Рішення № 52789028, 27.10.2015, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/4908/15-ц

(2/199/2827/15)

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 жовтня 2015 року м. Дніпропетровськ

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючий-суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Карабань А.Є.

За участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог, ОСОБА_6 та приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7,про визнання договору іпотеки частково недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, за яким з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 148) просить визнати недійсним договір іпотеки № 11227522000/11227553000/3 від 02 жовтня 2007 року, укладеного ОСОБА_3 в інтересах позивача з ПАТ «УкрСиббанк» в частині передачі в іпотеку належних позивачу 4/9 часток квартири АДРЕСА_1. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вказаний договір іпотеки був підписаний ОСОБА_3 в якості його представника за довіреністю, однак він не уповноважував ОСОБА_3 передавати в іпотеку належну йому частку квартири в забезпечення споживчого кредиту, взятого ОСОБА_5

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали в повному обсязі позовні вимоги та доводи позовної заяви, на яких вони ґрунтуються. ОСОБА_1 пояснив суду, що наприкінці 2007 року йому терміново були потрібні кошти і чоловік його сестри ОСОБА_5 пообіцяв йому допомогти з оформленням кредиту в банку. Оскільки він працює повний робочий день і не має часу на відвідування банку то оформив 02 жовтня 2007 року на ОСОБА_3 довіреність, за якою уповноважив останню бути його представником у питанні отримання кредиту. Через деякий час ОСОБА_3 повідомила його про те, що оформити кредит не виходить і повернула йому довіреність. В липні 2013 року йому на телефон подзвонили невідомі особи, представилися як працівники «УкрСиббанку» і в розмові з ним розповіли, що ОСОБА_5 в жовтні 2007 року був в банку оформлений кредит у розмірі 50000 доларів США. Також йому повідомили, що він є майновим поручителем по цьому кредиту належна йому частка у квартирі АДРЕСА_2 передана в іпотеку. Договір був підписаний від його імені сестрою ОСОБА_3, хоча він її на це не уповноважував.

Відповідачка ОСОБА_3 в суді позовні вимоги ОСОБА_1 визнала в повному обсязі. Підтвердила зазначені останнім фактичні обставини. Наполягає на тому, що вона позивачу про укладенні від його імені договору іпотеки нічого не казала вперше розповіла йому про це лише в липні 2013 року.

В суді представник відповідача ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_4 заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Заперечення обґрунтував тим, що за текстом довіреності від 02 жовтня 2007 року позивач ОСОБА_1 надав згоду відповідачці ОСОБА_3 як на укладення кредитного договору, так і на передачу квартири в заставу (іпотеку), тому посилання позивача на порушення вимог ч. 1 ст. 238 ЦК України прямо суперечить тим повноваженням, які були надані в довіреності. Зі змісту довіреності не вбачається даних про обмеження ОСОБА_3 стосовно неможливості укладення договору іпотеки в забезпечення виконання зобовязань третіх осіб та укладення угод про задоволення вимог іпотекодержателя. ОСОБА_3 діяла у межах наданих їй повноважень відповідно до вимог ст. 238 ЦПК України. Вимоги ст. 55 Закону України «Про нотаріат» нотаріусом було додержано: перевірено документи що підтверджують право власності позивача на предмет іпотеки, встановлено відсутність заборони на його відчуження та арешту на нього. Нотаріальне посвідчення договору іпотеки мало місце в м. Дніпропетровську за місцезнаходженням квартири, що передавалася в іпотеку. Строк дії виданої позивачем довіреності до 02 листопада 2007 року і на момент посвідчення оспорюваного правочину нотаріус не мала інформації про її скасування чи дострокове припинення представництва за нею. За твердженням представника відповідача, оспорюваний договір іпотеки відповідає всім вимогам цивільного законодавства та іншим правовим актам, а також моральним засадам суспільства, особи, які їх вчинили мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі, вказаний правочин вчинений у формі, встановленій законом і спрямований на настання реальних правових наслідків. Звертає увагу суду на те, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3Є, ПАТ «УкрСиббанк», АТ «Дельта Банк» про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено. Наполягає на тому, що позивачем не надано жодного доказу, яким було б спростовано відсутність обставин, встановлених вказаним рішенням апеляційного суду, яким встановлено, що іпотека є дійсною і жодних підстав для визнання іпотеки недійною немає. Наполягає на застосуванні судом наслідків пропущення строків позовної давності. Також наполягає на тому, щоб суд у разі задоволення повних вимог ОСОБА_1 на підставі ст. 1057-1 ЦК України наклав арешт на майно, яке було предметом застави.

Відповідачі ОСОБА_5 та ПАТ «УкрСиббанк», а також треті особа ОСОБА_6 та приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, належним чином та завчасно сповіщені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявилися, про причини неявки суд не повідомили. За ухвалою суду справа розглянута за їх відсутності.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

З оцінених в сукупності копії свідоцтва про право власності на житло (а.с. 9) та копії свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 8) вбачається, що позивачу ОСОБА_1 належать 4/9 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3. Власниками решти часток квартири є відповідачка ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище - Тарновська) ОСОБА_8 з часткою 1/9 та третя особа ОСОБА_6 з часткою 4/9.

Судом витребувано копію оспорюваного договору іпотеки № 11227522000/11227553000/3 (а.с. 136-137), укладеного 02 жовтня 2007 року між іпотекодержателем Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», іпотекодавцями ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_1, від імені якого за довіреністю, посвідченою 02 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, діяла ОСОБА_3, та боржником ОСОБА_5, за яким іпотекодавці в якості майнових поручителів ОСОБА_5 передали в іпотеку нерухоме майно вищезазначену квартиру АДРЕСА_3, в якості забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_5 перед іпотекодержателем за договорами про надання споживчого кредиту № 11227522000 та № 11227553000 від 02 жовтня 2007 року.

Зазначений договір посвідчений 02 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстром № 2531.

З копії довіреності, посвідченої 02 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстром № 3537 (а.с. 10), на підставі якої ОСОБА_3 від імені позивача підписувала оспорюваний договір іпотеки, вбачається, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси в АКІБ «УкрСиббанк» та нотаріальних конторах з питань отримання кредиту та передачі під заставу належної йому квартири АДРЕСА_3, за ціну та на умовах за власним розсудом, з правом підпису фінансових документів. Для цього ОСОБА_1 надав ОСОБА_3 право розписуватися за нього, подавати заяви (в тому числі про належність майна на праві приватної власності) та одержувати необхідні рішення, довідки та документи, укласти та пописувати договір кредиту, підписувати будь які банківські документи, отримувати гроші, сплачувати належні з нього платежі, а також вчиняти всі інші юридично значимі дії, повязані з виконанням цієї довіреності. Довіреність видана на один місяць та дійсна до 02 листопада 2007 року.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить за наступного.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач, як сторона договору іпотеки, згідно вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України має право заперечувати дійсність правочину на підставах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як передбачено ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

При цьому суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-619цс15 від 01 липня 2015 року, згідно якого відповідно до статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (стаття 245 ЦК України). Вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх сукупності.

Позивач стверджує, що його волевиявлення не було спрямоване на передачу в іпотеку належною йому частки квартири для забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_5 за кредитним договором.

Оцінюючи таке твердження позивача, суд виходить зі змісту довіреності, за яким ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси в АКІБ «УкрСиббанк» та нотаріальних конторах з питань отримання кредиту та передачі під заставу належної йому квартири АДРЕСА_3. Наявність сполучника «та», а не «або» між уповноваженням ОСОБА_3 представляти інтереси позивача в банку «з питань отримання кредиту» та представляти інтереси позивача в банку «з питань передачі під заставу належної йому квартири» свідчить про те, що волевиявлення ОСОБА_1Є, було спрямоване на отримання кредиту під заставу належної йому частки квартири, що повністю узгоджується з його поясненнями та поясненнями відповідачки ОСОБА_3

Будь які докази, які б підтверджували спрямування волевиявлення ОСОБА_1 на передачу належної йому частки квартири в іпотеку саме для забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_5 за кредитним договором, суду не надавалися.

Посилання представника ПАТ «Дельта Банк» на те, що за текстом довіреності від 02 жовтня 2007 року позивач ОСОБА_1 надав згоду відповідачці ОСОБА_3 як на укладення кредитного договору, так і на передачу квартири в заставу (іпотеку) ґрунтується на довільному тлумаченні змісту правочину та судом відхиляється.

За таких обставин, твердження позивача щодо того, що він не уповноважував ОСОБА_3 на передачу в іпотеку належною йому частки квартири для забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_5 за кредитним договором знайшло своє підтвердження дослідженими судом доказами.

Таким чином, ОСОБА_3, укладаючи від імені ОСОБА_1 оспорюваний договір іпотеки, вийшла за межі наданих їй останнім за довіреністю повноважень, правочин не відповідав внутрішній волі позивача, і такий правочин в оспорюваній частині є недійним на підставі ч.ч. 2, 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

На підставі викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 є ґрунтовними по суті.

Суд враховує заяву представника ПАТ «Дельта Банк» щодо застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності (а.с. 115-116).

Оспорюваний правочин був укладений 02 жовтня 2007 року, а з позовом до суду позивач звернувся 03 липня 2015 року (а.с. 2)

Дійсно, згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а за ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, враховує правовий висновок, викладений Верховним судом України у постанові № 6-489цс15 від 22 квітня 2015 року, згідно якого відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Суди також установили, що позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у вересні 2013 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності. Посилання відповідача на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримував плату за користування землею, суди апеляційної та касаційної інстанцій обґрунтовано визнали таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України.

Позивач особисто участі в укладенні оспорюваного договору не приймав. За характером оспорюваного договору, він не був таким, про який він мав обовязково довідатися, оскільки він не зобовязував ОСОБА_1 до вчинення будь яких дій.

Судом ПАТ «Дельта Банк» надавався час для подання суду доказів на підтвердження того факту, що банківська установа, як новий кредитор за укладеним ОСОБА_11 кредитним договором (а.с. 90-100), зверталася до позивача як до майнового поручителя, однак такі докази суду надані не були.

З урахуванням відсутності таких доказів, вищенаведених фактичних обставин, а також відповідних пояснень позивача та відповідачки ОСОБА_3, ОСОБА_1 про порушене право довідався в липні 2013 року. Відповідно, з цього часу на підставі ст. 261 ЦК України і почався перебіг строку позовної давності.

Оскільки строк давності позивачем не пропущений, підстави для застосування передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України наслідків спливу позовної давності відсутні.

Суд також враховує заяву представника ПАТ «Дельта Банк» про накладення арешту на предмет іпотеки (а.с. 117).

Дійсно, за ст. 1057-1 ЦК України, у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю. Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт. Арешт на майно підлягає зняттю, якщо протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. Якщо у зазначений строк зобов'язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно. Арешт на майно, накладений відповідно до частини другої цієї статті, підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом. Визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.

Суд виходить з того, що статтею 1057-1 Цивільний кодекс України було доповнено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобовязань» № 5405-VI від 02 жовтня 2012 року.

За пунктом 1 пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобовязань» включення зазначеної норми до ЦК України обумовлюється тим, що на сьогодні в Україні широкого розповсюдження набули випадки ухилення підприємств (позичальників-юридичних осіб) від виконання своїх зобовязань за кредитними договорами шляхом використання прогалин у діючому законодавстві. Така ситуація призводить до скорочення обсягів виданих кредитів, а відтак і до уповільнення економічного зростання, що може негативно позначитись на соціально-економічному розвитку країни. Найбільш поширені механізми неповернення кредитів через використання схем, повязаних з фіктивним банкрутством, визнання кредитних договорів, укладених з підприємствами недійними та ін. З метою попередження поширення випадків штучного невиконання своїх зобовязань за кредитними договорами підприємств (позичальників-юридичних осіб) Міністерством соціальної політики і розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобовязань».

Зобовязання за укладеним ОСОБА_5 кредитним договором не є господарськими, ОСОБА_1 не є поручителем останнього за кредитним договором і не є позичальником та за зобовязаннями, що витікають з кредитного договору, жодним чином не відповідає.

За таких обставин, підстави для накладення арешту на належну позивачу частку квартири відсутні.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 243,60 грн. (а.с. 1) на підставі ст. 88 ЦПК України підлягають розподілу між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк».

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 214 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог, ОСОБА_6 та приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання договору іпотеки частково недійсним - задовольнити в повному обсязі.

Договір іпотеки № 11227522000/11227553000/3, укладений 02 жовтня 2007 року між іпотекодержателем Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», іпотекодавцями ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_1, від імені якого за довіреністю діяла ОСОБА_3, та боржником ОСОБА_5, посвідчений 02 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстром № 2531, визнати недійсним в частині передачі в іпотеку належних ОСОБА_1 4/9 часток квартири АДРЕСА_3.

Стягнути зі ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на корить ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі по 121 (сто двадцяти одній) гривні 80 (вісімдесят) копійок з кожного.

На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий: