Постанова № 52945019, 28.10.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2015 р. Справа № 906/829/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Бучинська Г.Б.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Кравчук О.В.

розглянувши у відкритрму судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 з додатковою відповідальністю "ЖЛ" від 26.06.2015 р. на рішення господарського суду Житомирської області від 16.06.15 р.

у справі № 906/829/14

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ЛС-Експрес"

до відповідача ОСОБА_2 з додатковою відповідальністю "ЖЛ"

про стягнення 1 121 035,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Король - представник, адвокат, ордер, договір про надання правової допомоги в справі;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник, довіреність в справі.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.06.2015 р. у справі № 906/829/14 (суддя Маріщенко Л.О.) позов ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ЛС-Експрес" до ОСОБА_2 з додатковою відповідальністю "ЖЛ" про стягнення 1 121 035,00 грн. задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 575 055,94 грн. основного боргу, 75 798,07 грн. пені, 26 274,86 грн. 3 % річних, 97 204,24 грн. інфляційних нарахувань, 252 000,00 грн. штрафу, 22 055,10 грн. судового збору; провадження у справі в частині стягнення 40 000,00 грн. припинено; в решті позову відмовлено. При прийнятті рішення суд виходив з того, що заборгованість в сумі 575 055,94 грн. підтверджена доказами; заявлений розмір пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних є обґрунтованим; керуючись пунктом 3 статті 83 ГПК України, зменшив розмір пені та штрафу на 10 %; в частині стягнення 40 000,00 грн. провадження у справі припинив, оскільки відповідачем дана сума сплачена після порушення провадження у справі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_2 з додатковою відповідальністю "ЖЛ" звернулося з апеляційною скаргою від 26.06.2015 р., в якій просило змінити рішення в частині зменшення розміру штрафних санкцій на 10 % та винести нове, яким зменшити розмір штрафних санкцій на 30 %, посилаючись на те, що оскаржуване рішення господарського суду в частині зменшення розміру штрафних санкцій на 10 %, а не на 30 % як просив відповідач, винесене з порушенням чинного законодавства України. Місцевим господарським судом при вирішенні спору, зазначені відповідачем обставини не було взято до уваги, та не було зменшено розмір штрафних санкцій до 30 %. Загальна заявлена позивачем сума штрафних санкцій за генеральним договором № 247 складала 364 220,07 грн. з яких 280 000,00 грн. штрафу та 84 220,07 грн. пені. Сума заборгованості станом на день винесення рішення по справі складала 575 055,94 грн., тобто третю частину (33 %) первинної заборгованості. Відповідач сплатив 2/3 частини існуючої заборгованості. Пункт 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 може застосовуватися виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Позивач - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ЛС-Експрес" у відзиві на апеляційну скаргу просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишити рішення господарського суду Житомирської області від 16.06.2015 р. у справі № 906/829/14 без змін, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду повністю відповідає чинному законодавству та вимогам щодо судового рішення згідно постанови пленуму ВГСУ від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення". В результаті неналежного виконання зобов'язання щодо оплати за отримані послуги, станом на 19.06.2014 р. у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 665 055,94 грн. Станом на день прийняття рішення у справі заборгованість відповідача перед позивачем, згідно довідки № 15 від 16.06.2015 р., становила 575 055.94 грн. Під час судового провадження відповідачем було погашено лише 40 000,00 грн., тобто, 1/17 частина, а не 2/3 частини існуючої заборгованості, як він про це вказує в апеляційні скарзі. Станом на сьогоднішній день, відповідачем існуюча заборгованість не погашається. Обставини, які звільняють відповідача від обов'язку виконати свої зобов'язання за договором, та обставини, які звільняють відповідача від відповідальності за його невиконання, в матеріалах справи відсутні. Здійснивши правову оцінку застосованих позивачем заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, яке обґрунтоване значним перевищенням розміру завданих позивачу збитків, місцевим господарським судом було застосовано приписи статті 233 Господарського кодексу України. Крім того, скаржником 11.07.2014 р. подано зустрічну позовну заяву про визнання генерального договору № 247 від 01.11.2012 р. про перевезення вантажів автомобільним транспортом та транспортного експедирування у внутрішньому сполученні не укладеним. Ухвалою від суду 14.07.2014 р. по справі № 906/949/14, вказана заява була повернута без розгляду. На дану ухвалу суду відповідачем була подана апеляційна скарга, провадження у справі № 906/829/14 було зупинено. Ухвалами господарського суду Житомирської області провадження по справі тричі зупинялося, відповідачем тричі подавалася касаційна скарга на одну й ту ж саму ухвалу суду апеляційної інстанції. Спір між сторонами не вирішувався по суті протягом тривалого часу. Відповідачем здійснюються дії, направлені на затягування строку розгляду справи та створення умов, згідно яких, враховуючи загальну економічну ситуацію, яка склалась в країні, високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни, грошові кошти, які підлягають стягненню з відповідача, значно знецінились. Твердження відповідача про те, що місцевим господарським судом при вирішенні спору, зазначені ним обставини не було взято до уваги та не було зменшено розмір штрафних санкцій до 30 % є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник відповідача (апелянта) в судовому засіданні доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримав повністю; вважає рішення господарського суду Житомирської області від 16.06.2015р. у справі № 906/829/14 незаконним та необгрунтованим, у зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити штрафні санкції на 30 %. Зазначив, що штрафні санкції нараховані на суму боргу, яка існувала до моменту подання позову - на загальну суму 1,5 млн. грн., а не на суму основного боргу у розмірі що була стягнута з відповідача. Просить зменшити суму штрафних санкцій на 30 %, у зв'язку з тим, що 70 % первиної заборгованості було погашено на момент винесення рішення судом першої інстанції. Вважає, що зменшення на 10 %, а не на 30 % штрафних санкцій є занадто низьким.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив в повному обсязі; вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 16.06.2015 р. у справі № 906/829/14 є законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначив, що після звернення з позовом до суду, станом на сьогоднішній день, апелянтом погашено лише 40 тисяч боргу; відповідач підписуючи договір взяв на себе зобов'язання, зокрема, належним чином виконувати зобов'язання по оплаті наданих послуг, а також у разі не належного виконання зобов'язання сплатити штраф та пеню.

Заслухавши пояснення представників сторін; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012 р. між ОСОБА_2 з додатковою відповідальністю "ЖЛ" (замовник) та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ЛС-Експрес" (перевізник) укладено генеральний договір № 247 по перевезенню вантажів автомобільним транспортом та транспортного експедирування у внутрішньому сполученні, згідно пункту 1.1 якого перевізник зобов'язався доставити ввірений йому замовником вантаж: готову продукцію - кондитерські вироби, які належать замовнику до пункту призначення та видати його вантажоодержувачу, а замовник зобов'язався сплатити за перевезення вантажу встановлену даним договором плату (а.с.13-16, т.І).

Вид, кількість та найменування вантажу; пункти відправлення та призначення вантажу; вид транспорту, строк (термін) виконання перевезення; дата завантаження вказується в заявці (пункт 1.2 договору).

Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що розрахунки за цим договором здійснюються в гривнях у безготівковій формі на підставі отриманих замовником оригіналів рахунку-фактури та акту виконаних робіт на протязі 30 (тридцяти) банківських днів з дати отримання замовником оригіналів вказаних документів.

Відповідно до пункту 3.2 договору вартість послуг складає 2,2 % від обсягу відвантаженої готової продукції замовника за один календарний місяць, за виключенням обсягу відвантаженої готової продукції замовника, яка булла перевезена власним транспортом замовника у межах Житомирської області та продукції, яка була направлена на експорт та перевезення якої було здійснено автомобільним транспортом третіх осіб по прямим договорам з замовником.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що в разі порушення замовником термінів виконання зобов'язань по оплаті послуг, замовник на вимогу перевізника, зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення впродовж всього часу прострочення, а також, окрім пені, в разі прострочення строку на термін понад 30 календарних днів - штраф у розмірі 20 % від простроченої суми.

13.05.2013 р. між ТзДВ "ЖЛ" та ТзОВ "ЛС-Експрес" укладено додаткову угоду № 2, пунктом 1 якої сторони домовилися за взаємною згодою припинити з 13.05.2013 р. дію генерального договору № 247, крім пунктів 3.1, 3.2. 4.3 генерального договору № 247, які діють до повного розрахунку замовника перед перевізником (а.с.22, т.ІV).

На виконання умов договору ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "ЛС-Експрес" (далі ТзОВ "ЛС-Експрес") були надані ОСОБА_2 з додатковою відповідальністю "ЖЛ" (далі ТзДВ "ЖЛ") транспортно-експедиційні послуги на загальну суму 1 811 091,00 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2013 р. (а.с.17 т. І), товарно-транспортними накладними та подорожніми листами (а.с.80-249, т.І, а.с.1-240, т.ІІ, а.с.1-175, т.ІІІ).

30.04.2013 р. ТзОВ "ЛС-Експрес" було виставлено ТзДВ "ЖЛ" рахунок-фактуру.

Однак, відповідач зобов'язання за договором виконав частково (а.с.37-79, т.І).

Заборгованість внаслідок неналежного виконання зобов'язання щодо оплати за отримані послуги, станом на 01.06.2014 р. становила 665 055,94 грн., що підтверджується підписаним обома сторонами та скріпленим печатками актом звірки взаємних розрахунків (а.с.21-36, т. І, 6-21, т.ІV).

14.03.2014 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 30 від 14.03.2014 р., надісланою рекомендованим листом, про що свідчить поштова квитанція (а.с.177, т.ІІІ), в якій просив провести повний розрахунок суми заборгованості за договором у розмірі 699 951,76 грн. (а.с.176, т.ІІІ).

Відповідач у відповіді на претензію послався на фінансові ускладнення товариства та повідомив про сплату ним частини боргу та про те, що прикладає зусилля щоб належним чином виконати договірні зобов'язання в частині оплати заборгованості до 31.05.2014 р. в повному обсязі (а.с.178, т.ІІІ).

20.06.2014 р. позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до ТзДВ "ЖЛ" про стягнення 655 055,94 грн. основного боргу, 84 220,07 грн. пені, 20 006,34 грн. 3 % річних, 71 752,65 грн. інфляційних втрат та 280 000,00 грн. штрафу за прострочення оплати понад 30 днів (а.с.2-6, т.І).

23.10.2014 р. позивачем подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просив стягнути з відповідача 615 055,94 грн. основного боргу, 84 220,07 грн. пені, 26 274,86 грн. 3 % річних, 97 204,24 грн. інфляційних втрат, 280 000,00 грн. штрафу за прострочення оплати понад 30 днів (а.с.81-84, т.ІV).

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом, після подання позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог, яку судом було правомірно прийнято до розгляду, відповідачем було частково сплачено суму заборгованості в розмірі 40 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.13-14, т.V) та довідкою відповідача № 15 від 16.06.2015 р., відповідно до якої сума основного боргу становить - 575 055,94 грн. (а.с.24, т.V).

Згідно пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Абзацами 1, 3 пункту 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Оскільки основний борг відповідача перед позивачем по генеральному договору № 247 від 01.11.2012 р. в сумі 40 000,00 грн. на момент прийняття рішення у даній справі відсутній і був сплачений після порушення провадження у справі, місцевий господарський суд правомірно дійшов до висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення 40 000,00 грн. основного боргу.

Відповідно до частини 1 пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем за своєю природою є правовідносинами за договором перевезення.

Частиною 1 статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Отже, основний борг відповідача перед позивачем по генеральному договору по перевезенню вантажів автомобільним транспортом та транспортного експедирування у внутрішньому сполученні № 247 від 01.11.2012 р. в сумі 575 055,94 грн. доведений матеріалами справи та підлягає до стягнення.

Судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених ГК України та іншими законами України.

Обставини, які звільняють відповідача від обов'язку виконати свої зобов'язання за договором, та обставини, які звільняють відповідача від відповідальності за його невиконання, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства; розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі; сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом; розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як уже зазначалося вище, сторони пунктом 4.3 договору передбачили, що в разі порушення замовником термінів виконання зобов'язань по оплаті послуг, замовник на вимогу перевізника, зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен календарний день прострочення впродовж всього часу прострочення, а також, окрім пені, в разі прострочення строку на термін понад 30 календарних днів - штраф у розмірі 20 % від простроченої суми.

В даному випадку, відповідачем порушено строки оплати товару встановлені пунктом 3.1 укладеного між сторонами договору більше ніж на 30 днів.

Розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) та період її нарахування (не більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане) повинні відповідати приписам статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини 6 статті 232 ГК України.

З урахуванням норм чинного законодавства та умов договору, позивачем за порушення умов договору заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 84 220,07 грн. та штраф в сумі 280 000,00 грн.

Абзацом 2 пункту 2.1 постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. передбачено, що при одночасному стягненні пені та штрафу не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає в себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно пункту 2 Інформаційного листа ВГСУ "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" від 13.07.2012 р. № 01-06/908/2012 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова ВГСУ від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 27.04.2012 р. у справах № 3-121гс11 та № 3-24гс12.

За наведених обставин, позивачем правомірно, заявлено до стягнення пеню сумі 84 220,07 грн. та штраф в сумі 280 000,00 грн. Розрахунки позивача є арифметично вірними та обґрунтованими, а тому дані суми підлягають до стягнення.

Щодо заявлених позивачем до стягнення 3 % річних в сумі 26 274,86 грн. та інфляційних втрат в сумі 97 204,24 грн., що нараховані за період з 19.06.2013 р. по 21.10.2014 р. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Згідно листа Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 р. № 62-97 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Отже, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Абзацом 3 пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто, мала місце дефляція).

Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача 3 % річних та інфляційних втрат, який було додано до позовної заяви, погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені до стягнення суми нараховані позивачем з дотриманням вимог чинного законодавства, вірно визначено період нарахування та кількість днів прострочення; розрахунок втрат від інфляції здійсненний з дотриманням рекомендацій та порядку застосування індексу інфляції.

Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних та інфляційних втрат, доданий до заяви про збільшення позовних вимог (а.с.82, на звороті, т.ІV), колегія зазначає, що з урахуванням часткових проплат відповідача 07.10.2014 р. та 15.10.2014 р. вірними є розрахунок 3 % річних за період з 20.06.2014 р. по 21.10.2014 р. в сумі - 6 640,02 грн. (а.с.125, т.V).

Однак, оскільки позивачем визначено та заявлено до стягнення 3 % річних за період з 20.06.2014 р. по 21.10.2014 р. на меншу суму - 6 268,52 грн., місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача саме 6 268,52 грн. 3 % річних за період з 20.06.2014 р. по 21.10.2014 р.

Загальна сума 3 % річних за весь період що підлягає до стягнення становить 26 274,86 грн. за період з 19.06.2013 р. по 21.10.2014 р.

Таким чином, місцевим господарським судом, правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 26 274,86 грн. та інфляційних втрат в сумі 97 204,24 грн. в повному обсязі.

Щодо зменшення господарським судом Житомирським області сум штрафних санкцій (пені та штрафу) на 10 %, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Право суду зменшити розмір неустойки матеріальний закон пов'язує з наявністю таких обставин, які мають істотне значення: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 2.4 постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Згідно підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції, щодо зменшення сум штрафу та пені є правомірним. Місцевий господарський суд, враховуючи наведені правові приписи, значне прострочення виконання зобов'язань щодо оплати послуг відповідачем, не доведеність позивачем факту завдання йому чи іншим учасникам господарських відносин збитків внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем коштів за порушення грошових зобов'язань, також стягнення крім пені та штрафу, нарахованих інфляційних втрат та річних, високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни, користуючись свої правом, правомірно зменшив належні до стягнення пеню та штраф на 10 %, тобто, до 327 798,07 грн. (75 798,07 грн. пені + 252 000,00 грн. штрафу).

Отже, до стягнення підлягає пеня в сумі 75 798,07 грн. та штраф в сумі 252 000,00 грн.

В стягненні пені в сумі 8 422,00 грн. (84 220,07-75 798,07=8 422,00) та штрафу в сумі 28 000,00 грн. (280 000,00-252 000,00=28 000,00) слід відмовити.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, місцевим господарським судом, правомірно прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнуто з відповідача 575 055,94 грн. основного боргу, 75 798,07 грн. пені, 26 274,86 грн. 3 % річних, 97 204,24 грн. інфляційних нарахувань, 252 000,00 грн. штрафу; правомірно припинено провадження у справі в частині стягнення 40 000,00 грн. суми основного боргу, а також з врахуванням пункту 3 статті 83 ГПК України зменшено розмір штрафних санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, з врахуванням клопотання про зменшення штрафних санкцій та права суду щодо зменшення розміру неустойки.

Доводи апелянта щодо того, що судом зменшено штрафні санкції на 10 %, а не на 30 %, як він просив, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора. Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду. На підставі аналізу поданих доказів суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність використання такого права суду та про зменшення пені та на штрафу на 10 %. Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок правомірним, тому апеляційна скарга відповідача в цій частині не підлягає задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи, висновки суду відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 16.06.2015 р. у справі № 906/829/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 з додатковою відповідальністю "ЖЛ" від 26.06.2015 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді Г.Б. Бучинська

ОСОБА_1