Ухвала суду № 52817498, 06.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2015 року м. Київ К/800/10402/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2015 року

та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2014 року

у справі № 813/7853/13-а (876/3942/13)

за позовом Державного підприємства «Львівський радіоремонтний завод»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року Державне підприємство «Львівський радіоремонтний завод» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.09.2013 року №0000522210/4196, №0000832210/4195.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП «Львівський радіоремонтний завод» зареєстровано 17.03.1993 року. Згідно з Довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА №569006, виданої 02.04.2012 року Головним управлінням статистики у Львівській області, основними видами діяльності ДП «Львівський радіоремонтний завод» є виробництво зброї та боєприпасів, ремонт та технічне обслуговування електронного і оптичного устаткування.

На підставі постанови старшого слідчого з ОВС СУКР ГСУ фінансових розслідувань Міністерства доходів і зборів України від 25.07.2013 року працівниками ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області було проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Львівський радіоремонтний завод» з питань взаємовідносин з ТОВ «Компанія «Квадр 2010», ТОВ «Бестер» та ТОВ «Ансат».

За результатами перевірки встановлено порушення позивачем п.4.1 ст.4, п.7.1, пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) та п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України.

На підставі висновків перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.09.2013 року №0000522210/4196 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 479864,00 грн. та №0000832210/4195 про зменшення суми від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 909745,00 грн.

Висновки перевірки про завищення позивачем витрат та податкового кредиту вмотивовано посиланням на те, що позивач протягом 2010-2012 років здійснював безтоварні операції з придбання запчастин та комплектуючих у контрагентів та безпідставно формував за рахунок таких правочинів свій податковий кредит.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону № 168/97-ВР, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, а саме - договорами, видатковими накладними, податковими накладними, витягом з журналу реєстрації довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, актами прийому-передачі, приймальними актами, звітами про рух активів та ін.

Подальша реалізація позивачем придбаного у контрагентів товару підтверджується матеріалами справи.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, розслідування кримінального провадження стосовно пособництва в ухиленні від сплати податків посадових осіб ТОВ «Компанія «Квадр 2010», ТОВ «Бестер» та ТОВ «Ансат» при здійсненні фінансово-господарських розрахунків з ДП «Львівський радіоремонтний завод» закрито у зв'язку з відсутністю в їх діяннях складу правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

Крім того, відповідачем вказано, що у ТОВ «Компанія «Квадр 2010», ТОВ «Бестер» і ТОВ «Ансат» відсутні ліцензії на здійснення продажу товарів військового призначення та подвійного використання, однак, не наведено жодної норми, яка передбачає, що відповідний вид діяльності є ліцензованим і необхідним є отримання такої ліцензії.

Відповідно до п.41 ст.9 Закону України «Про ліцензування деяких видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї, а не продаж товарів військового призначення та подвійного використання.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2015 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2014 року по справі № 813/7853/13-а (876/3942/13) залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 09.10.2015 р.