Ухвала суду № 52952939, 12.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" жовтня 2015 р. м. Київ К/9991/37126/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012

у справі № 1170/2а-4852/11

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 02.11.2011 № 0002641710.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.12.2011 позов задоволено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 скасовано постанову суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено.

ФОП ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: ст.ст. 6, 129 Конституції України, п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного суду України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням відповідача 02.11.2011 № 0002641710 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 148608,33 грн., в т.ч. 148607,33 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної позапланової невиїзної перевірки за період з 01.04.2010 по 30.04.2011, викладені в акті від 23.09.2011 № 180/1710/НОМЕР_2, про порушення вимог п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що полягало в неправомірному включенні до складу податкового кредиту за квітень 2011 року податку на додану вартість за операціями з ПП «Гімалая».

Податковий орган вважає, що правочини позивача з ПП «Гімалая» в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, оскільки не спрямовані на настання реальних правових наслідків.

У підтвердження вказаної позиції податковий орган посилається на висновки акту від 12.07.2011 № 66/23-1/37384055, складеного за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Гімалая», згідно з якими операції ПП «Гімалая» з контрагентами, в т.ч. з позивачем, мали безтоварний характер.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до вимог ст. 198 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення платником податків господарської операції з придбання товару, яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог вказаних норми законів при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Висновки про нереальний характер господарських операцій з придбання платником податків товару мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Платник податків (покупець товарів, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за вчинені порушення продавцем.

Допущені продавцем певні порушення законодавства тягнуть негативні наслідки для цього продавця та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, адже законами іншого не передбачено.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на податковий кредит.

Виходячи з положень абз. 2 п. 4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1003 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2011 за № 70/18808, акт перевірки це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Суд першої інстанцій правильно виходив з того, що такий доказ як акт перевірки не має для суду наперед встановленої сили і повинен оцінюватися судом за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного суду України разом з іншими доказами в їх сукупності. При цьому в силу вимог ч. 2 ст. 71 цього Кодексу у справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас, якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. В іншому випадку, суд вирішує спір на підставі наявних доказів, які оцінюються за правилами ст. 86 Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що господарські операції позивача з ПП «Гімалая» щодо придбання товарів, робіт та послуг підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку: договорами поставки товарів, робіт та послуг, податковими накладними, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, актами приймання-передачі, платіжними дорученнями, виписками по рахунку позивача, квитанціями до прибуткових касових ордерів, довідками про реєстрацію транспортних засобів, які оцінені судом як такі, що належним чином оформлені та підтверджують господарські операції.

Висновок суду апеляційної інстанції про нереальність операцій позивача з ПП «Гімалая» обґрунтований лише відсутністю первинних документів щодо перевезення товарно-матеріальних цінностей, зокрема товарно-транспортних накладних, та невідображенням у договорах поставки умов поставки товарів.

Однак така позиція суду апеляційної інстанції не ґрунтується на вимогах закону.

Суд касаційної інстанції зазначає, що всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, суди повинні надавати належну оцінку усім таким наявним доказам у їх сукупності.

Товарно-транспортна накладна не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажоотримувача, перевізника). Тому, при оцінці первинних документів такий доказ як товарно-транспортна накладна має оцінюватися у сукупності з іншими доказами, перш за все - первинними документами, складеними під час або якщо це неможливо після вчинення господарської операції з поставки товару.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 скасувати та залишити в силі постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.12.2011.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун