Постанова № 52939330, 21.10.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21 жовтня 2015 р. № 820/10253/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Лук'яненко М.О.,

за участю секретаря судового засідання Звягіна Я.І.,

сторін:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представник відповідача - Кезлі М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування висновку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень, просить суд: скасувати висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 25.08.2015 року; зобов'язати головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (ідентифікаційний код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) здійснити громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 (м. Харків, АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із досягненням 45 річного віку.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що перебуваючи у шлюбі з громадянкою України та маючи намір надалі проживати з родиною на території України, він звернувся 26.06.2001 року до відповідача з клопотанням про надання дозволу на імміграцію в Україну згідно положень Закону України "Про тимчасовий статус іноземців та осіб без громадянства" (у редакції 1991 року). Після надання усіх необхідних документів, рішенням ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області позивачу дозволено імміграцію в Україну та видана посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 терміном до 10.03.2003 року, згодом термін дії посвідки продовжено безстроково. Враховуючи, що бланк посвідки має свій термін дії та у зв'язку із досягненням Позивачем 45-річного віку, він 24.05.2015 року звернувся до Жовтневого РВ у місті Харкові ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про обмін посвідки. Необхідні документи позивач подав у Жовтневий РВ у місті Харкові ГУДМС України в Харківській області, а отримати посвідку нового зразка він мав у відповідача. У встановлений строк позивач звернувся до відповідача та отримав усну відповідь, що дозвіл на імміграцію в Україну та відповідну посвідку на постійне проживання в Україні він отримав незаконно, а тому надати посвідку нового зразка відповідач не може, а рішення про надання дозволу на імміграцію підлягає скасуванню на тій підставі, що позивач є громадянином України. На думку позивача, висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну є незаконним та необґрунтованим, а дії відповідача при винесенні оскаржуваного висновку такими, що не відповідають Конституції України та чинному законодавству України.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав до суду письмові заперечення, позиція яких повністю збігається з викладеною у судовому засіданні, де вказав, що висновком від 25.08.2015 року скасовано рішення ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області від 10.10.2001 року про надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1, посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 10.10.201 року визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню для знищення в установленому порядку, скасовано реєстрацію місця проживання громадянина ОСОБА_1 Так, позивач в період з 1990 року по 1995 року проживав на території України, не був громадянином іншої держави і таким чином, відповідно до ст. 3 Закону України "Про громадянство України", по відношенню до держави Україна є громадянином України. Відповідно до ст.19 Закону України "Про громадянство України", підставами для втрати громадянства України є: добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України приймає Президент України. Прийняття до громадянства України або припинення громадянства України здійснюється шляхом видання Указів Президента України. Позивач не звертався до органів міграційної служби з заявою про втрату громадянства України. Відповідного Указу Президента України про втрату позивачем громадянства України не видавалось. Таким чином, відповідно до ст. 3 Закону України "Про громадянство України" позивач є громадянином України. Втрата громадянства України не оформлювалась. Оскільки Закон України "Про громадянство України" визначає умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, положення цього Закону не можуть бути застосовані відносно позивача - громадянина України. Просив у позові відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухавши позицію позивача та представників сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року у місті Араміль Сисертського району Свердловської області СРСР.

09 лютого 1984 року позивач отримав паспорт громадянина Союзу Радянських Соціалістичних Республік серії НОМЕР_3. Паспортний документ виданий за місцем проживання позивача, а саме відділом внутрішніх справ Розсошанського райвиконкому Воронезької область (а.с. 10-16).

Як вбачається з копії трудової книжки позивач з 11.08.1987 року працював на Розсошанському електроапаратному заводі (а.с. 27-30).

У листопаді 1989 року підприємство Розсошанський електроапаратний завод, направило ОСОБА_1 на навчання до Вищого навчального закладу - Харківського інституту радіоелектроніки, що знаходиться у місті Харкові.

На підставі наказу ректора Харківського інституту радіоелектроніки № 313 ст від 13.07.1990 року позивач отримував стипендію за рахунок підприємства (а.с. 31-32).

На період навчання у вищому навчальному закладі позивач зареєстрував своє тимчасове проживання у гуртожитку за адресою: місто Харків, АДРЕСА_4, гуртожиток, у якому проживав у період з 19.12.1989 року по 01.08.1990 року та з 05.10.1990 року по 01.07.1995 року, що підтверджується записом у його паспорті (а.с.13-14).

У червні 1995 року позивач закінчив вищий навчальний заклад, отримав диплом НОМЕР_4 і був відрахований 01.08.1995 року з інституту у зв'язку із закінченням терміну навчання, згідно з наказом 271-ст від 01.08.1995 року (а.с.33)

ОСОБА_1 повернувся до місця свого постійного проживання до Російської Федерації за адресою: Російська Федерація, АДРЕСА_1, що підтверджується відтиском печатки про реєстрацію у паспорті позивача (а.с. 14).

З паспорту громадянина Союзу Радянських Соціалістичних Республік ОСОБА_1 також вбачається, що на підставі ч. п.1 ст. 13 Закону РСФСР "Про громадянство РСФСР" від 28.11.1991 року, позивач є громадянином Російської Федерації (а.с. 10).

08 серпня 1998 року позивач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_7, що зареєстрований Жовтневим відділом актів громадянського стану міста Харкова, актовий запис № 484, що підтверджується свідоцтвом про одруження (а.с. 20).

01 червня 1999 року позивач знятий з реєстраційного обліку за місцем свого постійного проживання за адресою: Російська Федерація, АДРЕСА_1.

26.06.2001 року позивач маючи намір проживати в України звернувся до відповідача (на той час ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області) із відповідною заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну згідно положень Закону України "Про тимчасовий статус іноземців та осіб без громадянства" (у редакції 1991 року).

На підставі висновку ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області від 10.10.2001 року позивач документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від терміном до 10.03.2003 року, а 05.11.2003 року термін дії посвідки продовжено безстроково (а.с. 21).

У зв'язку із досягненням позивачем 45-річного віку, останній 24.05.2015 року звернувся до Жовтневого РВ у місті Харкові ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про обмін посвідки.

Листом від 01.09.2015 року №04/1-18478, відповідач повідомив позивача, що рішенням ГУДМС України в Харківській області від 25.08.2015 року (а.с. 24-26) скасовано рішення ВПР та МР УАСМ УМВС України в Харківській області від 10.10.2001 року про надання йому дозволу на імміграцію в Україну. Видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 10.10.2001 року визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню (а.с. 23). Разом із листом отриманим позивачем 15.09.2015 року, ОСОБА_1 отримав оскаржуваний висновок.

В Законі України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 року закріплено, що всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України, є громадянами України.

Положеннями Закону України "Про громадянство України" визначається правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про громадянство України").

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року №2235-ІІІ, громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про громадянство України", громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

В п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року №2235-ІІІ зазначено, що реєстрація громадянства України - це внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи.

Пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року №2235-ІІІ закріплено, що законодавство України про громадянство ґрунтується, серед іншого, на принципах єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Громадянами України, згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року №2235-ІІІ є, окрім інших, усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

При цьому, слід розрізняти поняття "постійного перебування на території України" та "тимчасове перебування на території України".

З наданих до суду доказів вбачається, що у листопаді 1989 року підприємство Розсошанський електроапаратний завод, направило ОСОБА_1 на навчання до Вищого навчального закладу - Харківського інституту радіоелектроніки, що знаходиться у місті Харкові

Також, судовим розглядом встановлено, що у період проживання позивача у місті Харкові, останній проживав у гуртожитку, як студент Харківського інституту радіоелектроніки.

Після проходження навчання та отримання диплому ОСОБА_1 повернувся до місця свого постійного проживання у місто Розсош, Воронезької області та зареєстрував своє місце проживання за адресою: Російська Федерація, АДРЕСА_1, що підтверджується відповідним штампом в його паспорті.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування цими гуртожитками та їх утримання регулює Примірне положення про гуртожитки, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року №208 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 Примірного положення про гуртожитки визначено, що гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Приписами п. 3 вищевказаного Примірного положення визначено поняття гуртожитку, а саме: гуртожиток - це спеціально споруджений або переобладнай для цієї мети будинок.

Сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням (п. 40 Примірне положення про гуртожитки, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 року №208 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

Пунктом 3 Постанови Ради Міністрів СРСР від 28.08.1974 року №678 "Про деякі правила прописки громадян" визначено, що "независимо от размера жилой площади разрешается прописка прибывших для временного проживания: а) студентов (слушателей) учебных заведений, отнесенных в установленном порядке к высшим или средним специальным учебным заведениям, а также аспирантов, адъюнктов, ординаторов, слушателей курсов по подготовке и переподготовке кадров или повышению квалификации - на время учебы (мова оригіналу).

Тобто, студенти вищих навчальних закладів прописувались у гуртожитках тимчасово на період їх навчання.

А отже, позивач в період з 19.12.1989 по 01.08.1990 року та з 05.10.1990 року до 01.07.1995 року перебував на території України у зв'язку із навчанням у вищому навчальному закладі та тимчасово був зареєстрований на цей час у гуртожитку.

Отже, позивач на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) не проживав постійно в Україні, а тимчасово перебував на її території у період навчання, як студент вищого навчального закладу.

Поряд із цим, суд зазначає, що відповідно до паспорту громадянина Російської Федерації, позивач народився у м.Араміль Сисертського району, Свердловської області СССР і постійно проживав у місті Розсош, Воронезької області, Російської Федерації.

Пунктом 1 постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" закріплено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України.

В постанові Кабінету Міністрів України "Про паспорти громадян України, що оформлені з використанням бланків паспортів колишнього Союзу РСР" від 28.10.2004 року № 1429 зазначено, що дійсними вважаються паспорти громадян України, що оформлені з використанням бланків паспортів колишнього Союзу РСР, до 1 січня 2005 року.

Позивачу до паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України не внесено напис "Україна" у відповідності до розпорядження Президента України "Про прискорення реалізації Закону України "Про громадянство України".

А тому, відповідно до статті 2 зазначеного Закону, позивач не може бути визнаний громадянином України, відтак відповідач не мав правових підстав встановлювати його належність до громадянства України.

Суд зауважує, що відповідач приймаючи оскаржуваний висновок та скасовуючи посвідку на постійне проживання в Україні, залишив поза увагою той факт, що до громадян України належать усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України, тоді як позивач проживав на території України тільки в період свого навчання у вищому навчальному закладі, після закінчення якого повернувся до місця свого постійного проживання, де здобув громадянство Російської Федерації.

Також, відповідно до Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 251 від 28.03.2012 року, цей Порядок визначає механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання.

Згідно п.9 Порядку строк дії посвідки на постійне проживання не обмежується. Посвідка на постійне проживання підлягає обміну в разі досягнення особою 25- і 45-річного віку.

За правилами п.11 постанови Кабінету Міністрів Постанови Кабінету Міністрів України № 251 від 28.03.2012 року за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником.

В силу п.12 Порядку, посвідка видається іноземцеві та особі без громадянства під розписку після пред'явлення паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, в якому на останній вільній сторінці проставляється відмітка про отримання посвідки за встановленим МВС зразком, що скріплюється печаткою (за бажанням іноземця та особи без громадянства така відмітка може проставлятися у вкладному талоні).

Згідно п.17 вищезазначеного Порядку рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте, відповідачем не надано суду доказів правомірності прийнятих рішень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що для відновлення прав позивача необхідно скасувати висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 25.08.2015 року; зобов'язати головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (ідентифікаційний код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) здійснити громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із досягненням 45-річного віку.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача правомірні, документально та нормативно обґрунтовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування висновку - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 від 25.08.2015 року.

Зобов'язати головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (ідентифікаційний код 37764460, м. Харків, вул. Римарська, 24) здійснити громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) обмін посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку із досягненням 45 річного віку.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 26 жовтня 2015 року.

Суддя М.О.Лук'яненко