Ухвала суду № 52924887, 27.10.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

27 жовтня 2015 рокусправа № 808/899/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Прокопчук Т.С.

суддів: Божко Л.А. Лукманової О.М.

за участю секретаря судового засідання:Сонник А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року по справі

за позовом Фермерського господарства «Ітог» до ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 господарство «Ітог» (далі ФГ «Ітог») звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі ОСОБА_1 ОДПІ), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №0000022200 від 15.01.2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 178178 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 79190 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 98988 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2015 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення №0000022200 від 15.01.2015 року, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в розмірі 356,36 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 974,40 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 ОДПІ подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд приходить до висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 15.12.2014 року по 19.12.2014 року ОСОБА_1 ОДПІ проведено виїзну позапланову документальну перевірку ФГ «Ітог» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.2012 року по 31.10.2014 року, за результатами якої складено акт №9/22/19265942 від 26.12.2014 року.

Відповідно до викладених в акті перевірки висновків позивачем порушено приписи п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189, п.193.1 ст.193, п.194.1 ст.194, п.196.1.7 п.196.1 ст.196, п.198.5 ст.198, п.209.1, п.209.6 ст.209 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість , що підлягає сплаті в бюджет по загальній декларації на загальну суму 79190,00 грн., у тому числі за квітень 2012 року - 29072 грн., липень 2012 14453 грн., листопад 2012 9795 грн., липень 2013 25870 грн.; п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189, п.193.1 ст.193, п.194.1 ст.194, п.196.1.7 ст.196.1 ст.196, п.198.5 ст.198, п.209.1, п.209.6 ст.209 ПК України, в результаті чого встановлено завищення позитивного значення по скороченій декларації у сумі 31467 грн., у тому числі за липень 2012 року - 5597 грн., липень 2013 25870 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022200 від 15.01.2015 року, яким ФГ «Ітог» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 178 178 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 79 190 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 98 988 грн.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Відповідно до п.209.6 ст. 209 ПК України, сільськогосподарським товаровиробником вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 % вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Приписами ст.209 ПК України визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у п.209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Для визнання платником фіксованого сільськогосподарського податку згідно з положеннями пп.14.1.262 п. 14.1 ст. 14, п. 301.1 ст. 301 ПК України належить встановити таку ж частку у 75 % від сільськогосподарського товаровиробництва, що визначається з доходу, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, у загальній сумі його доходу суб'єкта господарювання.

Згідно п. 302.1 ст. 302 ПК України об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Оскільки об'єктом податку на додану вартість визнається здійснення конкретної господарської операції, то для зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі сільськогосподарського підприємства має значення господарська діяльність з використанням основних фондів для культивації, посіву, обробки, вирощування, збирання та зберігання врожаю та продуктів його переробки, що допускає фактичне користування позивачем земельними ділянками, які можуть не відноситися до його власних основних фондів і можуть не відображатися на собівартості сільськогосподарських товарів.

Із матеріалів справи вбачається, що ФГ «Ітог» зареєстроване як платник фіксованого сільськогосподарського податку.

Згідно висновків акту перевірки позивач у перевіреному періоді користувався земельними ділянками, які не пройшли державну реєстрацію, а саме у 2012 році 40,3821 га, що становить 2,7670% від загальної площі ріллі -1466,64 га, у 2013 році 38,8371 га, що становить 3,05% від загальної площі ріллі 1273,94 га, користування землею здійснювалося відповідно до договорів оренди укладених на підставі сертифікатів на право на земельну частку (пай), які не оформлені відповідно до вимого діючого законодавства.

Суд першої інтонації дійшов вірного висновку, що використання землі без зареєстрованих договорів оренди є порушенням не податкового, а земельного законодавства, при цьому податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для визнання сільськогосподарських угідь як таких що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку, а зареєстрований належним чином договір оренди не може вважати єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку.

Відтак, дефекти оформлення відповідного договору оренди не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва, а тому продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкову кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 %, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарські товаровиробника.

За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда та інше право користування якими оформлені з недоліками.

Таким чином, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерії щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений ст.301 ПК України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

Оскільки ФГ «Ітог» як платником фіксованого сільськогосподарського податку дотримані встановлені ст.301 ПК України критерії щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, висновок податкового органу про обов'язок позивача за перевірений період часу сплачувати податки на загальних підставах, та нарахування грошових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість згідно оскаржуваного податкового повідомлення - рішення №0000022200 від 15.01.2015 року протирічить чинному податковому законодавству.

Згідно висновків акту перевірки позивач у перевіреному періоді не виконав коригування податкового зобовязання в частині нарахування умовного постачання на вартість товарів, які використано при вирощуванні загиблих посівів та за якими сформовано податковий кредит, що призвело до заниження податкового зобовязання на загальну суму 47 722,96 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що у звязку з відсутністю продуктивної вологи в період оптимальних строків посіву та в звязку з низькими температурами в зимовий період і відсутністю снігового покрову спостерігалася загибель озимого ячменю на площі 284,29 га, загибель озимої пшениці на площі 279,98 га, а у звязку з високими температурами і відсутністю вологи в повітрі і в ґрунті спостерігалася загибель сорго на площі 75,0 га, еспарцету на площі 66,0839, що підтверджується актами від 29.03.2012 року, від 12.04.2012 року, від 11.07.2012 року та від 20.07.2012 року.

Загибель посівів, у звязку з форс-мажорними обставинами, підтверджується висновком Торгово-промислової палати України №1968/05-4 від 30.08.2012 року, актами списання товарів та бухгалтерськими довідками.

Відповідач за результатами проведеної перевірки дійшов висновку, що товари/послуги, які придбалися для вирощування загиблих посівів і по яким сформовано податковий кредит, вважаються використаними, не відносяться до сільськогосподарської діяльності, а повинні відноситись до виробничої діяльності, податковим органом здійснено розрахунок суми податку, на яку позивач мав збільшити податкові зобов'язання, а саме у квітні 2012 у сумі 29071,87 грн., у липні 2012 8856,36 грн., листопад 2012 9794,73 грн.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, є факт придбання товарів із метою їх використання в господарській діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами, складеними згідно вимог діючого законодавства.

На підтвердження понесення позивачем витрат повязаних з вирощуванням загиблих сільськогосподарських культур, до матеріалів справи надано акт №1 витрати насіння і садивного матеріалу, акти списання товарів, облікові листи тракториста-машиніста.

Згідно п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України - господарська діяльність - діяльність особи що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Діяльність позивача з посіву зернових культур була спрямована на отримання доходу, що не заперечується відповідачем, та цілком відповідає визначенню господарської діяльності, яке наведено у п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, відтак висновки відповідача відсутність в діяльності позивача ознак господарської діяльності та про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслідок невключення до складу зобов'язань сум податку на додану вартість від загиблих посівів є безпідставними.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи те, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та їх відповідність нормам діючого податкового законодавства України , суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є обґрунтованим та вірним.

Суд першої інстанції відповідно до вимог п.1 ч.3 ст.88 , ст. 94 КАС України правомірно стягнув з Державного бюджету України на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 356,36 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 974,40 грн. відповідно до часу здійснення правової допомоги.

Доводами апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовуються.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалене рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:Т.С. Прокопчук

Суддя:Л.А. Божко

Суддя:О.М. Лукманова