Ухвала суду № 52923859, 27.10.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/7011/15-ц Провадження № 22-ц/795/1828/2015 Категорія цивільнаГоловуючий у I інстанції Коверзнев В. О. Доповідач - Бечко Є. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,при секретарі:ОСОБА_4,за участю:представника позивача ОСОБА_5, представників від- повідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 11 серпня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБіБанк», Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції про визнання права власності на квартиру та звільнення її з-під арешту,

третя особа Реєстраційна служба Чернігівського міського управління юстиції,

в с т а н о в и в:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 серпня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати дане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд незаконно піддав сумніву ухвалене раніше судове рішення апеляційного суду, яким затверджено мирову угоду, а припущення суду про те, що відповідач ОСОБА_9 повинен був знати про накладення арешту на квартиру при укладенні мирової угоди не знайшло свого підтвердження, а судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_9 не мав права укладати мирову угоду з приводу відчуження спірної квартири, та що він не оскаржував постанови державного виконавця про накладення арешту, а тому відсутні законні підстави для задоволення заявленого позову.

Апеляційний суд частково погоджується із такими висновками, оскільки вони відповідають матеріалам справи та грунтуються на вимогах закону, що регулює спірні правовідносини.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_8 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 та зобовязати ДВС зняти арешти з цієї квартири, накладені відповідними постановами, посилаючись на те, що вона є власником цієї квартири, а тому накладені державним виконавцем арешти на цю квартиру як на майно ОСОБА_9 є незаконними.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено та не заперечується жодним учасником судового розгляду, що позивач ОСОБА_8 є власником квартири АДРЕСА_2 згідно ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 25 березня 2014 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.15).

Враховуючи, що завданням цивільного судочинства є вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, та що зареєстроване у встановленому законом порядку право власності на спірну квартиру за ОСОБА_8 є чинним і ніким не оспорюється, судом обгрунтовано відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог про визнання права власності на квартиру.

Апеляційний суд також погоджується із висновком суду про відсутність підстав для зняття арешту зі спірної квартири.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на квартиру АДРЕСА_3 в межах виконання зведеного виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_9 грошових коштів та аліментів накладено арешт згідно постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 398/13 від 01 лютого 2010 року; постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 398/13 від 01 лютого 2010 року; постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №17021052 від 01 лютого 2010 року, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 1700/18 від 04.08.2011 року (а.с.15-18).

Дійсно, відповідно до ст. 60 Закону України „Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Проте це стосується випадків, коли особа, що звертається до суду з таким позовом, є (або вважає себе) власником спірного майна на час його арешту.

Записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про обтяження квартири АДРЕСА_3 вчинені державним реєстратором 03 лютого 2010 року, 11 лютого 2010 року, 22 лютого 2010 року та 04 серпня 2011 року, тобто коли законним власником спірного обєкту нерухомості був ОСОБА_9

ОСОБА_8 власником квартири стала лише 05 травня 2014 року.

Жодних доказів про наявність протиправних дій з боку відповідачів, які б порушували право власності позивачки суду не надано.

Крім того, відсутні підстави вважати, що дії державних виконавців при винесенні постанов про арешт майна є незаконними, оскільки за матеріалами справи достовірно встановлено, що ОСОБА_9 не оскаржував постанови державних виконавців про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на квартиру.

Позивачка ОСОБА_8 також не зверталась до державних виконавців про зняття арешту зі спірної квартири.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що справа судом першої інстанції розглянута повно та обєктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно, позивачем не надано доказів про порушення відповідачами його права власності, а сумнів суду щодо постановленої раніше ухвали апеляційного суду, якою затверджено мирову угоду, хоч і немає правового підґрунтя, на правильність висновків не впливає, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 11 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: