Ухвала суду № 52941300, 21.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом»янська, 2-А

Факс 284-15-77 е-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Справа № 22-ц/796/ 11923/2015 р. Головуючий у 1 інстанції - Букіна О.М.

Доповідач - Мараєва Н.Є.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2015 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах

Апеляційного суду м.Києва в складі :

Головуючого - Мараєвої Н.Є.,

Суддів - Андрієнко А.М., Заришняк Г.М.

При секретарі - Гарматюк О.Д.

Розглянули у відкритому судовому засіданні в м.Києві

Цивільну справу за апеляційною скаргою

ДП "Укреко-ойл"

на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21.07.2015 р.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ДП "Укреко-ойл", 3-особа : ОСОБА_3

про скасування наказу про звільнення , поновленя на роботі, стягнення ереднього

заробітку за час вимушеного прогулу, заборговансті по заробітній платі

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з»явилися, перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21.07.2015 р. частково задоволено позов ОСОБА_1 до ДП "Укреко-ойл", 3-особа : ОСОБА_3 про скасування наказу про звільнення, поновленя на роботі, стягнення ереднього заробітку за час вимушеного прогулу, заборговансті по заробітній платі, а саме : поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника адміністративного відділу ДП "Укреко-ойл" з 31.12.2014 р., стягнуто з ДП "Укреко-ойл" на користь ОСОБА_1 заборованість по нарахованій, але не виплаченій заробітнійлатіу розмірі 29 727,53грн.;

середній зарбіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2014 р. по 20.07.2015 р. в сумі 36 749,72 грн.; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено; стягнуто з ДП "Укреко-ойл" на користь держави судовий збір в сумі 664,77 грн.

В апеляційній скарзі ДП "Укреко-ойл" просить це рішення скасувати і постановити нове рішення про відмову в задоволенніпозовних вимог у повному обсязі, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з»ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, позивач 8.07.2014 р. на підставі наказу №1 був прийнятий на роботу до відповідача - ДП "Укреко-ойл" на посаду начальника адміністративного відділу з окладом 6100,00 грн., з випробувальним терміном на два місяці (а.с.7).

Наказом від 06.08.2014 р.за №12 позивача булопереведено з посади начальника адміністративного відділу на посаду начальника відділу регіонального розвитку з 06.08.2014 р. з посадовим окладом 6100,00 грн.(а.с. 8).

Наказом №29 від 24.10.2014 р. «Про скорочення штату працівників та зміни суттєвих умов праці» з 27.10.2014 р. на підприємстві була введена нова організаційно-штатна структура, а наказом №31 від 31.10.2014 р. був затверджений новий штатний розклад від 28.10.2014 р., що потягло за собою скорочення штату працівників з 46 до 28 осіб (а.с. 9).

На підставі наказу № 29 від 24.10.2014 р. та нового штатного розкладу від 28.10.2014 р. позивач 31.10.2014 р. отримав письмове попередження про своє майбутнє вивільнення, згідно змісту якого, у зв'язку з відсутністю згідно з організаційно-штатної структури та штатного розкладу підприємства вільних вакансій на день попередження інша робота позивачу не пропонувалася (а.с. 13, 36), а 31.12.2014 р. наказом ДП «Укреко-ойл» №39 позивача було звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Своє звільнення з роботи позивач вважає незаконним, тому звернувся до суду із даним позовом.

Згідно ст.40 КЗпП України самі по собі зміни в організації виробництва і праці не є підставою для звільнення, якщо не скорочується штат або чисельність працівників, оскільки припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Так, при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 6.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді трудових спорів, пов'язаних зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом законодавства, що регулюють вивільнення працівника, зокрема чи є докази того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу; власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Крім того, згідно ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган повинен запропонувати працівникові роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає - іншу роботу (як вакантну посаду, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантну посаду, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров'я. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Строк попередження про майбутнє звільнення має бути не меншим 2-х місяців. З цього випливає, що обов'язок власника або уповноважений ним органу пропонувати працівникові іншу роботу також діє на протязі всього терміну дії попередження, а не лише при врученні такого попередження.

Так, заперечуючи проти позову, відповідач обґрунтовував законність такого звільнення тим, що на підприємстві відбулись зміни в організації виробництва і праці, в результаті чого мало місце скорочення штату працівників, що потягло за собою звільнення ряду працівників згідно з визначеним переліком.

Судом також встановлено, що позивач та його представник в судовому засіданні факту скорочення чисельності та штату працівників у відповідача не спростовували, а тому, будь-яких підстав сумніватися в цьому у суду також немає.

Постановлюючи рішення суд виходив з того, що при звільненні позивача відповідачем було допущено порушення вимог ст.49-2 КЗпП України щодо обов'язку запропонувати позивачу іншу роботу на підприємстві.

Так, відповідач змінив організаційно-штатну структуру, але при цьому загальна кількість зайнятих посад після скорочення залишалась набагато меншою, аніж чисельність працівників за штатом, що підтверджується поясненнями представника відповідача та рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 20.04.2015 р., яке набрало чинності, згідно якого вбачається, що на підприємстві станом на 31.10.2014 р. було 18 вакантних посад та 12 вакантних посад станом 05.01.2015 р., чисельність яких не змінилась станом на 20.07.2015 року.

Судом було встановлено і не заперечувалося представником відповідача, що в день попередження, тобто 31.10.2014 р., інша робота позивачу не пропонувалася, хоча станом на 31.10.2014 р. чисельність працівників центрального апарату та регіональних представництв підприємства при штаті 26 осіб складала 23 працівника, з яких згідно з додатком №1 до наказу від 31.10.2014 р. № 31 про перелік працівників, що підлягають звільненню у зв'язку зі скороченням штату підприємства, звільненню підлягало 7 (сім) осіб.

Таким чином, у відповідача була можливість запропонувати позивачу посади, які були передбачені організаційно-штатною структурою та штатним розписом.

Що стосується доводів представника відповідача, про те, що після звернення позивача до керівництва підприємства йому було запропоновано посаду начальника сектору регіонального розвитку, від якої останній відмовився, що підтверджується актом від 31.10.2014 р., що є додатком № 2-1, про відмову позивача підписувати про ознайомлення із попередженням та запропонованою йому посадою, то вони не заслуговують на увагу як такі, що спростовуються обставинами справи та не відповідають діючому законодавству.

Суд обґрунтовано вважав слушним зауваження сторони позивача щодо порядку оформлення документації на підприємстві, який регламентується Інструкцією з діловодства підприємства, яка розроблена відповідно до Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1242, яка погоджена встановленим порядком з Державним архівом м.Києва та введена в дію відповідним наказом підприємства, п.п.45-50 якої чітко визначено, які бувають додатки до основних документів та порядок їх оформлення.

Так, зокрема визначено, що в тексті основного документа обов'язково робиться відмітка про наявність додатків, а безпосередньо на додатку робиться посилання на основний документ. Крім того, у разі наявності кількох додатків на них зазначаються порядкові номери, наприклад: Додаток 1, Додаток 2, тощо.

Таким чином, застосування подвійної (через дефіс) нумерації не допускається.

У даному випадку в тексті наказу від 31.10.2014 р. № 31 зазначено, що до нього додається список працівників, які підлягають звільненню у зв'язку зі скороченням штату державного підприємства «Укреко-ойл», тому суд правильно вважав, що інших додатків до цього наказу, тим більше з подвійною нумерацією «1-1», не видавалось, а тому, з врахуванням викладеного, вважав безпідставними твердження представника відповідача в судовому засіданні з цього приводу.

Також, позивач суду пояснив, що при умові того, що відповідач запропонував би йому посаду начальника відділу сектору регіонального розвитку, то він би з даною посадою погодився.

Також він зазначав, що проведення організаційних заходів по скороченню було спланованою і проведеною відповіддю адміністрації на його та інших працівників принципову позицію з єдиною метою - позбутися працівників, які підтримували колишнього керівника підприємства та намагалися перешкоджати проявам корупції в діяльності як підприємства, так і високопосадовців безпосередньо Міністерства екології та природних ресурсів України в питаннях поводження з відпрацьованими мастилами (оливами).

Тому, суд обґрунтовано вважав, що доводи сторони позивача заслуговують на увагу.

Що стосується доводів відповідача про те, що інші вакантні посади не могли бути запропоновані позивачу, суд також вірно вважав їх безпідставним, оскільки, не було доведено, що на дані посади були переведені, чи пропозиції щодо їх зайняття були прийняті іншими працівниками підприємства.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про недотримання відповідачем вимог ст.ст.40 та 49-2 КЗпП України, що призвело до порушення встановленого порядку звільнення працівника за п.1 ст.40 КЗпП України, оскільки, відповідач допустив звільнення за скороченням позивача, якому вакантні робочі місця не були запропоновані; що позивач було звільнено з роботи незаконно, тому, він підлягає поновленню на роботі з дати звільнення - 31.12.2014 р.

Згідно ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник має бути поновлений на попередній роботі органом, який вирішує трудовий спір.

Суд також правильно вважав, що оскільки, позивач підлягає поновленню на роботі, то підлягають задоволенню його вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.12.2014 р. по 20.07.2015 р., суим яких визначені судом вірно.

Також суд правильно дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення інших позовних вимог, які не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не доведені належними доказами.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо часткового задоволення позову.

Згідно ст.60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом повно з»ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.

Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ДП "Укреко-ойл" - відхилити, а рішення Солом»янського районного суду м. Києва від 21.07.2015р. - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :