Ухвала суду № 52952643, 20.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

20.10.2015 № К/800/23026/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бухтіярової І.О., Голубєвої Г.К., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2014та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 у справі №804/13018/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю фірми «Каскад» доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Каскад» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області щодо встановлених актом перевірки порушень та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001042201 від 19.08.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 4780260,00 грн. та №0001052201 від 19.08.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на суму 1836970,50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015, позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Каскад» задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 19.08.2014 №0001042201 та №0001052201. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в задоволеній частині позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 12.06.2014 по 24.07.2014 контролюючим органом проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ фірма «Каскад» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт перевірки №849/2201/23934596 від 21.07.2014.

Згідно висновків акту перевірки позивачем порушено:

- пп.14.1.257 п.14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст.135 та пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3186840,00 грн.;

- п.п.198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на вартість у загальній сумі на 1224647,00 грн.;

- п.176.2 ст. 176, пп.пп. 168.1.1-168.1.4 п.168.1 ст. 168, ст.18, п.167.1 ст. 167, пп.пп. 163.1.1, 163.1.2 п. 163.1 ст.163, п. 177.8 ст.177 Податкового кодексу України в частині не утримання і не перерахування до бюджету ПДФО у сумі 3877,2 грн.;

- розділу 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманих з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 №1020 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2011 за №46/18784;

- ст. 5 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та п.7 р. ІІІ Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 №281, через несплату до державного бюджету позитивної курсової різниці у сумі 1179,01 грн., що виникла внаслідок здійснення операцій повернення та продажу на УМВБ раніше передплачених валютних коштів за контрактами №УС-17/13-122 від 03.12.2012, № В203112 від 29.11.2012, №ДГНТ6Т001400 від 04.02.2013 та №QН880130723-1 від 23.07.2013.

На підставі названого акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.08.2014:

- №0001042201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 4780260,00 грн., з яких: 3186840,00 грн. основного платежу та 1593420,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0001052201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1836970,50 грн., в тому числі 1224647,00 грн. основного платежу та 622323,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ФОП ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу №КР-23 від 01.03.2012 предметом якого є придбання металопродукції; з ТОВ «ТД «Метвест» за договором №19 від 11.07.2012, предметом якого є поставка металопрокату; з ТОВ «Азов-Карго» за договором №27/06/2013-У від 27.06.2013, з ТОВ «Осіріс-Юг» за договором №31/10/2013-У від 31.10.2013, з ТОВ «Кардамон» за договором №01/10/10-У від 01.10.2013, з ПП «Колорит» за договором №22/03/13-У від 22.03.2013, предметом яких є надання послуг з обробки металопрокату; з ПП «Сайтек» при поставці металопрокату за видатковою накладною №31-5-13/13 від 28.12.2012, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними, актами здачі-приймання наданих послуг, довірчими листами на отримання товару та платіжними дорученнями.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, недійсними в судовому порядку не визнавались.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів та робіт з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Водночас, слід відзначити, що наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає наведеним вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці.

При цьому, платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірки контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Поруч з цим, суди об'єктивно взяли до уваги, що транспортування товару здійснювалось силами контрагентів, а не позивачем.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також враховуючи доведення позивачем дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, надання всіх первинних документів, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару та послуг в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Іншим мотивом для визначення позивачу грошового зобов'язання стали висновки відповідача про те, що позивач в порушення ст. 5 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та п.7 р. ІІІ Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою не перерахував до Державного бюджету України позитивну суму курсової різниці.

Судами встановлено, що позивач за наслідком проведених господарських операцій з нерезидентами з повернення передплачених коштів за імпортними контрактами №УС-17/13-122 від 03.12.2012, №В203112 від 29.11.2012, №ДГНТ6Т001400 від 04.02.2013 та №QH880130723-1 від 23.07.2013 у загальній сумі 53650,24 дол.США не зобов'язаний здійснювати перерахування до бюджету позитивної курсової різниці, оскільки сума позитивної курсової різниці не є зобов'язанням платника податків в розумінні глави 4 Податкового кодексу України, та, відповідно, не може бути заявлена до стягнення податковим органом державної податкової служби на підставі пп.20.1.28 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України. А також, позивач не є суб'єктом ринку в розумінні п.7 розділу III Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, в якого виникає обов'язок перерахування позитивної курсової різниці до Державного бюджету України.

Розглядаючи названий епізод, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у перевіряємий період ТОВ фірмою «Каскад» придбано від нерезидентів товар (прокат плоский, профілі, кутики) загальною вартістю 278765,77 євро та 24408540,57 дол.США.

Товар на адресу позивача надходив, як за зовнішньоекономічними договорами, так і за договорами комісії №20/11-06 від 22.04.08.2008, за якими ТОВ фірма «Каскад» як комітент надає комісіонеру доручення придбати за межами України визначений товар. Розрахунки за імпортований товар здійснювались через валютні рахунки комісіонера.

Оплата за імпортований протягом 2013 року товар здійснювалась ТОВ фірмою «Каскад» за рахунок коштів, куплених на УМВБ.

Податковим органом в акті перевірки зазначено, що внаслідок здійснення операцій повернення передплачених коштів за імпортними контрактами № УС-17/13-122 від 03.12.2012, №В203112 від 29.11.2012, №ДГНТ6Т001400 від 04.02.2013 та №QH880130723-1 від 23.07.2013 у загальній сумі 53650,24 дол.США, виникла позитивна курсова різниця у сумі 1179,01 грн.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» Національний банк України має право встановлювати строк, протягом якого куплена резидентом на міжбанківському валютному ринку України іноземна валюта для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентом має бути використана за призначенням, і порядок її продажу в разі недотримання резидентом цього строку.

Згідно з ст. 5 наведеного Закону, у разі порушення резидентами строків, установлених Національним банком України відповідно до статті 3 цього Закону, придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Зважаючи на зміст викладених, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що віднесення відповідачем позитивної курсової різниці до складу зобов'язання з податку на прибуток або податку на додану вартість є необґрунтованим.

Також судами вірно оцінено підстави незаконного донарахування податковим органом податку на доходи фізичних осіб внаслідок оплати брокерських послуг.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 не є працівником підприємства позивача, і останнім з ФОП ОСОБА_2 був укладений договір про надання брокерських послуг.

Відповідно до п. 177.8. ст. 177 Податкового кодексу України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Отже, з огляду на вимоги вищенаведеної норми, обґрунтованим є висновок судів про те, що у взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_2 ТОВ фірма «Каскад» не є податковим агентом, як наслідок, не зобов'язано утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб за ОСОБА_2 та відображати в податкових розрахунках суму виплачену ФОП ОСОБА_2 за надані брокерські послуги.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді І.О.Бухтіярова Г.К.Голубєва