Ухвала суду № 52941410, 28.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

Справа № 759/20395/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Журибеда О.М.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/13648/2015 Доповідач - Шиманський В.Й.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Шиманського В.Й.

Суддів - Кравець В.А., Семенюк Т.А.

при секретарі - Крічфалуши С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И Л А:

Із вказаним позовом до суду позивач звернувся у грудні 2014 року.

Зазначав, що 08.08.2012 він передав ОСОБА_3 в борг 15 000,00 грн., що підтверджується розпискою, яка містить підпис відповідача. Відповідно до розписки, ОСОБА_3 зобов'язалась повернути грошові кошти в повному обсязі в строк до 08.09.2012 року.

У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе обов'язків, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 15 000,00 грн., 3% річних в сумі 1 002,32 грн. та інфляційні витрати в розмірі 2 970,00 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 липня 2015 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування даного рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана надати ті докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи оскаржене у справі рішення суд виходив із вимог даної норми закону, зібраних у справі та наданих сторонами доказів, яким дав повну, всебічну та об'єктивну оцінку.

Судом вірно встановлено, що 08.08.2012 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 15 000,00 грн. та зобов'язалась повернути грошові кошти в строк до 08.09.2012 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою за підписом відповідача.

Отримані за договором позики грошові кошти в сумі 15 000,00 грн. ОСОБА_3 ні у встановлений в договорі позики строк, ні в подальшому в добровільному порядку не повернула. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу, 3% річних та інфляційних витрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Стаття 1047 ЦК України встановлює письмову форму для договору позики, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ч.2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України).

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за договором позики від 08.08.2012 року достовірно встановлено, то суд першої інстанції прийшов до правильних висновків щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що наявна в матеріалах справи розписка від 08.08.2012 року, не є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення між сторонами договору позики.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в Постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13.

Враховуючи, що в матеріалах справи наявний оригінал розписки від 08.008.2012 року, з якого вбачається факт отримання відповідачем коштів та умови їх повернення, доводи апеляційної скарги в цій частині є необгрнутованими.

Так, відповідно до статей 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Заперечуючи в ході розгляду справи про факт підписання вищезазначеної розписки, відповідачем, всупереч вимогам ст. 10,60 ЦПК України, не було надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження даної обставини.

Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній суді відповідачем не заявлялись.

Таким чином, твердження апеляційної скарги про незаконність та упередженість судового рішення матеріалами справи спростовуються.

З огляду на викладене, оскаржене у справі рішення постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому це рішення не може бути скасованим з підстав що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: