Постанова № 52800119, 21.10.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2015 р. Справа№ 911/2416/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Коротун О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача - 1: не з'явились

від відповідача - 2: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства «Меркурій» на рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2014р.

у справі № 911/2416/14 (суддя Скутельник П.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ніко-Тайс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК

ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (відповідач-1)

Фермерського господарства «Меркурій» (відповідач-2)

про стягнення заборгованості

В судовому засіданні 21.10.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В червні 2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (відповідач-1) та Фермерського господарства «Меркурій» (відповідач-2) про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що за угодами № К-89-ТА від 26.01.2011р. та № 61/04-13 від 29.04.2013р. заміну кредитора у зобов'язанні до ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» перейшло право вимоги до відповідача-2 щодо отримання нарахування 3% річних в розмірі 13 337, 24 грн. та інфляційних втрат в розмірі 20 691, 90 грн. за весь час існування непогашеного розміру боргу, в тому числі й станом на 16.06.2014р., набутих первісним кредитором на підставі документів первинного бухгалтерського обліку в результаті неналежного, несвоєчасного та неповного виконання відповідачем-2 грошового зобов'язання щодо оплати отриманого товару. При цьому позивач зазначав, що з метою забезпечення виконання відповідачем-2 грошового зобов'язання щодо сплати розміру 3% річних та інфляційних втрат, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» було укладено договір поруки № 07-04-2014-6 від 07.04.2014р., відповідно до умов якого відповідач-1 поручається перед позивачем за виконання зобов'язань відповідачем-2.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.07.2014р. у справі № 911/2416/14 позов задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» та Фермерського господарства «МЕРКУРІЙ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» заборгованість згідно документів первинного бухгалтерського обліку, угоди про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 29 квітня 2013 року №61/04-13 та на підставі договору поруки №07-04-2014-6 від 07 квітня 2014 року у вигляді трьох процентів річних у сумі 13 337, 24 грн. та інфляційних втрат у сумі 20 691, 90 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» судові витрати з оплати послуг адвоката у сумі 1 500, 00 грн. та судовий збір у сумі 913,50 грн.

Стягнуто з Фермерського господарства «МЕРКУРІЙ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» судові витрати з оплати послуг адвоката у сумі 1 500,00 грн. та судовий збір у сумі 913,50 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, зокрема, на думку апелянта, місцевим господарським судом не взято до уваги те, що вартість зобов'язання, яке ФОП ОСОБА_2 відступив ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» є значно вищою, аніж вартість зобов'язання, яке було відступлено ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО» на користь ФОП ОСОБА_2

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Фермерського господарства «Меркурій» 02.07.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаптала Є.Ю., Самсін Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 02.09.2015р.

20.07.2015р. від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній не погоджувався з доводами відповідача-2, викладеними в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції склад суду змінювався, у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався, останній раз на 21.10.2015р.

Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 21.10.2015р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились. Від директора позивача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача. Причини неявки інших учасників апеляційного провадження суду не відомі.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін обов'язковою не визнавалась, зважаючи на наявність в матеріалах справи письмових заперечень позивача щодо вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Згідно ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИДЕНТА АГРО» було поставлено відповідачу-2 товар на загальну суму 106 659,30 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-СЛ00092 від 21.03.2007р., №РН-СЛ00430 від 12.05.2007р., №РН-СЛ00480 від 16.05.2007р., №РН-СЛ00522 від 23.05.2007р., №РН-СЛ00589 від 30.05.2007р. (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи).

Судом встановлено, що поставлений товар був отриманий уповноваженим представником відповідача-2, повноваження якого підтверджуються довіреностями серії ЯМШ №608780 від 12.05.2007р., серії ЯМШ №608783 від 16.05.2007р., серії ЯМШ №608785 від 23.05.2007р., належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 02.10.2008р. у справі № 9/132 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИДЕНТА АГРО» до фермерського господарства «Меркурій» про стягнення заборгованості в сумі 106 659, 30 грн. Стягнуто з Фермерського господарства «Меркурій» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИДЕНТА АГРО» заборгованість в розмірі 106 659, 30 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 1 066, 59 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118, 00 грн.

Як зазначає позивач, в результаті подальшого неналежного, несвоєчасного та неповного виконанням відповідачем-2 взятих на себе грошових зобов'язань щодо оплати вартості отриманого товару та рішення Господарського суду Донецької області від 02.10.2008р. у справі №9/132, 12.04.2010р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРИДЕНТА АГРО» звернулося до Господарського суду Донецької області із позовом про стягнення з Фермерського господарства «МЕРКУРІЙ» 3% річних та інфляційних втрат за період із 12.07.2008р. по 12.04.2010р. включно.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.06.2010р. у справі №6/96 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИДЕНТА АГРО» до Фермерського господарства «Меркурій» про стягнення 29 920, 12 грн. задоволено повністю. Стягнуто з Фермерського господарства «Меркурій» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИДЕНТА АГРО» інфляційні у сумі 24 318, 32 грн., 3% річних у розмірі 5 601, 80 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 299, 20 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236, 00 грн. та витрати пов'язані з наданням адвокатських послуг у сумі 1 500, 00 грн.

Як вбачається з рішення Господарського суду Донецької області від 08.06.2010р. у справі №6/96 суми інфляційних втрат та 3% річних, які були предметом розгляду у справі №6/96, нараховані за період з 12.07.2008р. по 12.04.2010р. включно.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Судом встановлено, що 26.01.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИДЕНТА АГРО» (первісний кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено угоду № К-89-ТА про зміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) (далі - угода 1), відповідно до п. 1.1. якої первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання Фермерським господарством «Меркурій» (код ЄДРПОУ 32541508), що іменується надалі «боржник», зобов'язання щодо сплати розміру 3% річних та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі документів первинного бухгалтерського обліку, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару.

Згідно п. 1.2. угоди № К-89-ТА новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі 3% річних та інфляційних втрат, за період існування прострочення виконання Боржником грошового зобов'язання згідно документів первинного бухгалтерського обліку.

Пунктом 2.1. угоди № К-89-ТА сторони погодили, що вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою станом на дату її укладання, становить 8 608, 33 грн.

Відповідно до п. 2.2. угоди № К-89-ТА первісний кредитор повідомляє, а новий кредитор погоджує те, що сума, вказана у п. 2.1., що відступається, є загальною сумою (розміром) 3% річних та інфляційних втрат, котрі нараховані відповідно до умов та норм чинного законодавства України за період з 13.04.2010р. по 26.01.2011р.

Згідно п. 2.3. угоди № К-89-ТА окрім цього, з моменту укладення даної угоди, новий кредитор наділяється всіма правами первісного кредитора, що випливають із наявності порушення боржником грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно документів первинного бухгалтерського обліку, по відношенню до боржника щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку із подальшим неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно документів первинного бухгалтерського обліку.

Первісним кредитором нараховано, а новим кредитором перевірено та погоджено розмір нарахування виходячи із наведеного розрахунку, відповідно до якого загальний розмір 3% річних складає 6 079, 58 грн., а розмір інфляційних - 2 528, 75 грн. (п. 2.4. угоди № К-89-ТА).

Ця угода, згідно п. 6.1., набуває чинності з моменту її підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цією угодою.

Згідно ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Приписами ст. 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що відповідно до ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор передав новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, та згідно ч. 2 ст. 518 Цивільного кодексу України боржник був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні.

На виконання вимог ст. 516 Цивільного кодексу України, 21.10.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРИДЕНТА АГРО» направлено на адресу відповідача-2 оригінал повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні від 26.01.2011р., копію угоди №К-89-ТА від 26.01.2011р. про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) та копію акту прийому-передачі документів від 26.01.2011р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 21.10.2013р. та фіскальним чеком №7927від 21.10.2013р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Крім того, 29.04.2013р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (позивач, новий кредитор) укладено угоду № 61/04-13 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) (далі - угода 2), відповідно до п. 1.1. якої первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання Фермерським господарством «Меркурій» (код ЄДРПОУ 32541508), що іменується надалі «боржник», зобов'язання щодо сплати розміру 3% річних та інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі документів первинного бухгалтерського обліку та згідно угоди № К-89-ТА про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 26.01.2011р., у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару.

Згідно п. 1.2. угоди № 61/04-13 новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі 3% річних та інфляційних втрат, за період існування прострочення виконання Боржником грошового зобов'язання згідно документів первинного бухгалтерського обліку.

Пунктом 2.1. угоди № 61/04-13 сторони погодили, що вартість зобов'язання, що відступається за даною угодою станом на дату її укладання, становить 23 702, 37 грн.

Відповідно до п. 2.2. угоди № 61/04-13 первісний кредитор повідомляє, а новий кредитор погоджує те, що сума, вказана у п. 2.1., що відступається, є загальною сумою (розміром) 3% річних та інфляційних втрат, котрі нараховані відповідно до умов та норм чинного законодавства України за період з 13.04.2010р. по 29.04.2013р.

Згідно п. 2.3. угоди № 61/04-13 окрім цього, з моменту укладення даної угоди, новий кредитор наділяється всіма правами первісного кредитора, що випливають із наявності порушення боржником грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно документів первинного бухгалтерського обліку, по відношенню до боржника щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку із подальшим неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно документів первинного бухгалтерського обліку.

Первісним кредитором нараховано, а новим кредитором перевірено та погоджено розмір нарахування виходячи із наведеного розрахунку, відповідно до якого загальний розмір 3% річних складає 13 972, 37 грн., а розмірі інфляційних - 9 730, 00 грн. (п. 2.4. угоди № 61/04-13 ).

Ця угода, згідно п. 6.1., набуває чинності з моменту її підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цією угодою.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_2 було передано позивачу перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання відповідачем-2 обумовленого зобов'язання.

На виконання вимог ст. 516 Цивільного кодексу України, 21.10.2013р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 на адресу відповідача-2 надіслано оригінал повідомлення про заміну кредитора у зобов'язанні від 29.04.2013р., копію угоди №61/04-13 від 29.04.2013р про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) та копію акту прийому-передачі документів від 29.04.2013р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 21.10.2013р. та фіскальним чеком №7928 від 21.10.2013р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Відтак, відповідно до норм чинного законодавства та вищезазначеного правочину до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача-2 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем-2 грошового зобов'язання щодо повної оплати товару за видатковими накладними №РН-СЛ00092 від 21.03.2007р., №РН-СЛ00430 від 12.05.2007р., №РН-СЛ00480 від 16.05.2007р., №РН-СЛ00522 від 23.05.2007р., №РН-СЛ00589 від 30.05.2007р.

З матеріалів справи вбачається, що 07.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (відповідач-1, поручитель за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (позивач, кредитор за договором) укладено договір поруки № 07-04-2014-6, відповідно до п. 1.1. якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Фермерським господарством «МЕРКУРІЙ» (код ЄДРПОУ 32541508) (наділі іменується боржник) щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору купівлі-продажу та угоди, передбаченими ст. 2 цього договору (надалі іменується основний договір).

Пунктом 2.1. договору поруки сторони погодили, що під основним договором в цьому договорі розуміють угоду №61/04-13 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 29 квітня 2013 року.

Відповідно до п. 3.1. договору поруки відповідальність поручителя перед Кредитором обмежується сплатою суми 3% річних та інфляційних втрат у розмірі 35 000, 00 грн.

Згідно п. 4.1. договору поруки у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Цей договір, згідно п. 6.1., набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Таким чином, відповідач-1 та відповідач-2 є солідарними боржниками щодо виконання зобов'язання по сплаті 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем-2 грошового зобов'язання з повної оплати товару за видатковими накладними №РН-СЛ00092 від 21.03.2007р., №РН-СЛ00430 від 12.05.2007р., №РН-СЛ00480 від 16.05.2007р., №РН-СЛ00522 від 23.05.2007р., №РН-СЛ00589 від 30.05.2007р.

Судом встановлено, що 08.05.2014р. позивачем було вручено директору відповідача-1 вимогу №05-6/14 від 05.05.2014р., у якій позивач просив в триденний термін із моменту отримання даної вимоги виконати взяті на себе зобов'язання відповідно до договору поруки №07-04-2014-6 від 07.04.2014р.

Проте, як зазначає позивач, відповідач-1 свої зобов'язання за договором поруки не виконав, грошові кошти не сплатив.

Частиною 1 ст. 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, ст. 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23.01.2012р. у справі № 37/64.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Як вказує позивач, відповідач-2 належним чином не виконав свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару за видатковими накладними №РН-СЛ00092 від 21.03.2007р., №РН-СЛ00430 від 12.05.2007р., №РН-СЛ00480 від 16.05.2007р., №РН-СЛ00522 від 23.05.2007р., №РН-СЛ00589 від 30.05.2007р., у зв'язку з чим у відповідача-2 утворилась заборгованість у вигляді основного боргу в розмірі 106 659, 30 грн.

Зобов'язання відповідача-2 щодо оплати отриманого товару в розмірі 106 659, 30 грн., яке підтверджене рішенням Господарського суду Донецької області від 02.10.2008р. у справі № 9/132 та набуте позивачем на підставі ухвали Господарського суду Донецької області від 31.10.2013р. у справі № 9/132, як на момент подачі позову, так і на момент винесення оскаржуваного рішення, не виконано, що підтверджується роздруківкою із Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень щодо стану примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 14.10.2008р. у справі № 9/132.

Крім того, відповідачем-2 не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження сплати заборгованості в розмірі 106 659, 30 грн.

За прострочення виконання відповідачем-2 грошового зобов'язання з оплати отриманого товару за вищевказаними видатковими накладними та невиконання відповідачем-1 зобов'язань за Договором поруки, позивачем заявлено вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 1 та 2 на користь позивача 13 337,24 грн. 3% річних за період з 13.04.2010р. по 16.06.2014р. та 20 691,90 грн. інфляційних втрат за період з травня 2010р. по травень 2014р.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз. 2, 3 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Як вірно встановлено судом, рішенням Господарського суду Донецької області від 08.06.2010р. у справі №6/96 з Відповідача-2 стягнуто інфляційні втрати за період з серпня 2008р. по березень 2010р. включно та 3% річних за період з 12.07.2008р. по 12.04.2010р. включно.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3 % річних за період з 13.04.2010р. по 16.06.2014р. та інфляційних втрат за період з травня 2010р. по травень 2014р., колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що останні визначені позивачем вірно і обґрунтовано, при розрахунку інфляційних втрат Позивачем враховано періоди, в яких індекс інфляції був менше одиниці.

Таким чином, вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 1 та 2 - 3% річних в розмірі 13 337,24 грн. за період з 13.04.2010р. по 16.06.2014р. та 20 691,90 грн. інфляційних втрат за період з травня 2010р. по травень 2014р. є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Доводи відповідача-2 щодо скасування рішення у зв'язку з тим, що вартість зобов'язання, яке ФОП ОСОБА_2 відступив ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» згідно угоди № 61/04-13 від 29.04.2013р. є значно вищою, аніж вартість зобов'язання, яке було відступлено ТОВ «ТРИДЕНТА АГРО» на користь ФОП ОСОБА_2 за угодою № К-89-ТА від 26.01.2011р., не заслуговують на увагу, оскільки згідно п. 2.3. угоди № К-89-ТА від 26.01.2011р., новий кредитор (ФОП ОСОБА_2.) наділяється всіма правами первісного кредитора, що випливають із наявності порушення боржником грошового зобов'язання, зокрема, у зв'язку із подальшим неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару, а тому у зв'язку із подальшим невиконанням відповідачем-2 зобов'язання щодо сплати вартості отриманого товару, ФОП ОСОБА_2 збільшено період нарахування 3% річних та інфляційних втрат, які в подальшому було відступлено ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» згідно угоди № 61/04-13 від 29.04.2013р.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів 1 та 2 витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, в розмірі 3 000, 00 грн.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В силу вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до п. 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 на момент розгляду справи в суді першої інстанції підтверджуються договором про надання адвокатських послуг (правової допомоги) №02-7/06-14 від 02.06.2014р., відповідно до якого виконавець зобов'язується надати замовнику правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником та ФГ «МЕРКУРІЙ» та ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП», які виникли на підставі документів первинного бухгалтерського обліку, Угоди №61/04-13 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 29 квітня 2013 року та на підставі договору поруки №07-04-2014-6 від 07 квітня 2014 року.

Відповідно до п. п. 3.1., 3.2. договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) розмір оплати послуг виконавця за даним договором становить 3 000,00 грн. Суму, зазначену в п. 3.1. договору, замовник повинен сплатити до 30.06.2014р.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 16.06.2014р. позивачем, на виконання п. 3.2. договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) №02-7/06-14 від 02.06.2014р., сплачено адвокату ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 3 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №590 від 16.06.2014р.

16.06.2014р. між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 підписано акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) б/н від 16.06.2014р., відповідно до якого адвокат ОСОБА_2 передав, а Позивач прийняв виконані роботи та надані адвокатські послуги, загальна вартість яких склала 3 000, 00 грн.

У матеріалах справи міститься належним чином завірені копії посвідчення адвоката та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю№3888 від 29.10.2009р., згідно якого ОСОБА_2 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу VI Господарського процесуального кодексу України», вирішуючи питання про розподіл витрат на оплату послуг адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому було сплачено гонорар, наявність доказів фактичного перерахування коштів на підставі договору, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про кваліфікацію зазначених Товариством з обмеженою відповідальність «Компанія «Ніко-Тайс» 3 000, 00 грн. судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно абз. 2 ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Щодо вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 адвокатських витрат, колегія суддів зазначає, що статтею 541 Цивільного кодексу України визначено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Таким чином, у відповідності до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов'язок може виникати лише в двох випадках: перше - коли солідарний обов'язок прямо передбачений законом; друге - коли передбачений договором.

Відповідно до абз. 3 п. п 4.1 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, у зв'язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, на підставі ст. 44, абз. 2 ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати з оплати послуг адвоката покладаються на відповідача-1 в розмірі 1 500, 00 грн. та на відповідача-2 в розмірі 1 500, 00 грн.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 21.07.2014р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Меркурій» на рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2014р. у справі № 911/2416/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2014р. у справі № 911/2416/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/2416/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

О.М. Коротун