячних платежів на погашення кредиту; передбачена можливість дострокового погашення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов кредитного договору та його забезпечення; тощо (а. с. 82-84).

Кожна сторінка спірної кредитної угоди ОСОБА_1, яка на час її укладення працювала фінансовим директором ПП «Амік група» та Асоціації «Діловий захід», а також головним бухгалтером у приватного підприємця ОСОБА_2 (що свідчить про її обізнаність у сфері фінансів), була підписана особисто та без будь-яких застережень (а. с. 101-103).

З підписаних позивачкою додатку № 1 до кредитного договору № 63/08/К-Ф від 17 квітня 2008 року, Умов кредитування по програмі «Іпотечний кредит» (кредит на споживчі цілі під заставу нерухомості) та інших наданих банком документів вбачається, що позичальнику банком була надана повна інформація про умови надання кредиту, його вартості та інших супутніх послугах і тарифах до них (а. с. 85-86, 97).

На підставі наведеного доводи ОСОБА_1 про те, що при укладенні спірного правочину банк не дотримав істотних умов договору щодо надання їй як позичальнику повної інформації про умови кредиту, на увагу не заслуговують.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 цього Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Проте таких обставин позивачкою у справі не доведено.

З заяви позичальника-фізичної особи на отримання кредиту ОСОБА_1, текстів спірного кредитного договору сторін, нотаріально посвідченого договору іпотеки № 63/08/І-Ф від 17 квітня 2008 року, договору добровільного страхування заставного майна № 04-1801-0318 від 17 квітня 2008 року та інших матеріалів справи безспірно вбачається, що умисел позивачки був реально спрямований на отримання банківського кредиту в іноземній валюті у розмірі 400000 доларів США під заставу належного їй нерухомого майна та що таке її зовнішнє волевиявлення було вільним і спрямованим на отримання кредитних коштів від ПАТ АБ «Укргазбанк» (а. с. 82-97).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На переконання апеляційного суду, при укладенні умов спірного договору про надання кредиту ОСОБА_1 діяла вільно та виходила виключно з власних інтересів, рішення про вибір ПАТ АБ «Укргазбанк» в якості контрагента та про вступ з ним у договірні відносини прийняла на власний розсуд, разом із цим контрагентом визначила валюту договору, розмір кредиту тощо.

Передбачені спірним кредитним договором 14 % річних за користування кредитом; 4800 доларів США комісійних за відкриття позичкового рахунку; 800 грн. комісії за проведення банком аналізу ліквідності забезпечення кредиту та інші передбачені Умовами кредитування по програмі «Іпротечний кредит» (кредит на споживчі цілі під заставу нерухомості) тарифи за надані банком послуги (з чим завчасно письмово була ознайомлена позивачка), на переконання колегії суддів, не є свідченням установлення банком несправедливих щодо неї умов договору. Такі умови банку були однаковими для всіх клієнтів ПАТ АБ «Укргазбанк», який належить до числа державних банків. Зазначені дії банку цілком узгоджуються із Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і цим нормативним актом прямо передбачені.

Проведеною у справі судово-економічною експертизою № 1278 від 9 липня 2015 року встановлено, що додаток № 1 до спірного кредитного договору № 63/08/К-Ф від 17 квітня 2008 року не містить інформації про комісію банку за продаж іноземної валюти (0,3 %), сплату страхових платежів за договором страхування майна (0,1 %) та про витрати позичальника за оформлення права власності на земельну ділянку за договором іпотеки № 63/08/І-Ф від 17 квітня 2008 року (а. с. 53).

Проте з укладеного сторонами кредитного договору безспірно вбачається, що позивачка отримала банківський кредит в іноземній валюті і (за винятком 4800 доларів США комісійних за відкриття позичкового рахунку) його в національну валюту не переводила. Сплата 0,3 % комісії за продаж банком іноземної валюти є обовязковою для будь-якого клієнта ПАТ АБ «Укргазбанк» чи клієнта будь-якого іншого банку України незалежно від укладення клієнтом із банком кредитного договору. Ця комісія передбачена чинним законодавством й є загальновідомим фактом.

Сплата позивачкою страхових платежів за договором страхування належного їй майна та витрат за оформлення права власності на земельну ділянку, власником якої вона є, є обовязком винятково самої позивачки як власника зазначеного майна, що було передбачено в укладених ОСОБА_1 нотаріально посвідченому договорі іпотеки № 63/08/І-Ф від 17 квітня 2008 року, спірному кредитному договорі № 63/08/К-Ф від 17 квітня 2008 року та в договорі добровільного страхування заставного майна № 04-1801-0318 від 17 квітня 2008 року.

Встановлення судово-економічною експертизою того, що реальна процентна ставка за користування кредитом на момент укладення сторонами спірного кредитного договору в розмірі 16,95 % є нижчою від реальної відсоткової ставки, встановленої експертом на час проведення експертизи в розмірі 17,14 %, а також того, що фактичне подорожчання кредиту становить не 633 741, 49 долар США, як це було передбачено сторонами при укладенні кредитного договору, а 637 441, 84 долар США, або на 3700, 35 доларів США більше (637441,84-633741,49=3700,35), на думку колегії суддів, у випадку доведення обґрунтованості зазначених фактів може бути підставою для перерахунку позивачці кредитної заборгованості перед банком, а не для визнання спірного кредитного договору недійсним.

Розрахунки експерта щодо переведення валюти кредиту позивачки з доларів США у національну валюту України гривню є некоректними, оскільки, як було зазначено вище, позивачка, будучи в силу своєї трудової діяльності достатньо обізнаною особою у сфері фінансів, виходячи з банківських відсоткових ставок за кредитами, які були чинними на час укладення нею спірного кредитного договору, а також виходячи з інших своїх особистих міркувань, самостійно вибрала як контрагента, так і валюту свого банківського кредитування, а тому як особа, яка на той час працювала фінансовим директором та головним бухгалтером, зобовязана була усвідомлювати всі можливі у звязку з цим (кредитуванням в іноземній валюті) фінансові ризики.

Таким чином, висновки проведеної у справі судово-економічної експертизи № 1278 від 9 липня 2015 року та інші наявні у справі докази не свідчать про те, що:

підприємницька практика відповідача як кредитора була нечесною та ввела позивачку в оману щодо обставин, які вплинули на вчинення нею спірного правочину;

умови спірного кредитного договору для позивачки були несправедливими та що наслідком цих умов став істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача ОСОБА_1;

відсоткова ставка та вартість кредиту, що були закладені сторонами у кредитному договорі та були відомі позичальнику, є тими обставинами, які обовязково мали б перешкодити позивачці укласти спірний кредитний договір, а банк навмисно і цілеспрямовано своїми винними діями щодо відсоткової ставки та вартості кредиту ввів її в оману і це вплинуло на укладення позивачкою спірного правочину.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте позивачкою у даній справі не подано суду доказів, які б підтверджували обґрунтованість предявлених нею до банку позовних вимог, у т. ч. про те, що спірний кредитний правочин вона вчинила під впливом помилки.

Тому за таких обставин у суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, не було правових і фактичних підстав для задоволення предявленого ОСОБА_1 позову.

Зважаючи на те, що відповідно до законодавства позовна давність стосується порушеного права, тобто права, яке підлягає захисту, а не безпідставних позовних вимог, навіть у випадку доведення позивачкою обґрунтованості своїх позовних вимог до відповідача про захист порушеного права як споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним, її позов все одно не підлягав би задоволенню у звязку з пропуском ОСОБА_1 з часу укладення спірного кредитного договору і до моменту її звернення до суду із даним позовом передбаченого ч. 3 ст. 258 ЦК України пятирічного строку позовної давності.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд керувався окремими нормами закону, які не були чинними на час укладення спірного кредитного договору.

Визнавши спірний правочин недійсним, суд усупереч положенням ч. 1, ч. 5 ст. 216 ЦК України не застосував наслідків його недійсності.

Враховуючи викладене вище, оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 229, 230 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 16 вересня 2015 року скасувати.

ОСОБА_1 у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» про захист порушеного права як споживача фінансових послуг та визнання кредитного договору недійсним, укладеного під впливом обману, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» 535 (пятсот тридцять пять) грн. 92 коп. понесених судових витрат у справі.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: