Постанова № 52800005, 20.10.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2015 року Справа № 904/7189/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),

суддів: Євстигнеєва О.С., Кощеєва І.М.

секретар судового засідання : Ковзиков В.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. № 29/2014 від 25.12.14 р.);

від відповідача: представник у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу комунального підприємства Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Нікопольської міської ради м. Нікополь на рішення господарського суду Дніпропетровської обл. від 31.08.2015 р. у справі № 904/7189/15.

за позовом: приватного акціонерного товариства «ЕНРГОРЕСУРСИ» м. Нікополь

до: комунального підприємства Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Нікопольської міської ради м. Нікополь

про: стягнення дебіторської заборгованості

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2015 р. у справі № 904/7189/15, яке підписано 01.09.2015 р. і оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України (суддя Петренко І.В.) частково задоволено позов приватного акціонерного товариства «ЕНРГОРЕСУРСИ» м. Нікополь до комунального підприємства Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Нікопольської міської ради м. Нікополь про стягнення 24 900,32грн. (з яких 21 830,40грн. основна заборгованість; 643,37грн. три відсотки річних; 2426,55грн. пеня).

Вказаним рішенням стягнуто з комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікольської міської ради м. Нікополь на користь приватного акціонерного товариства "Енергоресурси" м.Нікополь 21 830,40грн. основної заборгованості; 617,50грн. три відсотки річних; 1647,04грн. судового збору.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Відповідач не погодився з вказаним рішенням суду, подав апеляційну скаргу та клопотання про відновлення строку на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.09.2015 р. відновлено пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги.

Розпорядження в.о. голови суду від 23.09.2015 р. № 985, у звязку з перебуванням судді Кощеєва І.М. у відпустці, судді Євстигнеєва О.С. у відрядженні, змінено склад колегії суддів.

Скаржник просить в скарзі скасувати оскаржуване рішення, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням матеріального і процесуального права, є необґрунтованим та незаконним, посилаючись на наступне.

Відповідач зазначає, що, у звязку з неможливістю забезпечити присутність повноважного представника в судове засідання 31.08.2015 р., направив клопотання про перенесення розгляду справи на більш пізній строк, але судом першої інстанції не було розглянуто дане клопотання, чим було порушено ст. 4-2, 4-3, 22 ГПК України та ст. 129 Конституції України.

В наслідок того, що відповідач був позбавлений можливості надати доводи та докази суд неповно зясував обставини, що мають значення для справи.

Крім того, скаржник вказує, що в позовній заяві ПрАТ «Енергоресурси» відсутній обґрунтований розрахунок оспорюваної суми, позивач надав суду неповну інформацію і додані розрахунки пені і 3 % річних не можуть слугувати обґрунтуванням позовної заяви.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, оскільки вважає, що рішення повністю відповідає нормам процесуального та матеріального права, а суд всебічно і повно зясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява; обєктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішив спір по суті.

Позивач вважає, що апеляційна скарга не містить обґрунтованих доводів, у ній не згадується про конкретні норми саме матеріального права, які, на думку апелянта, порушив суд першої інстанції, а містить лише власні трактування представниками відповідача положень процесуального права, які не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо самої суті виниклого спору.

Твердження відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду справи без участі представника відповідача жодним чином не впливає на вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

В матеріалах справи є повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адрес суду 21.08.2015 р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду від 19.08.2015 р.

В клопотанні про перенесення розгляду справи відповідач не вказав з яких поважних причин він не може прийняти участь в судовому засіданні, тому, на думку позивача, суд першої інстанції цілком обґрунтовано не задовольнив зазначене вище клопотання та вирішив, що неявка у судове засідання його представника не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами. Неявка учасника судового процесу не є підставою для скасування судового рішення.

Розпорядженням секретаря судової палати від 19.10.2015 р. р. № 1019, у звязку з закінченням відпустки судді Кощеєва І.М., поверненням з відрядження судді Євстигнеєва О.С., змінено склад колегії суддів.

Скаржник в судове засідання не зявився.

20.10.2015 р. від скаржника надійшло письмове клопотання про перенесення розгляду справи на більш пізній термін у звязку з неможливістю присутності у судовому засіданні представника КП «Нікопольводоканал».

Колегія суддів залишає клопотання відповідача без задоволення, так як його неявка не перешкоджає перегляду справи за наявними в ній матеріалами.

Абзацом 1 п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. за № 18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що між приватним акціонерним товариством "Енергоресурси" (Постачальник) та комунальним підприємством "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Нікопольської міської ради (Споживач) укладено договір №88-6528 на надання послуг з постачання питної води від 01.01.2014 р.

Згідно п.1.1 договору Постачальник зобов'язався надавати Споживачеві послуги з постачання питної води у межах встановленого річного ліміту водоспоживання, необхідного споживачеві для реалізації населенню та іншим споживачам, а споживач оплачувати воду, що постачається, відповідно до умов цього договору.

Відповідно п.1.3 договору кількість води, яка подається постачальником споживачу, регламентується узгодженим сторонами лімітом споживання води.

Згідно п. 1.4 договору ціна питної води на момент укладання цього договору складала 2,28грн. 1 м3 без ПДВ відповідно до рішення Виконавчого комітету Нікопольської міської ради.

Пунктом 1.5 договору зазначено, що орієнтовна сума договору становить - 2615616,00грн. без ПДВ, ПДВ - 523123,20грн., разом всього з ПДВ - 3138739,20грн.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що оплата питної води проводиться протягом 10-ти календарних днів місяця наступного за звітним після виставлення постачальником рахунку на підставі підписаного обома сторонами акту прийому-передачі послуг за поставлену питну воду. Споживач повертає підписаний акт прийому-передачі не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним.

Цей договір діє з 01.01.2014р. до 31.12.2014р. (пункт 9.1 договору).

31.07.2014р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1, якою сторони внесли наступні зміни:

Пункт 1.4 договору: "Ціна питної води складає 4,21грн. 1 м3 без ПДВ відповідно Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання цін у сфері комунальних послуг №1115 від 25.07.2014р.."

Пункт 1.5 договору: "Орієнтовна сума договору становить - 3309258,00грн. без ПДВ, ПДВ - 661851,60грн., разом всього з ПДВ - 3971109,60грн."

Розділом 5 договору передбачено, що постачальник два рази на рік здійснює дезінфекції водопровідних мереж, по яким здійснюється постачання питної води Споживачу (п.5.1 договору).

Зміст і терміни виконання основних етапів визначаються календарним планом Споживача (Додаток № 2) (п.5.2 договору).

За виконану роботу по дезінфекції водопровідних мереж Споживач проводить оплату Постачальнику за фактом виконаних робіт відповідно до наданого кошторису витрат та акту проведення хлорування, підписаного Постачальником і Споживачем (п.5.4 договору).

Згідно до вимог п.5.5. договору постачальник (позивач) предявив споживачу рахунки на оплату № 1392 від 31.05.2014 р. і № 10135 від 31.10.2014 р.

Позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання по дизінфекції водопровідних мереж , що підтверджується наступними документами:

- акт надання послуг №1392 від 31.05.2014р. на суму 10152,00грн.;

- акт надання послуг №2632 від 31.10.2014р. на суму 11678,40грн.

Оплата проводиться після підписання актів виконаних робіт по виставленому рахунку протягом 10 календарних днів з дня отримання рахунку (п.5.5. договору).

Відповідач зазначені акти підписав та скріпив печатками.

Відповідач доказів належного виконання своїх грошових зобов'язань по вищезазначеному договору суду не надав.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно пункту 5.5 договору, строк оплати послуг отриманих за актом надання послуг №1392 від 31.05.2014р. на суму 10 152,00грн. та актом надання послуг №2632 від 31.10.2014р. на суму 11 678,40грн. є таким, що настав.

Доказів оплати послуг в сумі 21 830,40грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Згідно пункту 7.1 договору позивач нарахував відповідачу до сплати пеню, починаючи з листопада 2014 р. на суму 2 426,50грн.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору розмір пені сторонами не узгоджено, отже і підстав для її стягнення немає, тому суд першої інстанції вирішив, що вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення три відсотки річних за загальний період з 11.11.2014р. по 10.08.2015р. на загальну суму 643,37грн. (по кожному акту окремо).

Господарський суд перевірив розрахунки трьох відсотків річних, які здійснені позивачем, та визнав їх такими, що містять помилки, а саме при здійсненні розрахунку за актом надання послуг №1392 від 31.05.2014р. на суму 10152,00грн. позивач помилково почав розрахунок з 11.05.2014р. замість 11.06.2014р.

Отже, вимога про стягнення трьох відсотків річних суд першої інстанції задовольнив частково, у розмірі 617,50грн.

Твердження відповідача, що позивач не долучив обґрунтованого розрахунку стягуваної суми колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки до позовної заяви долучено обґрунтований розрахунок стягуваної суму (а.с. 8, 9).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі безпідставними, а рішення суду першої інстанції таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи і при його винесенні судом не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, а тому вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу комунального підприємства Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Нікопольської міської ради м. Нікополь залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2015 р. у справі №904/7189/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили, до Вищого Господарського Суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови виготовлено 26.10.2015 р.

Головуючий Р.М. Бахмат

Судді О.С. Євстигнеєв

ОСОБА_2