Рішення № 52797935, 22.10.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.10.2015 Справа № 905/2312/15 Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши матеріали справи

за позовомВиробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальпром»до проТовариства з додатковою відповідальністю «Шахта Білозерська» стягнення 179592,50 грн за участю представників:

від позивачаОСОБА_1-представник за довіреністю;від відповідача не з»явився;ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальпром» про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта Білозерська» заборгованості на загальну суму 179592,50 грн. у тому числі основний борг розмірі 134064,00 грн, пеня у розмірі 6703,20 грн., 3% річних у розмірі 2225,83 грн., 36599,47 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором поставки № 286/3514 від 31.01.2014 щодо здійснення повної оплати вартості товару поставленого за видатковою накладною №6874 від 29.12.2014.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору поставки №286/3514 від 31.01.2014, специфікацій до договору, додаткової угоди до договору, видаткової накладної №6874 від 29.12.2014, товаро- транспортної накладної, довіреності на отримання товаро-матеріальних цінностей, листа вимоги.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав позовні вимоги.

Відповідач явку своїх представників не забезпечив, вимог суду не виконав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштової кореспонденції (ухвала суду вручена відповідачу 05.10.2015), яке є в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З урахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав. Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України.

Представник позивача клопотань щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В :

31.01.2014 між Товариством з додатковою відповідальністю «Шахта Білозерська» (покупець, відповідач) та Виробничо-комерційним підприємством Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальпром» (постачальник, позивач) підписаний договір поставки №286/ШБ/3514 (далі-договір).

За умовами вказаного договору постачальник зобовязався поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі продукція, товар) в асортименті, кількості, в строки, за ціною і з якісними характеристиками, погодженими сторонами в даному договорі та специфікаціях, що є невідємними частинами даного договору.

Відповідно до п.4.1 договору поставка продукції проводиться партіями в асортименті, кількості, якості, по цінам, з якісними характеристиками та в строки, узгодженні сторонами в специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п.4.7 договору датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником. При поставці автомобільним транспортом датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на видатковій накладній.

Згідно з п.4.8 договору обов'язки постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця в узгоджене місце призначення поставки в асортименті, кількості, в строки, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях до договору. Обов'язки покупця вважаються виконаними з моменту прийняття та оплати поставленої продукції.

Відповідно до п.5.1 загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій , які є невід'ємними частинами вищезазначеного договору.

Згідно з п.5.4 договору розрахунки за поставлену продукцію постачальником здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальником протягом 5 робочих днів с 60 календарного дня с дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем строку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів , передбачених розділом 4 цього договору, якщо інший строк відстрочки не обумовлений у відповідній специфікації.

Згідно п.4.2 договору у випадках, коли сторонами в специфікаціях узгоджуються інші умови поставки, взаємовідносини сторін будуть регулюватися положеннями, узгодженими сторонами у відповідних специфікаціях до договору.

31.01.2014, 03.02.2014 між сторонами підписано Специфікації до Договору, якими визначено асортимент, кількість, ціну, умови поставки товару, строки поставки регулюються положеннями договору.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 134064,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткової накладної від 29.12.2014, довіреністю на отримання товаро-матеріальних цінностей від 22.12.2014 №1272, товаро-транспортною накладною від 28.12.2014.

Відповідач не надав жодних заперечень щодо не отримання товару або не отримання будь-якого супроводжуючого документу від позивача.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується передача позивачем та отримання відповідачем товару.

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначеній накладній, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі.

Однак, як зазначає позивач, відповідач вартість отриманого товару за вищезазначеною видатковою накладною не здійснив. Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження перерахування коштів. Представник позивача в судовому засіданні 22.10.2015 підтвердив факт відсутності перерахування коштів на виконання умов договору. Інших доказів матеріали справи не містять.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочини за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як роз'яснено у п.п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що - якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Судом враховані положення п. 4.7 договору про дату поставки, а саме датою поставки вважається дата вказана представником покупця на видатковій накладній. Дослідивши видаткову накладну № 6874, судом відмічається про відсутність будь яких дат проставлених представником відповідача, на товаро-транспортній накладній також відсутня дата прийняття товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Саме таким вимогам і відповідає видаткова накладна, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції та договірних відносин.

На видатковій накладній №6874 проставлена дата її складання 29.12.2014. Інших відміток з боку сторін, не міститься.

Відповідачем отримано товар за вказаній накладній та підписано останню без будь-яких зауважень та заперечень, а тому суд приходить до висновку, що відповідач погодився із зазначеною на видатковій накладній датою, та датою поставки є дати складання видаткової накладної, тобто 29.12.2014. Відтак, у відповідача виник обов'язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар виходячи з дати поставки, яка співпадає з датою складення видаткової накладної. Інших дат сторонами не визначено та судом не встановлено.

Позивачем на адресу відповідача з метою досудового врегулювання спору надісланий 27.08.2015 лист вимога про сплату заборгованості у розмірі 134064,00 грн, проте вимога залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Відповідач свої зобов'язання не виконав, станом на момент звернення позивача до суду, заборгованість відповідача становить 134064,00 грн.

Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження перерахування відповідачу коштів у розмірі 134064,00грн., а матеріали справи таких не містять.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 134064,00 грн. суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивач, на підставі п.6.8 договору просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 6703,20 грн.

Відповідно до п.6.8 договору у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, за письмовою вимогою постачальника, виплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від вартості несвоєчасно сплаченої продукції, проте не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої продукції.

Відповідно до статті 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником забов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового забов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини забов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми забов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання забов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли забов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд визнає його вірним, тому вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 6703,20 грн. підлягають задоволенню.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 01.03.2015 по 18.09.2015 у розмірі 2225,83 грн., інфляційні втрати за період березень серпень 2015.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобовязання, за вимогою кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних, суд визнає його не вірним, оскільки позивачем не вірно визначена дата, з якої повинні нараховуватись 3% річних. Так, відповідно до п. 5.4 договору, відповідач зобовязаний здійснити оплату вартості отриманого товару протягом 5 робочих днів з 60 календарного дня з дати поставки товару (поставка 29.12.2014+60 календарних днів =28.02.2015+5 робочих днів =06.03.2015). Отже, відповідач зобовязаний був здійснити оплату товару до 06.03.2015, а вже 07.03.2015 позивач має право нараховувати 3% річних. За таких обставин, 3% річних підлягають нарахуванню з 07.03.2015 по 18.09.2015 (дата визначена позивачем).

За розрахунком суду, розмір 3% річних становить 2159,72 грн., який і підлягає задоволенню. Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат, суд визнає його не вірним у звязку з арифметичними помилками. За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат становить 36578,91 грн., який підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав у своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам .

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта Білозерська»(85013, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Строїтельна,17, код 36028628) на користь Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальпром» (49044, м. Дніпропетровськ, провулок Шевченка, 3, код 13437017) заборгованість у розмірі 134064 (сто тридцять чотири тисячі шістдесят чотири) грн 00 коп., пеню у розмірі 6703 (шість тисяч сімсот три) грн 20коп., 3% річних у розмірі 2159 (дві тисячі сто пятдесят девять) грн. 72 коп., інфляційні втрати у розмірі 36578 (тридцять шість тисяч пятсот сімдесят девять) грн. 91 коп., та судовий збір у розмірі 2692 (дві тисячі шістсот девяності дві) грн 59 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути з державного бюджету України на користь Виробничо-комерційного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальпром» (49044, м. Дніпропетровськ, провулок Шевченка, 3, код 13437017) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 17 (сімнадцять) грн. 85 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік

Дата складення повного рішення 27.10.2015.