Ухвала суду № 52952640, 28.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року м. Київ К/800/25994/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Вербицької О.В., Голубєвої Г.К.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року

у справі № 826/18786/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велтоп"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення та наказу -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Велтоп» (надалі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 26 листопада 2014 року № 1642 та наказу № 3153 від 28 жовтня 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2015 року в частині визнання правомірним податкового повідомлення-рішення № 1642 від 26 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві № 1642 від 26 листопада 2014 року. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2015 року залишено без змін.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені господарських операцій із ТОВ «Лікеро-горілчаний завод «ПРАЙМ» за період з 01 червня 2014 року по 31 липня 2014 року. За результатами вказаної перевірки складено акт № 1066/26-55-22-13/36087018 від 11 листопада 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на 1608376,16 грн.

Підставою для нарахування позивачу відповідних сум з податку на додану вартість став висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій, здійснених позивачем з контрагентом.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26 листопада 2014 року № 1642, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2412564,00 грн., у в тому числі 1608376,00 грн. - основний платіж, 804188,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Марк-1» укладено договір поставки № МП-04 від 16 червня 2014 року. На підтвердження виконання умов вказаного договору, позивачем надано: специфікації, податкові накладні, видаткові накладні, реєстри довіреностей, картки рахунку, платіжні доручення.

В обґрунтування вимог касаційної скарги податковий орган посилається на висновки акта Житомирської ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирській області № 167/22-2/39197015 від 24 липня 2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Марк-1» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за червень 2014 року», відповідно до яких не підтверджено реальності здійснених господарських операцій ТОВ «Марк-1» з позивачем.

Вказані доводи до уваги колегією суддів не беруться, оскільки зазначений акт лише фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки та не може давати оцінку реальності здійсненим господарським операціям.

Також, в касаційній скарзі податковий орган вказує на відсутність у ТОВ «Марк-1» необхідних ресурсів для виконання зобов'язань за укладеним з позивачем правочином. Колегія суддів вважає вказані доводи податкового органу безпідставними, оскільки відсутність власних трудових та виробничих потужностей не позбавляє права суб'єкта господарювання залучати для виконання господарських зобов'язань третіх осіб.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами (специфікаціями, податковими накладними, видатковими накладними, реєстрами довіреностей, картками рахунку, платіжними дорученнями), які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції, укладений позивачем з ТОВ «Марк-1» договір відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі № 826/18786/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)О.В. Вербицька (підпис) Г.К. Голубєва