Ухвала суду № 52952825, 19.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/34582/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника відповідача Біленко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лтд»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012

у справі № 2а-1670/7630/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лтд»

до Лохвицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2011 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Лохвицької МДПІ Полтавської області від 25.06.2011 № 0000362351 в частині визначення грошового зобов'язання в сумі 4185691,25 грн., в т.ч. 3348553,00 грн. за основним платежем та 837138,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Лохвицької МДПІ Полтавської області від 25.06.2011 № 0000372351 грн. повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) витрати у вигляді судового збору в сумі 3,40 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

ТОВ «Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лтд» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін постанову суду першої інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права: п.п. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3. П.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та не застосував ст. 189 Митного кодексу України. Посилаючись на положення зазначених норм законів, наголошує на тому, що позивач має право на податковий кредит, оскільки операція з ввезення на митну територію України товарів за договорами лізингу (оренди) з метою оподаткування прирівнюється до операції з ввезення товарів у режимі імпорту. Отже, при ввезенні товарів на митну територію України позивач зобов'язаний був сплатити податок на додану вартість до бюджету та мав право віднести такий податок до складу податкового кредиту.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції здійснено заміну сторони у справі - Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції правонаступником - Лохвицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Полтавській області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 25.06.2011 № 0000362351 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 4243062,50 грн., в т.ч. 3394450,00 грн. за основним платежем та в сумі 848612,00 грн. за штрафними санкціями, та для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 25.06.2011 № 0000372351 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 56620,00 грн. за квітень 2010 року та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 11324,00 грн. слугували висновки планової виїзної документальної перевірки за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, викладені в акті від 08.06.2011 № 167/023/35665790.

Цим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту та заявленні до бюджетного відшкодування податку на додану вартість за операціями з отримання в оренду тимчасово ввезеного на митну територію України обладнання за:

контрактом від 10.11.2008 №UА/DRL/SER/035 з Доско Петросервіс Румунія С.Р.Л. (Румунія), за яким позивачу надається в оренду бурове обладнання;

договором від 25.02.2009 №UA/DRL/SER/045 з Турбопауер Дріллінг САЛ (офшор), за яким позивачу було надано в оренду дві турбіни для прямої свердловини і супутного устаткування;

договором від 26.10.2009 № UA/CON//LL/466 з Топ Тулс (Тор Тооls GmbH), за яким позивачу надано в оренду ловильне обладнання;

договором від 31.03.2010 № UA/CON/RR/696 з Бейкер Хьюз Б.В. (Нідерланди), за яким позивачу надано в оренду набір до канатного переходника Моdеl «В» разом з комплектуючими.

За цими договорами згідно з вантажними митними деклараціями позивачем тимчасово було ввезено на митну територію України вказане вище обладнання.

За період з 01.01.2010 по 31.12.2010 позивачем отримано в оренду та тимчасово ввезено на митну територію України обладнання для виконання робіт з технічного обслуговування обсадних труб та НКТ, збору і експлуатації обладнання та ловильних робіт іншими нерезидентами. Зазначене обладнання було ввезено на виконання таких договорів:

контракту від 24.10.2008 № UA/DRL/SER/010, укладеного між позивачем та Компанією «Тьюбюлар Солюшнз енд дріллінг сервісез»;

контракту від 26.04.2010 № UA/CON/LL/777, укладеного між позивачем та ТОВ «Рід Хікалог»;

угоди № UA/CON/LL/804 від 26.05.2010, укладеної між позивачем і Компанією «Кетч Фішінг Сервісіз».

Умовами зазначених договорів передбачено, що позивач за отримане в оренду обладнання сплачує контрагентам плату відповідно до актів наданих послуг.

Враховуючи наведене, судом апеляційної інстанції встановлено, що ввезене за вказаними вище договорами оренди обладнання позивач не придбавав у власність та сплачував своїм контрагентам плату за тимчасове користування.

Позивач відповідно до п. п. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3 Закону 168/97-ВР за операціями з ввезення на митну територію України об'єкта лізингу, які з метою оподаткування цим податком прирівнюються до імпорту, сплатив ПДВ у розмірі 20% від вартості ввезеного обладнання, а суми сплаченого податку на додану вартість відніс до складу податкового кредиту.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Підстави та порядок формування податкового кредиту визначено п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закону № 168/97-ВР).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 етапі 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суд касаційної інстанції вважає, що позивач не мав права відносити до складу податкового кредиту сплаченого податку за операціями з отримання в оренду тимчасово ввезеного на митну територію України обладнання, оскільки така операція не є операцією з придбання товарів.

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону № 168/97-ВР поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Отже, тимчасове набуття права користування майном не охоплюється поняттям поставки товару, за якою здійснюється перехід права власності на товар до покупця.

Таким чином, позивачем сплачено податок на додану вартість не у зв'язку з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті), а тому позивач не мав права відносити сплачений податок на додану вартість до складу податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини у справі та правильно застосував норми матеріального права до встановлених обставин. Підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Регал Петролеум Корпорейшн (Юкрейн) Лтд» залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В.Ланченко

Ю.І. Цвіркун