Рішення № 52797808, 22.10.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.10.2015 Справа № 904/8390/15

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання (помічнику судді) Асмановій Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Нікополь

до відповідача: ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦІОНЕРНО-КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КАПІТАЛ», м.Донецьк

про стягнення заборгованості в розмірі 36617,75грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м.Нікополь, до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦІОНЕРНО-КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КАПІТАЛ», м.Донецьк про стягнення заборгованості в розмірі 36617,75грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди №52/2013 від 02.12.2013р. відповідач взяв на себе зобовязання щодо сплати орендної плати, однак, у встановлений строк та належним чином його не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 35500,00грн., що стало підставою для нарахування пені в розмірі 53,37 грн., 3% річних в сумі 99,21грн.

13 жовтня 2015р. позивачем була надана заява про збільшення позовних вимог, у якій позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 55165,26грн., з яких: основний борг 52500,00грн., пеня 2517,12грн., 3% річних 148,14грн. Розглянувши заяву позивача суд дійшов висновку, що вона відповідає приписам ст.22 ГПК України та підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, суд розглядає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 52500,00грн., пеня 2517,12грн., 3% річних 148,14грн.

Представник позивача у судове засідання не зявився, проте через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином. Про що свідчить оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет http:// www.reyestr.court.gov.ua в розділі "Новини та події".

За приписами абз.3 п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

02 грудня 2013 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «АКЦІОНЕРНО-КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КАПІТАЛ» (Орендар) укладений договір оренди, за умовами якого (п.1.1) регулюються правовідносини повязані із: передачею «Орендодавцем» «Орендареві» у оплатне тимчасове користування вбудоване нежитлове приміщення промтоварного магазину, що розташоване за адресою: 53200, Дніпропетровська область, м.Нікополь, пр.Трубників, буд.13/1, загальною площею 72,4 кв.м., орендну плату за користування обєктом оренди Орендар здійснює у строки та в порядку, що передбачені цим Договором.

Відповідно до п.1.3 орендодавець передає, а Орендар приймає обєкт оренди з усіма відємними та невідємними складовими за Актом приймання-передачі приміщення на протязі 10 робочих днів з моменту укладання Договору та підписання його сторонами.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що орендар використовує обєкт оренди для розміщення в ньому відділення №52 ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ» та для здійснення банківської діяльності.

Згідно п.2.3.5 договору орендар зобовязався щомісячно вносити плату за користування обєктом у строки, в порядку та в обсягах, що передбачені цим договором.

Відповідно до п.3.2 договору розмір щомісячної орендної плати, яку Орендар сплачує Орендодавцю, становить 17250,00 грн.

Орендна плата за поточний місяць сплачується до 10-го числа поточного місяця. Нарахування орендної плати за користування обєктом оренди починається з 16 грудня 2013 року, а закінчується з моменту підписання Акту передачі-приймання від Орендаря до Орендодавця (п.3.3 договору).

Пунктом 8.3 договору передбачено, що у разі несвоєчасного внесення орендної плати Орендар сплачує Орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Строк дії Договору оренди становить 2 роки та 10 місяців та діє до 02 жовтня 2016 року. Цей договір є укладеним з моменту його підписання та передання Орендарю обєкту за Актом приймання-передачі приміщення та припиняє з моменту підписання Акту передачі-приймання приміщення від Орендаря до Орендодавця.

До укладеного договору 13.12.2013р. між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі приміщення, відповідно до якого Орендодавець передає а Орендареві майно, а саме приміщення загальною площею 72 кв.м. для розміщення відділення №52 ПАТ «АКБ «КАПІТАЛ», яке розташоване за адресою: 53200, Дніпропетровська область, м.Нікополь, пр.Трубників, буд.13/1.

Додатковою угодою від 30.04.2015р. та №1 внесено зміни до Договору оренди №52/2013 від 02.12.2013р.

Факт надання послуг з оренди приміщення орендодавцем та прийняття цих послуг Орендарем підтверджується актом приймання-передачі робіт від 13.12.2012р., який підписаний обома сторонами без заперечень.

За розрахунком позивача у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору оренди №52/2013 від 02.12.2013р та заявою про збільшення розміру позовних вимог за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складала 52500,00грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 2517,12грн., 3% річних в сумі 148,14грн.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частиною пятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором, що співпадає з умовами п.3.3 договору, в якому передбачено, що орендна плата вноситься до 10 числа кожного місяця за наступний місяць.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобовязання за договором оренди №52/2013 від 02.12.2013р. належним чином не виконав, орендну плату за період дії договору сплатив не в повному обсязі, у звязку із чим за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 52500,00грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості за оренду приміщення в сумі 52500,00грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобовязання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості по орендній платі.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 148,14грн. за період прострочення сплати орендних платежів суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитору зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобовязання у вигляді стягнення нарахованих 3% річних за прострочення виконання грошових зобовязань в сумі 148,14грн. є обґрунтованими, арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені в сумі 2517,12грн. на підставі умов п.8.3. договору оренди суд зазначає наступне:

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Приписами п.5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» визначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із зазначеною статтею ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій; - можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань передбачено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України; - для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим статтею 627 ЦК України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таке право узгоджується із свободою договору, передбаченого статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Аналогічна правова позиція щодо стягнення додаткової відповідальності у вигляді стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання зобовязань висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 травня 2011 року у справі № 42/252 та постанові Верховного Суду України від 09.04.2012р. по справі №20/246-08.

Перевіривши розрахунок пені суд встановив, що нарахований позивачем пеня підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем не спростовано вимоги, які викладено у позовній заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

15.10.2015р. представником позивача через канцелярію надано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

Проте, відповідно до ч. 2 ст.74-1 ГПК України у клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в обовязкову порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення.

Як вбачається із клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції представником позивача не зазначено суд в якому має буди проведена відео конференція. З огляду на заначене дане клопотання задоволенню не підлягає.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.ст. 6, 8, 10, 19, 61, 129 Конституції України, п.3.9.1., 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", п.5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», ст.ст.11-16, 202, 509, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 625-627, 629, 632, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 230, 231, 284, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-5, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85, 111-28 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Нікополь, до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦІОНЕРНО-КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КАПІТАЛ», м.Донецьк про стягнення заборгованості в розмірі 55165,26грн., задовольнити повністю.

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «АКЦІОНЕРНО-КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «КАПІТАЛ», м.Донецьк (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 10, код ІПН 312023126044) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Нікополь, (53200, м. Нікополь, пр.-т. ТрубниківАДРЕСА_1,) заборгованість в сумі 52500,00грн., пеня в сумі 2517,12грн., 3% річних в сумі 148,14грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1218,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 22.10.2015р.

Суддя С.В. Тоцький