Рішення № 52825126, 19.10.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5012/15

Головуючий у першій інстанції Загороднюк В. І.

Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді - Варикаші О.Д.

суддів - Станкевича В.А.

- Ступакова О.А.

при секретарі - Желєзнову В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Ніна Вадимівна, приватний нотаріус Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун Марина Іванівна про визнання договорів дарування недійсними, визнання права власності, виселення і вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - Відділ громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб м. Одеси та Одеської області про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та зняття з реєстрації,-

встановила:

Позивач ОСОБА_4 звернувся з вказаним позовом до суду (а. с. 1-4), який уточнив в ході розгляду справи (а. с. 35-39) та просив: визнати договір дарування від 15.02.2012 року на 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В., за реєстровим № 519 - недійсним; визнати договір дарування від 07.11.2014 року на 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М.І., за реєстровим № 5658 - недійсним; визнати за ним право власності на 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. (в технічному паспорті вказана під номером 6) в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі; виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. (в технічному паспорті вказана під номером 6) в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі; вселити його у 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. (в технічному паспорті вказана під номером 6) в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі; судові витрати стягнути з відповідачів.

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_4, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовував тим, що ОСОБА_9 була власницею 215/1000 частин квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9 померла. Перед смертю ОСОБА_9 заповіла йому належну їй частку квартири. 13.11.2002 року він прийняв у спадщину вказану частку квартири та зареєстрував своє право власності в КП «ОМБТІ та РОН».

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до нього та заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.05.2011 року її позовні вимоги було задоволено, визнано недійсним заповіт ОСОБА_9 від 01.08.2001 року та визнано за ОСОБА_3 право власності на 215/1000 частин спірної квартири.

15.02.2012 року було укладено договір дарування, на підставі якого ОСОБА_3 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_5 прийняла в дар 215/1000 частин квартири № 1 в житловому будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округа Борисової Н. В. та зареєстрованого в реєстрі № 519.

30.07.2012 року заочне рішення суду від 19.05.2011 року було скасовано. Під час розгляду справи він подав до суду зустрічну позовну заяву, в якій просив суд усунути перешкоди в користуванні власністю. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.04.2013 року первісний позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 було залишено без задоволення. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21.11.2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.04.2013 року, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням скасовано; зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_4 перешкоди в користуванні власністю, а саме 749/1000 частин квартири АДРЕСА_1; в решті рішення залишено без змін.

В подальшому ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом щодо поновлення строків позовної давності для звернення з позовом про визнання заповіту недійсним та набуття права власності на спірну частку квартири, та він звернувся до суду з зустрічним позовом про витребування у відповідачів вказаної частки квартири. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.03.2014 року зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено, а в задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відмовлено повністю.

07.11.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був складений договір дарування на 215/1000 часток квартири АДРЕСА_2, та посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М.І., за реєстровим № 5658.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернулися до суду із вищевказаним зустрічним позовом (а. с. 49-51), в якому просили: визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житлом, а саме квартирою № 1 в будинку АДРЕСА_6 в місті Одесі та позбавити його права користування житловим приміщенням за вищевказаною адресою; зобов'язати Відділ громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб м. Одеса та Одеської області зняти відповідача з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_7 стягнути з ОСОБА_4 судові витрати.

Свої позовні вимоги позивачі за зустрічним позовом відповідно до позовної заяви обгрунтовували посилаючись на те, що ОСОБА_4 з 14.02.2009 року не живе разом з ними в спірній квартирі, тому, що в нього інша сім'я та інше житло. Жодних поважних причин він не має, його ніхто не змушував покидати житло, не створював несприятливих умов для проживання та користування квартирою. Відповідач добровільно без пояснення будь-яких причин покинув сім'ю та виїхав з квартири. Тому вважають, що він втратив право і на користування житлом і на вселення до квартири.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, позивач та його представник позов підтримали та просили його задовольнити, зустрічний позов не визнали, вважали його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 позов не визнав, зустрічний позов підтримав та просив його задовольнити. Відповідач ОСОБА_6 та треті особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи судом повідомлені належним чином. Треті особи Агбун М.І. та Борисова Н.В. надали суду заперечення на позов ОСОБА_4 та просять слухати справу за їх відсутністю.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано договір дарування від 15.02.2012 року на 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Ніною Вадимівною, за реєстровим № 519, недійсним. Визнано договір дарування від 07.11.2014 року на 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун Мариною Іванівною, за реєстровим № 5658, недійсним. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. (в технічному паспорті вказана під номером 6) в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі. Виселено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. (в технічному паспорті вказана під номером 6) в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі. Вселено ОСОБА_4 в 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. (в технічному паспорті вказана під номером 6) в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 81,20 (вісімдесят одна грн. 20 коп.) гривень. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в розмірі 81,20 (вісімдесят одна грн. 20 коп.) гривень. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в розмірі 81,20 (вісімдесят одна грн. 20 коп.) гривень. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_5 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2015 року, в якій просить рішення суду від 01.04.2015 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити повністю, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 задовольнити повністю, посилаючись на те, що не погоджується з оскаржуваним рішенням суду, вважає рішення таким, що постановлено із грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Іншими учасниками процесу рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні, ОСОБА_4 та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до вимог чинного законодавства, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, в частині задоволення позову ОСОБА_4 та, в частині стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь держави судового збору в розмірі 81,20 грн. з кожного., з ухваленням нового рішення, в цій частині, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_4 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради від 09.09.1994 року, за реєстровим № 7-3738 належало 215/1000 частин квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі (а. с. 8 - 10).

ОСОБА_9 відповідно до заповіту, посвідченого 01.08.2001 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовою А.М., заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_4 Вказаний заповіт зареєстровано в реєстрі за № 5550 (а. с. 7).

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого районного управління юстиції м. Одеси ОСОБА_9 померла, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, про що зроблений актовий запис №3583 (а. с. 11).

13.11.2002 року ОСОБА_4, відповідно до заповіту від 01.08.2001 року № 5550, отримав спадкове майно, яке складається з 215/1000 частин квартири АДРЕСА_2, яка в цілому складається з п'яти кімнат загальною площею 221,3 кв. м. у тому числі житловою 103,7 кв. м., про що державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Коваль Н.В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке зареєстровано в реєстрі за № 4-6987 (а. с. 13).

Право власності на дану частку квартири 10.08.2010 року було зареєстровано на ОСОБА_4 в КП «ОМБТІ та РОН» в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим № 453 в книзі 709пр-89 (а. с. 12).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.05.2011 року було визнано недійсним заповіт ОСОБА_9 від 01.08.2001 року та визнано за ОСОБА_3 право власності на 215/1000 частин спірної квартири.

Відповідно до договору дарування № 519 від 15.02.2012 року, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округа Борисової Н.В., ОСОБА_3 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_5 прийняла в дар 215/1000 частин квартири № 1 в житловому будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі (а. с. 16).

В подальшому заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.05.2011 року було скасовано та рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.04.2013 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним і визнання права власності та зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було залишено без задоволення (а. с. 20).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21.11.2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.04.2013 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням скасовано. Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням задоволено та зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_4 перешкоди в користуванні власністю, а саме 749/1000 частин квартири АДРЕСА_1. В решті рішення залишено без змін (а. с. 17 - 19).

Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.03.2014 року, яке набрало законної сили 31.03.2014 року, зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено та витребувано у ОСОБА_5 215/1000 часток квартири АДРЕСА_4, отримане ОСОБА_5 у власність безоплатно від ОСОБА_3 за договором дарування від 15.02.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В., за реєстровим № 519 та зобов'язано ОСОБА_5 звільнити кімнату площею 24,3 кв. м., що входить до складу 215/1000 часток квартири АДРЕСА_4.

В задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності відмовлено повністю (а. с. 21 - 25).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.06.2014 року було роз'яснено рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.03.2014 року та зазначено наступне: «Витребувати у ОСОБА_5 215/1000 часток квартири АДРЕСА_4, які належать на праві власності ОСОБА_4, отримане ОСОБА_5 у власність безоплатно від ОСОБА_3 за договором дарування від 15.02.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В., за реєстровим № 519» (а. с. 26).

Отже, фактично, судами було визнано право власності позивача на спірну частку квартири. Разом з тим, в час, коли було дійсним заочне рішення Приморського районного суду від 19.05.2011 року ОСОБА_3 за договором дарування № 519 від 15.02.2012 року подарувала ОСОБА_5 215/1000 частин квартири № 1 в житловому будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі.

Фактично такими діями було порушено право власності позивача, оскільки в подальшому заочне рішення суду було скасовано, то відповідно до вимог ст. 215, та ч.1 ст. 203 ЦК України, суд першої інстанції вважав, що зазначений договір є недійсним.

Крім того, 07.11.2014 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 був укладений договір дарування 215/1000 часток квартири АДРЕСА_5, що посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М.І., та зареєстрований в реєстрі за № 5658 (а. с. 70).

Враховуючи те, що ОСОБА_5 на момент укладання вказаного договору не була власником спірної частки майна, тому не мала права на її відчуження, отже суд першої інстанції вважав, що вказаний договір також слід визнати недійсним.

Зважаючи на ту обставину, що ОСОБА_4, хоча і є власником 215/1000 часток квартири АДРЕСА_2, разом з тим, оскільки таке його право оспорюється ОСОБА_6, то за таких обставин, суд першої інстанції вважав, що за ОСОБА_4 слід визнати право власності на вказану частку квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що відповідачі своїми протиправними діями порушують право власності позивача на користування та володіння 215/1000 частками квартири АДРЕСА_5, тому порушене право слід поновити, шляхом виселення відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. (в технічному паспорті вказана під номером 6) в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі та вселення позивача у вказану частку квартири.

За вказаних обставин, суд першої інстанції ввважав, що не підлягає задоволенню зустрічний позов, оскільки до власника не може бути заявлено вимог щодо визнання його таким, що втратив право користування житлом, крім того відповідачам за зустрічним позовом не належить право такої вимоги.

За таких обставин, суд першої інстанції задовольнив первісний позов та відмовив у задоволенні зустрічного позову і відповідно до ст. 88 ЦПК України стягнув з відповідачів за первісним позовом судові витрати на користь держави.

Судова колегія, вважає, що суд першої інстанції на підставі досліджених доказів та встановлених обставин по справі, правомірно дійшов висновку, відмовивши в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з тих підстав, що відповідно до вимог чинного законодавства власника не може бути визнано таким, що втратив право користування житлом.

Норми закону, якими позивачі за зустрічним позовом обґрунтовували свої позовні вимоги. ст. ст. 405, 406 ЦК України, ст. ст. 155, 156 ЖК України не передбачають такої можливості.

Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, в цій частині та не погоджується з доводами апеляційної скарги, в цій частині.

Однак, судова колегія, не може погодитись з висновками суду першої інстанції, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 - позивача за первісним позовом, оскільки ним не вірно обрано спосіб захисту свого права, на що суд першої інстанції помилково не звернув уваги.

Так в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_9 від 30.11.2002 року є власником 215/1000 частин квартири АДРЕСА_2, яка в цілому складається з п'яти кімнат загальною площею 221,3 кв. м. у тому числі житловою 103,7 кв. м. (а. с. 12-13).

В подальшому заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.05.2011 року, яким було визнано недійсним заповіт ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_4, та на підставі якого було укладено спірний договір дарування від 15.02.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а. с. 71), скасовано, а позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання вказаного заповіту недійсним та визнання права власності залишено без задоволення (а. с. 20).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.03.2014 року за позовом ОСОБА_4 витребувано у ОСОБА_5 спірні 215/1000 частин квартири АДРЕСА_2, отримані останньою на підставі вищевказаного договору дарування від 15.02.2012 року та зобов'язано ОСОБА_5 звільнити кімнату площею 24,3 кв. м., що входить до складу вказаних спірних частин (а. с. 21-25).

Однак, 07.11.2014 року на підставі вищезазначеного договору дарування від 15.02.2012 року, між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 було укладено спірний договір дарування вказаних 215/1000 часток квартири АДРЕСА_5 (а. с. 70).

Віповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як роз'яснено в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано.

Як встановлено вище, рішення суду, на підставі якого перейшли у власність ОСОБА_3 спірні 215/1000 частин квартири АДРЕСА_2, яка в цілому складається з п'яти кімнат загальною площею 221,3 кв. м. у тому числі житловою 103,7 кв. м., які ОСОБА_3 в подальшому за договором дарування передала у власність ОСОБА_5 (а. с. 71), а остання в подальшому за договором дарування передала у власність ОСОБА_6 (а. с. 70), скасовано, а позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання вказаного заповіту недійсним та визнання права власності залишено без задоволення (а. с. 20), що не заперечується сторонами по справі та встановлено і судом першої інстанції.

Тому спірні договори дарування після скасування рішення суду (правової підстави), після якого вони укладалися, не підлягають визнанню недійсними, а відчужені на підставі них спірні 215/1000 частин квартири АДРЕСА_2, яка в цілому складається з п'яти кімнат загальною площею 221,3 кв. м. у тому числі житловою 103,7 кв. м., можуть бути витребувані власником без визнання їх недійсними. Тобто, необхідно застосовувати інший спосіб захисту - витребування спірного майна.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.03.2014 року (а. с. 21-25) за позовом ОСОБА_4 уже витребувано у ОСОБА_5 спірні 215/1000 частин квартири АДРЕСА_2, отримані останньою на підставі вищевказаного спірного договору дарування від 15.02.2012 року.

За таких обставин, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійсними вищевказаних спірних договорів дарування, а рішення суду, в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Також судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на спірні 215/1000 часток квартири № 1, в яку входить кімната площею 24,3 кв. м. (в технічному паспорті вказана під номером 6) в будинку АДРЕСА_6 в м. Одесі.

Оскільки, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 є власником 215/1000 частин квартири АДРЕСА_2, яка в цілому складається з п'яти кімнат загальною площею 221,3 кв. м. у тому числі житловою 103,7 кв. м. (а. с. 12-13).

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Проте, враховуючи обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, в цій частині, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що після скасування заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19.05.2011 року та витребування на користь позивача ОСОБА_4 у ОСОБА_5 спірної частини квартири, його право власності на спірні частини квартири оспорюється чи не визнається відповідачами і, зокрема ОСОБА_6, з чого виходив суд першої інстанції, та щодо втрати позивачем документа, який засвідчує його право власності.

За таких обставин, рішення суду, в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Також не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача ОСОБА_4 щодо вселення його в спірну квартиру та виселення відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 із спірної квартири.

Оскільки, позивач не ставить питання про витребування у ОСОБА_6 спірних частин вищевказаної квартири, які останній набув на підставі договору дарування від 07.11.2014 року та є добросовісним набувачем. Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.04.2013 року (а. с. 20-25) ОСОБА_5 уже зобов'язано звільнити кімнату площею 24,3 кв. м., що входить до складу вказаних спірних частин. Тому рішення суду підлягає скасуванню і в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Враховуючи, що відсутні підстави для задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_4, то відповідно до ст. 88 ЦПК України відсутні підстави і для стягнення з відповідачів судових витрат, в зв'язку з чим рішення суду в частині стягнення судового збору з відповідачів на користь держави підлягає скасуванню.

Таким чином, на підставі наведеного, судова колегія, частково погоджується з доводами апеляційної скарги, і вважає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2015 року необхідно скасувати, в частині задоволення позову ОСОБА_4 та, в частині стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь держави судового збору в розмірі 81,20 грн. з кожного, з ухваленням нового рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та в стягненні з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь держави судового збору в розмірі 81,20 грн. з кожного, що не позбавляє права ОСОБА_4 за наявності підстав звернутися з позовом до суду, обравши належний спосіб захисту свого права. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Борисова Ніна Вадимівна, приватний нотаріус Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун Марина Іванівна про визнання договорів дарування недійсними, визнання права власності, виселення і вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - Відділ громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб м. Одеси та Одеської області про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та зняття з реєстрації скасувати, в частині задоволення позову ОСОБА_4 та, в частині стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь держави судового збору в розмірі 81,20 грн. з кожного.

Ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та в стягненні з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь держави судового збору в розмірі 81,20 грн. з кожного.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

В.А. Станкевич

О.А. Ступаков