Рішення № 52797988, 22.10.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.10.2015 Справа № 905/1780/15 Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши матеріали

за позовом

Публічного акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів”

до

Публічного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь”

про

стягнення 207795,09грн.

Представники сторін:

від позивача: не з‘явився;

від відповідача: не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" до Публічного акціонерного товариства “Металургійний завод “Азовсталь” про стягнення 207795,09грн., у тому числі пені у розмірі 197900,08грн. та 3% річних у розмірі 9895,01грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору №151501/1406392 від 05.12.2014 в частині своєчасної оплати товару, у зв’язку з чим за порушення строків оплати позивачем нараховано пеню у розмірі 197900,08грн. та 3% річних у розмірі 9895,01грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору поставки №151501/1406392 від 05.12.2014, специфікацій №1 від 09.01.2015, №2 від 09.01.2015, №3 від 09.01.2015, №4 від 09.01.2015, №5 від 04.02.2015, №6 від 04.02.2015, №7 від 04.02.2015, та №8 від 04.02.2015, №9 від 04.02.2015, №10 від 02.03.2015, №11 від 02.03.2015, №12 від 02.03.2015, №13 від 06.03.2015, №14 від 01.04.2014, №15 від 01.04.2015, додаткові угоди №1/1/1501863 від 04.02.2015, №1/1500865 від 16.02.2015, №2/1501/23 від 02.03.2015, рахунків №198700 від 15.03.2015, №198754 від 08.03.2015, №198865 від 19.03.2015, №198866 від 19.03.2015, №198978 від 23.03.2015, накладних, реєстри відправлених документів, довідка з Приватбанку.

Відповідач явку своїх представників в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду подав відзив на позову заяву.

Відповідно до відзиву на позов, відповідач позов не визнає та разом з тим просить зменшити суму пені і 3% річних до 80 %, посилаючись при цьому на не значне порушення грошових зобов‘язань та наявність заборгованості бюджету та інших дебіторів перед відповідачем, а також на проведення Антитерористичної операції на території м. Маріуполь, що погіршило фінансове становище відповідача. Окрім того, відповідач просить відстрочити виконання рішення суду до 22.10.2017, оскільки негайне виконання рішення суду може призвести до припинення діяльності відповідача та його неплатоспроможності взагалі.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

05.12.2014 між Публічним акціонерним товариством “Нікопольський завод феросплавів” (постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством “Металургічний комбінат “Азовсталь” (покупець, відповідач) підписаний договір поставки №151501/1406392, відповідно до умов якого постачальник зобов”язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити згідно п. 3.4. цього договору феросплави, далі-товар, протягом строку з 01.01.2015 по 30.04.2015, на умовах, в кількості та строки, вказані в специфікаціях до цього договору, що є невід”ємними частинами договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, поставка товару по цьому договору здійснюється на умовах СPT залізнична станція Сартана Донецької ж/д.

Датою поставки товару, при поставці залізничним транспортом, вважається дата штемпеля на залізничній накладній вантажовідправника (п. 2.3 договору).

Пунктом 3.4 договору сторонами погоджено, що покупець здійснює оплату поставленого товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з дати поставки товару.

Договір діє до 1 липня 2015 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання взятих на себе зобов’язань за даним договором (п.8.6 договору).

04.02.2015, 16.02.2015 та 02.03.2015 сторонами підписані додаткові угоди до договору поставки.

Також між сторонами підписані та погоджені специфікації №№-1-15, копії яких наявні в матеріалах справи, в яких сторони погодили найменування, кількість, ціну та загальну вартість товару.

Договір поставки, специфікації до договору та додаткові угоди до договору підписані сторонами, скріплені печатками підприємств та містяться в матеріалах справи.

На виконання умов договору та специфікацій покупцем була здійснена поставка товару, зокрема:

Відповідно до специфікації №11 до договору, позивач 19.03.2015 за залізничними накладними №№47229026, 47228945, 47228903 (рахунок №198866 від 19.03.2015) поставив товар на загальну суму 4491937,04грн.

Відповідно до специфікації №12 до договору, позивач 15.03.2015 за залізничними накладними №№47127220, 47127246, 47127204, 47127253, 47127212, 47127238 (рахунок №198700 від 15.03.2015) поставив товар на загальну суму 10257905,70 грн.; 19.03.2015 за залізничними накладними №№4722900, 47229075, 47228994, 47228986, 47228978, 47229034, 47229018, 47229059, 47228952, 47229067 (рахунок №198865 від 19.03.2015) товар на загальну суму 18358411,55 грн. та 23.03.2015 за залізничними накладними №№47347067, 47346952, 47346986, 47346994, 47346960, 47347034, 47347000, 47347026, 47347042, 47347018 (рахунок №198978 від 23.03.2015) на загальну суму 18307837,90грн.

Відповідно до специфікації №13 до договору, позивач 08.03.2015 за залізничною накладною №46897062 (рахунок №198754 від 08.03.2015) поставив товар на загальну суму 4826234,02 грн.

Відповідач, товар по вищевказаним залізничним накладним отримав, спору щодо отримання відповідачем від позивача товару не має.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі - продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України (ст. 662 Цивільного кодексу України).

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Судом встановлено, що позивач свої зобов»язання щодо поставки товару виконав у повному обсязі.

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначених накладних, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі. Однак, як свідчать матеріали справи (довідка від 24.06.2015), відповідач умови договору щодо оплати вартості отриманого товару виконав, однак з порушення погоджених сторонами строків оплати, зокрема:

по залізничним накладним від 15.03.2015 №№47127220, 47127246, 47127204, 47127253, 47127212, 47127238 (рахунок №198700 від 15.03.2015) позивач поставив товар на загальну суму 10257905,70 грн., відповідач здійснив часткову оплату вартості товару 30.04.2015, тоді як повинен був 27.04.2015(оплата прострочена на 2дні), а 06.05.2015 відповідачем було сплачено другу частину вартості товару (оплата прострочена на 8 днів);

по залізничный накладній від 08.03.2015 №№46897062 (рахунок №198754 від 08.03.2015) позивач поставив товар на загальну суму 4826234,02 грн, відповідач здійснив оплату вартості товару 24.04.2015, тоді як повинен був 21.04.2015 (оплата прострочена на 2 дня);

по залізничним накладним від 19.03.2015 №№4722900, 47229075, 47228994, 47228986, 47228978, 47229034, 47229018, 47229059, 47228952, 47229067 (рахунок №198865 від 19.03.2015) позивач поставив товар на загальну суму 18358411,55 грн., відповідач здійснив часткову оплату вартості товару 13.05.2015, тоді як повинен був 05.05.2015 (оплата прострочена на 7 днів);

по залізничним накладним від 19.03.2015 №№47229026, 47228945, 47228903 (рахунок №198866 від 19.03.2015) позивач поставив товар на загальну суму 4491937,04грн. відповідач здійснив оплату 13.05.2015(оплата прострочена на 7 днів), тоді як повинен був 05.05.2015, а 15.05.2015 відповідачем було сплачено другу частину вартості товару (оплата прострочена на 9 днів).

По залізничним накладним від 23.03.2015 №№47347067, 47346952, 47346986, 47346994, 47346960, 47347034, 47347000, 47347026, 47347042, 47347018 (рахунок №198978 від 23.03.2015) позивач поставив товар на загальну суму 18307837,90грн., відповідач здійснив оплату 13.05.2015, тоді як повинен був 07.05.2015(оплата прострочена на 5 днів).

Таким чином, матеріалами справи доведений факт порушення відповідачем строків оплати вартості отриманого товару по договору.

Відповідно до п. 7.6 договору у разі порушення покупцем строків оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді, за кожний день прострочки оплати.

Згідно частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

За порушення строків оплати товару, позивач нарахував пеню за періоди з 27.04.2015 по 30.04.2015 на суму 6575,34грн., з 27.04.2015 по 06.05.2015 у розмірі 67829,99грн., з 21.04.2015 по 24.04.2015 у розмірі 15867,07грн., з 05.05.2015 по 13.05.2015 у розмірі 16206,38грн., з 05.05.2015 по 13.05.2015 у розмірі 7778,63грн., з 05.05.2015 по 15.05.2015 у розмірі 56454,96грн., з 07.05.2015 по 13.05.2015 у розмірі 27187,71грн., загальна сума 197900,08грн. Перевіривши розрахунок позивача пені, суд визнає його вірним, тому вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за час прострочення виконання відповідачем грошових зобов”язань.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов’язання, за вимогою кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Судом перевірена вірність зробленого позивачем розрахунку 3% та встановлено, що він є вірним, тому позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 9895,01грн. за періоди з 27.04.2015 по 30.04.2015 на суму 328,77грн., з 27.04.2015 по 06.05.2015 у розмірі 33901,50грн., з 21.04.2015 по 24.04.2015 у розмірі 793,35грн., з 05.05.2015 по 13.05.2015 у розмірі 810,32грн., з 05.05.2015 по 13.05.2015 у розмірі 388,33грн., з 05.05.2015 по 15.05.2015 у розмірі 2822,75грн., з 07.05.2015 по 13.05.2015 у розмірі 1359,39грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідачем подано клопотання про зменшення суми штрафу на підставі ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України. Клопотанням мотивовано тим, що штрафні санкції є надмірно високими у порівнянні з можливими збитками, а також тим, що м. Маріуополь (місце знаходження та місце реєстрації відповідача) є населеним пунктом, в якому проводиться антитерористична операція, внаслідок чого у відповідача виникли труднощі при веденні господарської діяльності. Також, відповідач вказує на заборгованість Державного бюджету перед відповідачем у значному розмірі.

Відповідно п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення штрафу, суд враховує те, що грошові зобов”язання відповідач виконав у повному обсязі, прострочення є не значним від 02 до 08 днів та вимоги позивача про стягнення окрім пені також й 3% річних на загальну суму 9895,01 грн., суд приходить до висновку про можливість зменшення суми пені. Разом з тим, при вирішенні даного клопотання позивачем враховано, що спірний договір укладений в кінці 2014 року, виконання його відбувалось вже в 2015, тобто коли на території Донецької області проводилась антитерористична операції, отже відповідачу укладаючи спірний договір було добре відомо про всі можливі складності, які склались на території проведення господарської діяльності відповідача, а фінансові складності та наявність заборгованості бюджету перед відповідачем станом на момент укладення спірного договору вже існували. Отже, суд приходить до висновку про можливість зменшення пені на 10% у зв»язку з незначним порушенняс грошових зобов»язань. Таким чином з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 178110,08 грн.

Відповідач, також заявлено клопотання про відстрочення виконання рішення суду на 2 роки. Клопотання мотивовано наявністю бюджетної заборгованості з повернення на користь відповідача надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 1352695 тис. грн.; фінансово-економічними труднощами підприємства; проведенням антитерористичної операції на території Донецької області, що потягло економічне падіння всієї сфери господарської діяльності регіону.

Розглянувши дане клопотання суд приходить до висновку про відстуність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Вказаними нормами визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 43 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Відповідно до п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. за № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Судом відзначається, що особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, тобто тягар доказування покладається саме на особу, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.

Докази, у відповідності зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.

Також суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 “Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини”).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, “державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як “виняткові обставини” (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Півень проти України” від 29.06.2004).

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що “затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції” (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бакай та інші проти України” від 09.11.2004).

Тобто, в будь-якому випадку відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим та не є підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У відповідності до п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України не вважаються обставинами, які звільняють боржника від відповідальності, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Також судом не приймаються посилання відповідача на на проведення антитерористичної операції на території Донецої області, як на обставину, що значно ускладнює ведення господарської діяльності, оскільки сам договір був укладений сторонами в кінці 2014 року, а його виконання відбулось в 2015 році, тобто коли проведення антитерористичної операції давно для всіх є загальновідомим фактом, проте не зважаючи на вказані опбставини, відпоівідач бере на себе зобов»язання, які повністю виконаує проте з порушенням строку.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що відповідачем, не надано доказів існування саме виняткових обставин, які ускладнюють виконання рішення у даній справі або роблять його неможливим. Жодного доказу на підтвердження існування саме виняткових обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відповідачем не надано, відтак колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для розстрочення рішення суду.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” (87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Лепорського, 1; ЄДРПОУ 00191158; з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Публічного акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” (53200, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 310; код ЄДРПОУ 00186520) пеню у розмірі 178110 (сто сімдесят вісім тисяч сто десять) грн. 08коп., 3% річних у розмірі 9895 (дев’ять тисяч вісімсот дев’яносто п’ять)грн. 01коп.; судовий збір у розмірі 4155 (чотири тисячі сто п»ятдесят п»ять)грн. 90коп.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” (53200, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 310; код ЄДРПОУ 00186520) на користь Державного бюджету України недоплачений розмір судового збору у розмірі 0 (нуль) грн. 90 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік

Дата складення повного рішення 27.10.2015