Ухвала суду № 52930899, 13.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"13" жовтня 2015 р. № К/800/68191/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2013та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014у справі №804/7196/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Логос»доДержавної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Логос» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.02.2013 №0000142303, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 1043680,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем 07.02.2013 проведено перевірку ТОВ «Логос» з дотримання ним як суб'єктом господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності патентів, ліцензій, свідоцтва, ведення касових операцій, за результатами якої складений акт № 000105 від 07.02.2013 про порушення позивачем вимог п. 2.8, п. 3.5, п. 7.24 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого Постановою Правління НБУ №637 від 15.12.2004, зокрема, встановлено перевищення ліміту каси на загальну суму 589330,52 грн.

На підставі названого акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000142303 від 27.02.2013, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 1043680 грн.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що при проведенні перевірки для виведення залишку готівки в касі підприємства відповідачем не прийняті видаткові касові ордери: ВКО №2755 від 18.12.2012 на суму 212500 грн.; ВКО №2793 від 24.12.2012 на суму 112000 грн.; ВКО №2801 від 25.12.2012 на суму 103000 грн.; ВКО №№2807, 2808, 2809 за 26.12.2012 на суму 106159,06 грн.; ВКО №2817 від 27.12.2012 на суму 127200 грн., оскільки видача готівкових коштів не була підтверджена підписом одержувачів.

Відповідно до п.п.3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України - у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Між тим, суди досліджуючи у ході судового розгляду справи надані позивачем оригінали вищевказаних видаткових касових ордерів, встановили, що вони містять всі необхідні реквізити, а саме: підписи керівника та головного бухгалтера, прізвище ім'я та по-батькові особи, якій видавалися готівкові кошти, номер, серія, дата видачі і ким виданий паспорту одержувача, а також вказані видаткові касові ордери містять і підписи одержувачів. Відповідні копії вказаних видаткових касових ордерів, які оформлені належним чином, були залучені до матеріалів справи.

При цьому, вказали про неможливість прийняття, в якості належних доказів на підтвердження порушення позивачем норм Положення №637, наданих відповідачем копій видаткових касових ордерів, що були предметом фактичної перевірки та не містять підписів одержувачів, оскільки як зазначено в акті перевірки, так і підтверджено представником відповідача в судовому засіданні зазначені копії не були завірені посадовою особою позивача належним чином, а тому завірення зазначених копій відповідачем є неправомірним, а зазначені копії видаткових касових ордерів не можуть бути належними доказами у розумінні ч. 3 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України як такі, що отримані без додержання вимог закону в частині отримання копій документів завірених належним чином від платника податків та з урахуванням досліджених судом в судовому засіданні оригіналів вказаних видаткових касових ордерів, які містять всі необхідні відомості, в тому числі і підписи одержувачів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку про недоведеність відповідачем факту вчинення порушення позивачем.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, видаткові касові ордери ВКО №2755 від 18.12.2012, ВКО №2793 від 24.12.2012, ВКО №2801 від 25.12.2012, ВКО №№2807, 2808, 2809 за 26.12.2012, ВКО №2817 від 27.12.2012, що були предметом фактичної перевірки, подані позивачем містять підписи одержувачів, а подані відповідачем навпаки не містять.

При цьому, суди відхилили як докази копії видаткових касових ордерів, подані відповідачем, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача, з підстав не засвідчення їх посадовою особою позивача належним чином, а тому прийшли до висновку, що зазначені копії видаткових касових ордерів не можуть бути належними доказами у розумінні ч. 3 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

У той же час, судами взагалі перевірено та не надано юридичної оцінки достовірності даних, що містяться у видаткових касових ордерах, як наданих позивачем, так і відповідачем, відповідно поза увагою залишена і необхідність надання належної оцінки суперечності доказів, що підтверджують одні й ті самі обставини, що дає підстави стверджувати про неповноту встановлення всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення даної справи. А також про те, що висновки судів ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки зроблені без дослідження належних та допустимих доказів.

У даній справі підлягають дослідженню та встановленню обставини щодо фактичного вигляду оригіналів видаткових касових ордерів станом на момент проведення перевірки та дійсного зазначення в них тих реквізитів, на відсутності яких наполягає відповідач.

Суди не з'ясували джерело походження копій видаткових ордерів, які надані суду відповідачем, та які візуально взагалі не відрізняються від копій, які надані позивачем, за виключенням підпису одержувача. Судам також необхідно встановити, чи залишались оригінали ордерів у позивача після проведення перевірки, і коли фактично здійснено підпис отримувача коштів. Для встановлення цих обставин, недостатньо обмежитись лише наданням оцінки лише доказам, які надані позивачем. Відповідно до частини другої статті 69 КАС України, суд може запропонувати сторонам надати додаткові докази або витребувати їх з власної ініціативи, в тому числі допитати свідків по справі, або розглянути питання щодо призначення почеркознавчої експертизи. Крім того, в матеріалах справи містяться копії видаткових ордерів, які надані як позивачем так і відповідачем, які, в порушення вимог частини четвертої статті 79 КАС України, не засвідчені суддею після огляду оригіналу.

Ці обставини відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову.

Оскільки обґрунтованість судового рішення, регламентована ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачає ухвалення судом рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, тому суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним та дослідити їх в тому обсязі поки не виникне повне переконання в обставинах справи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись або спростувати, як висновки та доводи податкового органу, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.

Як зазначалось вище, принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах четвертій та п'ятій статті 11 названого Кодексу, зобов'язує суд вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Наведені вимоги норм процесуального права, які є гарантією прийняття законного і обґрунтованого судового рішення, судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень у даній справі дотриманні не були. Адже суди не вжили необхідних заходів для належної перевірки обставин, що є предметом доказування у даній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

А відтак рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не має правових підстав робити висновки в судовому рішенні на підставі доказів, які викликають сумнів.

Суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва А.О.Рибченко