Ухвала суду № 52952937, 12.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/36930/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби

та постанову Харківського окружного адміністративного суду 15.03.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012

у справі №2а-15667/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Ресурс»

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду 15.03.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 01.08.2011 № 0000372320 та № 0000382320.

Основ'янська МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV, ст. 875 Цивільного кодексу України, ст. 128 Конституції України, ст.ст. 7, 9, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова її правонаступником - Основ'янською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 29.06.2011 № 2757/232/33206799. Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог:

1) п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 01.08.2011 № 0000382320 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 541431,25 грн., в т.ч.: 433145 грн. основного платежу та 108286,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

2) п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 01.08.2011 № 0000372320 грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 159582,5 грн., в т.ч.: 127666 грн. основного платежу та 31916,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податковий орган вважає, що у порушення наведених норм податкового законодавства позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту та валових витрат податку на додану вартість та витрат відповідно за операціями з:

- ПП «Оптметпромторг» та ТОВ «Аксіома» щодо придбання послуг з маркетингового дослідження на підставі договору від 01.12.2010 № 413, послуг з проведення семінарів та тренінгів на підставі договору від 01.12.2010 № 414;

- ПП «Вікторія-2007» щодо придбання маркетингових послуг на підставі договору від 01.02.2010 № 172, логістичних послуг на підставі договору від 02.08.2010 № 130, послуг з проведення семінарів та тренінгів на підставі договору від 27.08.2010 № 329;

- ТОВ «Компанія «Істсервіс» щодо придбання канцелярських товарів;

- ТОВ «Вікові традиції» щодо придбання товару (алкогольних напоїв) на підставі договору від 07.04.2010 № 185, оскільки вказані правочини не були спрямовані на настання реальних правових наслідків.

Висновки про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат за операціями з вказаними контрагентами податковим органом обґрунтовані тим, що такі операції не спрямовані на настання реальних правових наслідків. При цьому відповідач посилається на те, що у контрагентів позивача відсутні складські приміщення, виробничі потужності та інші умови для здійснення фінансово-господарської діяльності. В підтвердження безтоварності операцій позивача з ПП «Оптметпромторг» податковий орган посилається на порушення СВ ПМ ДПІ у м.Дніпродзержинську кримінальної справи за фактом вчинення директором ПП «Оптметпромторг» ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а щодо операцій з ТОВ «Вікторія-2007», ТОВ «Компанія «Істсервіс» та ТОВ «Аксіома» - на отримані від ДПІ у м.Дніпродзержинську листи, в яких відповідача повідомлено про встановлення під час перевірок вказаних контрагентів нікчемності укладених останніми правочинів.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат, а платником податку на додану вартість - податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення валових витрат та податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися і за умови порушення якого, формування податкового кредиту та валових витрат може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарських операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вказаних вище вимог Законів при формуванні валових витрат та податкового кредиту, останній не може бути позбавлений такого права.

Висновки про нереальний характер господарських операцій з придбання платником податків товару (послуг) мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях, зокрема тільки на обставинах, встановлених податковим органом під час здійснення перевірки контрагентів платника податків. За наявності достатніх доказів, що містять відомості про господарську операцію, розкривають її зміст, відсутність у юридичної особи основних засобів не спростовує фактичного здійснення операції.

В основі оподаткування лежить фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування податкового кредиту з фактом придбання товарів (послуг) з метою використання в господарській діяльності.

Платник податків (особа, яка придбаває товари, послуги) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товарів (послуг), відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органу, в тому числі зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати та податковий кредит за можливу протиправну діяльність контрагента.

Допущені постачальником певні порушення законодавства тягнуть негативні наслідки для цього постачальника та не впливають на право покупця на віднесення до складу валових витрат та до складу податкового кредиту витрат та податку на додану вартість відповідно, адже законами іншого не передбачено.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на податковий кредит та валові витрати.

Виходячи з положень абз. 2 п. 4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1003 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2011 за № 70/18808, акт перевірки це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Суд касаційної інстанції зазначає, що такий доказ як акт перевірки не має для суду наперед встановленої сили і повинен оцінюватися судами за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного суду України разом з іншими доказами в їх сукупності. При цьому в силу вимог ч. 2 ст. 71 цього Кодексу у справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас, якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. В іншому випадку, суд вирішує спір на підставі наявних доказів, які оцінюються за правилами ст. 86 Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції позивача з ПП «Оптметпромторг», ТОВ «Аксіома», ПП «Вікторія-2007», ТОВ «Компанія «Істсервіс» та ТОВ «Вікові традиції» з придбання товарів, робіт та послуг підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку: договорами поставки товарів, робіт та послуг, податковими накладними, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, актами приймання-передачі, платіжними документами, податковими накладними, актами здачі-приймання робіт, узгодженими програмами тренінгів та семінарів, економічними обґрунтуваннями маркетингових досліджень, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами списання канцелярських товарів, актами звірки взаєморозрахунків, рахунками-фактурами тощо, які оцінені судами як такі, що належним чином оформлені та підтверджують господарські операції. Послуги та товари придбані в межах господарської діяльності позивача.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про протиправність визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та надали правову оцінку встановленим обставинам. Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду 15.03.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун