Рішення № 52954015, 20.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2015Справа №910/23170/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Приходько В.О., м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дніпро-Холдінг", м. Київ

про стягнення заборгованості в сумі 59 752 278,87 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін: не з'явились.

В судовому засіданні 20 жовтня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Банк "Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Приходько В.О., 02 вересня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 03/12-2418 від 27.08.2015 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дніпро-Холдінг", про стягнення заборгованості в сумі 59 752 278,87 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в порушення умов Кредитного Договору № 187 від 14.02.2014 року своєчасно не виконав зобов'язання щодо повернення кредиту та сплаті процентів за його користування, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за спірним договором, на підстав чого позивач і звернувся до суду для захисту свого порушеного права.

Ухвалою суду від 04.09.2015 року (суддя Комарова О.С.) порушено провадження у справі № 910/23170/15, призначено розгляд справи на 29.09.2015 року.

В судовому засіданні 29.09.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, а також подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 03/12-2750 від 28.09.2015 року, яке судом задоволено.

Представник відповідача у судове засідання 29.09.2015 року не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2015 року відкладено розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, на 20.10.2015 року.

12.10.2015 року через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, яке було долучено судом до матеріалів справи.

Представники сторін в судове засідання 20.10.2015 року не з'явились, представник відповідача вимог ухвали не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

14 лютого 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк", (далі - Банк, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дніпро-Холдінг" (далі - позичальник, боржник) було укладено Кредитний договір № 187 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, по тексту - Договір або Договір банківського рахунку) відповідно до п. 3.1, якого Банк надає Позичальнику кредит у розмірі 38 000 000,00 грн. строком по 26 березня 2015 року.

Відповідно до п.3.4 Договору позичальник зобов'язаний погасити кредит у строк по 26 березня 2015 року шляхом перерахування коштів на рахунок, вказаний в п.3.8 цього Договору. Строки, передбачені цим Договором, є обов'язковими для позичальника.

За приписами п.3.5.1 Договору позичальник за користування кредитом сплачуватиме Банку відсотки у розмірі 18% річних. Такі відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування відсотків на основі банківського року (360 днів у році) і підлягають сплаті в строк по останній робочий день звітного місяця. У випадку несплати процентів, сума боргу за відсотками відноситься на рахунок несплачених в строк відсотків. Відсотки нараховані в кінцевий рахунок підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту.

Договір набуває чинності з дати його підписання повноваженими представниками позичальника та Банку. Договір залишається чинним до дати повної сплати позичальником Банку заборгованості за кредитом та інших платежів відповідно до умов цього Договору. (п.8.1 Договору).

Додатковим договором № 1, укладеним 27 червня 2014 року, були внесені зміни до спірного кредитного договору, а саме відсотки нараховані за червень-серпень 2014 року підлягають сплаті в строк по 30 вересня 2014 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що належним чином виконав умови кредитного договору шляхом перерахування коштів на загальну суму 38 000 000,00 грн. на поточні рахунки відповідача, проте відповідач в порушення умов вказаного Договору допустив прострочення виконання договірних зобов'язань. Станом на вересень 2015 року у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором в розмірі 59 752 278,87 грн., з яких: 38 000 000,00 грн. - заборгованість за кредитом; 9 692 111,12 грн. - заборгованість за відсотками; 11 215 726,03 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 844 441,72 грн. - пеня за несвоєчасне погашення відсотків.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов до договору позивачем видано відповідачу грошові кошти в розмірі 38 000 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 187 від 14.02.2014 року на суму 38 000 000,00 грн., та випискою по рахунку відповідача за період з 14.02.2014 року по 25.08.2015 року.

Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення відповідачем Публічному акціонерному товариству "Банк "Демарк" грошових коштів за Кредитним договором № 187 від 14.02.2014 року та додаткового договору до нього в строк по 26 березня 2015 року та не надано доказів сплати процентів за користування такими кредитними коштами.

Отже, відповідно до вищезазначеного суд дійшов висновку, що відповідач, в порушення вищенаведених норм Цивільного кодексу України та умов Кредитного договору, не здійснив повернення грошових коштів в розмірі 38 000 000,00 грн. та не сплатив проценти за користування такими кредитними коштами, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія інформаційного забезпечення" заборгованості за кредитом в розмірі 38 000 000,00 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 9 692 111,12 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню за порушення строків погашення кредиту за загальний період прострочення з 25.02.2015 р. по 25.08.2015 р. у розмірі 11 215 726,03 грн. та пеню за порушення строків сплати процентів за загальний період прострочення з 25.02.2015 р. по 25.08.2015 р. в розмірі 844 441,72 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Пунктом 7.4 Договору передбачено, що у разі порушення строків погашення кредиту, Банк має право стягнути з Позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму прострочених платежів за кредитом із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості і до дати здійснення платежу за кредитом у повному обсязі у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п. 7.5 Договору передбачено, що у разі порушення строку сплати відсотків за кредитом, Банк має право стягнути з Позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму несплачених своєчасно відсотків із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості і до дати повного погашення заборгованості по відсотках, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Матеріалами справи підтверджено, що сторони в договорі погодили строк виконання грошового зобов'язання (термін користування кредитом) - по 26 березня 2015 року (ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

У даному випадку прострочення відповідача за несвоєчасне погашення кредиту починається з 27.03.2015 року, а прострочення Відповідача за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками починається з 01.06.2014 року відповідно до п.3.5.1 Кредитного договору та самостійно визначеного позивачем періоду нарахування процентів.

Таким чином, перебіг шестимісячного строку, який передбачено ст. 232 Господарського кодексу України, за вимогами про стягнення пені за порушення строків погашення кредиту починається саме з 27.03.2015 року, а за вимогами про стягнення пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом - з 01.06.2014 року. Отже, нарахування неустойки за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом за період з 25.02.2015 р. по 25.08.2015 р. суперечить приписам чинного законодавства та є неправомірним.

Отже, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за порушення строків погашення кредиту, з урахуванням факту прострочення відповідачем своїх зобов'язань, в межах шестимісячного строку прострочення нарахування по сплаті пені за порушення строків погашення кредиту починається з 27.03.2015 року по 25.08.2015 року, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені за порушення строків погашення кредиту підлягають задоволенню частково:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення38000000.0027.03.2015 - 25.08.201515230.0000 %0.164 %*9494794.52

Таким чином, загальна сума пені за порушення строків погашення кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача становить 9 494 794,52 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 1 720 931,51 грн. позивачу належить відмовити.

Перевіривши також розрахунок пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом за загальний період прострочення з 25.02.2015 р. по 25.08.2015 р. у розмірі 844 441,72 грн., суд дійшов висновку, про те, що з урахуванням приписів ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України позивачем невірно визначено період нарахування вказаної пені, оскільки в даному випадку прострочення Відповідача зі сплати пені виникло саме з 01.06.2014 року і закінчилось 29.11.2014 року (в межах шестимісячного строку прострочення), а заборгованість зі сплати пені складає 4 502 739,73 грн.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення38000000.0001.06.2014 - 16.07.2014469.5000 %0.052 %*909917.8138000000.0017.07.2014 - 12.11.201411912.5000 %0.068 %*3097260.2738000000.0013.11.2014 - 29.11.20141714.0000 %0.077 %*495561.64

Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми індексу інфляції, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені за несвоєчасне погашення відсотків підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 844 441,72 грн., оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Таким чином, до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дніпро-Холдінг" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Приходька Володимира Олександровича підлягає заборгованості за кредитним договором в сумі 58 031 347,36 грн.

Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 58 031 347,36 грн.

Судовий збір за позовом у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, п. 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в дохід Державного бюджету України в сумі 70 975,22 грн., оскільки позивач був звільнений від його сплати на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції станом на день подачі позовної заяви до суду.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дніпро-Холдінг" (ЄДРЮОФОП 38557466, адреса: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 8, корпус 5, кв. 47), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" (ЄДРЮОФОП 19357516, адреса: 14000, Чернігівська обл., місто Чернігів, вул. Комсомольська, 28), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу - 38 000 000,00 грн. (тридцять вісім мільйонів гривень), заборгованість за відсотками - 9 692 111,12 грн. (дев'ять мільйонів шістсот дев'яносто дві тисячі сто одинадцять гривень 12 копійок), пені за несвоєчасне погашення відсотків - 844 441,72 грн. (вісімсот сорок чотири тисячі чотириста сорок одна гривня 72 копійки), пені за несвоєчасне погашення кредиту - 9 494 794,52 грн. (дев'ять мільйонів чотириста дев'яносто чотири тисячі сімсот дев'яносто чотири гривні 52 копійки). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дніпро-Холдінг" (ЄДРЮОФОП 38557466, адреса: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 8, корпус 5, кв. 47) в дохід Державного бюджету України 70 975,22 грн (сімдесят тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять гривень 22 копійки) судового збору.

5. Копію даного рішення направити сторонам у справі 910/23170/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 26.10.2015 року.

Суддя О.С. Комарова