Постанова № 52800338, 12.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2015 р. Справа№ 910/10998/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 12.10.2015 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року

у справі № 910/10998/15 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»

до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-

Гарант»

про стягнення 13 285,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року по справі № 910/10998/15 позов ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» до ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення 13 285,24 грн. задоволено частково. Стягнуто з ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» страхове відшкодування у сумі 8 235,80 грн. та 1 132,60 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 23.06.2015 року, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року по справі № 910/10998/15 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представник ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» у судових засіданнях 21.09.2015 року та 28.09.2015 року надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів викладених в ній та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року по справі № 910/10998/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому, у судове засідання 12.10.2015 року представник скаржника не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» у судових засіданнях 28.09.2015 року та 12.10.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник позивача просив залишити скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представника позивача що з'явився в судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідач про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином на підтвердження чого, в матеріалах справи міститься розписка його представника. Участь представника скаржника, що не з'явився, у судовому засіданні 12.10.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи на час розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду справи вже продовжувався.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

04.09.2014 року між ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування на транспорті № 370005/4017/0000014, за умовами якого застраховано автомобіль марки «Сітроен», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в тому числі за страховим ризиком - ДТП.

У відповідності до довідки №57698315 про дорожньо-транспортну пригоду від 23.02.2015 року Відділу ДАІ з обслуговування Дніпровського району при УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, 20.12.2014 року, в районі будинку 82 по пр. Леніна у м. Миколаєві, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів марки «Сітроен», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, внаслідок чого пошкоджено вказані автомобілі.

Відповідно до звіту про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу № 62/19.03.15 від 24.03.2015 року, вартість матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля марки «Сітроен», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП, становить 14838,88 грн. При цьому згідно Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, застосовано коефіцієнт фізичного зносу 0,00, оскільки строк експлуатації автомобіля становить менше 7 років.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору добровільного страхування № 370005/4017/0000014 від 04.09.2014 року, на підставі страхових актів № 00162871 від 04.03.2015 року, та № 00162871 ДОПЛАТА від 08.04.2015 року ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» визнало вказану подію страховим випадком та здійснило виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Сітроен» в розмірі 14830,24 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 008154 від 06.03.2015 року на суму 12814,87 грн. та № 012611 від 10.04.2015 року на суму 980,37 грн. Вказане страхове відшкодування здійснено на підставі Рахунку ТОВ «Автоальянс Київ» від 10.03.2015 року, згідно якого вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 14830,24 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 11.03.2015 року у справі №755/4273/15-п ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні вказаної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3, як власника автомобіля марки «Шевроле», державний реєстраційний номер НОМЕР_3, на момент скоєння ДТП застрахована ТДВ СК «Альфа-Гарант» (відповідач у справі), за полісом № АІ/0607688, позивач у квітні 2015 року звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до ТДВ СК «Альфа-Гарант» про відшкодування шкоди в порядку регресу. Позивач зазначає, що виконавши умови договору добровільного страхування наземних транспортних засобів і виплативши йому у зв'язку з пошкодженням автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді суму страхового відшкодування, отримав право вимоги до осіб, відповідальних за завдані збитки, якими є відповідач, як особа, що застрахувала цивільну відповідальність винної у пригоді особи.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, позивач подав заяву про зменшення позовних вимог у зв'язку з тим, що відповідачем частково сплачено страхове відшкодування в розмірі 3856,55 грн. та просив стягнути 9428,69 грн. страхового відшкодування.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант», у відповідності до вимог чинного законодавства розраховано матеріальний збиток з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в розмірі 0,19, оскільки деталі автомобіля, які підлягали ремонту та заміні було пошкоджено до настання ДТП. При дослідженні договору добровільного страхування застосовано, передбачений вказаним договором коефіцієнт пропорційності 0,45 та нараховано страхове відшкодування в розмірі 3856,55 грн., яке перераховано позивачу. Також вказав, що згідно умов полісу ОСЦПВВНТЗ, розмір франшизи становить 1000 грн.

При цьому, позивач підтвердив, що при складенні звіту та оцінці пошкодженого автомобіля дійсно не було враховано наявність пошкоджень складників, що підлягають ремонту та заміні та не застосовано при розрахунку матеріального збитку коефіцієнт фізичного зносу. Позивач не заперечив проти застосування коефіцієнту фізичного зносу автомобіля «Сітроен», обрахованого відповідачем в розмірі 0,19 та розміру матеріального збитку з урахуванням вказаного коефіцієнту в розмірі 13092,35 грн.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року по справі № 910/10998/15 позов ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» до ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення 13 285,24 грн. задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача страхове відшкодування у сумі 8 235,80 грн. та 1 132,60 грн. судового збору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.

Стаття 979 Цивільного кодексу України та стаття 16 Закону України «Про страхування» визначають, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Згідно зі ст.993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат (затрат) переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як вбачається з ч.1 ст.1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана, серед іншого, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, на момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3, як власника автомобіля марки «Шевроле», державний реєстраційний номер НОМЕР_3, на момент скоєння ДТП застрахована ТДВ СК «Альфа-Гарант» (відповідач у справі), за полісом № АІ/0607688 (відповідно до витягу з Єдиної централізованої бази МТСБУ).

Так, у зв'язку з тим, що цивільно-правову відповідальність осіб, які на законній підставі користуються автомобілем марки «Шевроле», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 застраховано відповідачем на підставі полісу № АІ/0607688, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме відповідач зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну позивачу в межах ліміту відповідальності. Як вбачається з полісу серії № АІ/0607688 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну становить 50000 грн., розмір франшизи - 1000 грн.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, при розрахунку позивачем суми страхового відшкодування було враховано коефіцієнт фізичного зносу автомобіля в розмірі 0,00, оскільки строк експлуатації автомобіля становив менше 7 років.

Проте, як вбачається з акта огляду транспортного засобу від 17.02.2015 року автомобіль НОМЕР_4 мав пошкодження деталей, які підлягали заміні, не пов'язані з ДТП, зокрема панель обшивки задня ліва та бампер задній - ліва частина.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, враховуючи вказані обставини, було складено звіт №ЦВ/13/0370 з визначення вартості та коефіцієнту фізичного зносу КТЗ на момент ДТП, згідно якого коефіцієнт фізичного зносу складових автомобіля «Сітроен», які підлягають заміні становить 0,19. З урахуванням вказаного коефіцієнту розраховано розмір страхового відшкодування, який становить 13092,35 грн.

Пунктом 36.4 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування № 370005/4017/0000014 від 04.09.2014 року, перейшло право вимоги, яке власник автомобіля марки «Сітроен», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, мав до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч. 2 п. 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За таких підстав, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу грошові кошти в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи.

Аналізуючи зазначені вище норми, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з позивачем та судом першої інстанції, та вважає що страхове відшкодування за вирахуванням франшизи та вже сплаченої частини страхового відшкодування підлягає стягненню з відповідача у сумі 8235,80 грн. (13092,35 грн.-1000 грн.-3856,55 грн. = 8235,80 грн.).

Положеннями статті 509 ЦК України, визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначені вище норми ЦК України кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Оскільки, відповідачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів сплати позивачу страхового відшкодування у зазначеній вище сумі, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно було частково задоволено позов та стягнуто з відповідача страхового відшкодування в розмірі 8235,80 грн.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що у даній справі виплата страхового відшкодування повинна зменшуватися, шляхом застосування пропорції, у зв'язку з тим, що страхова сума за договором страхування складає 207000 грн. а відповідно до експертної оцінки 458852,69 грн. на момент ДТП, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до договору страхування №011096/4007/0000503 від 18.05.2012 року дійсна вартість транспортного засобу складає - 207000,00грн. (пункт 1.1), страхова сума складає - 207000,00грн. (пункт 1.3.4).

Відповідно до Правил страхування, якщо страхова сума, визначена п. 1.3.4 договору виявляється меншою, ніж загальна вартість транспортного засобу та додаткового обладнання, визначена пунктом першим договору, відшкодуванню підлягає лише частка дійсного збитку, яка відповідає частці страхової суми у дійсній вартості транспортного засобу та додаткового обладнання.

Таким чином, оскільки договором дійсна вартість та страхова сума передбачені рівні та однакові, судова колегія вважає, що за правилами страхування пропорція не застосовується.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року у справі № 910/10998/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2015 року у справі № 910/10998/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/10998/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 19.10.2015 року