Ухвала суду № 52768126, 21.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/33115/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2014 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 р.

у справі № 826/1423/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Український нафтогазовий інститут»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2014 р. Публічне акціонерне товариство «Український нафтогазовий інститут» (далі - позивач, ПАТ «Український нафтогазовий інститут» ) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати нечинним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.12.2013 р. № 007132201 та № 0007122201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2014 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 р., адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 02.12.2013 р. № 007132201 та № 0007122201.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням

на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 07.08.2013 р. по 20.08.2013 р. на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України у зв'язку з поданням заперечення до акта перевірки та додаткових документів ПАТ «Український нафтогазовий інститут», відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Український нафтогазовий інститут» з питань, що стали предметом оскарження акту позапланової документальної перевірки від 14.02.2013 р. № 434/22-30/00147131 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПАТ «Український нафтогазовий інститут» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 28.08.2013 р. № 754/22-01/00147134.

На підставі акту від 28.08.2013 р. № 754/22-01/00147134 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0004182201, яким за порушення відповідачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України збільшено ПАТ «Український нафтогазовий інститут» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 396 715 грн., в тому числі 317 372 грн. - за основним платежем та 79 343 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0004172201, яким за порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України ПАТ «Український нафтогазовий інститут» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3 810 153,75 грн., в тому числі 3 048 123 грн. - за основним платежем та 762 030,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в порядку процедури адміністративного оскарження до Головного управління Міндоходів у м. Києві, яке своїм рішенням від 18.11.2013 року № 6560/10/26-15-10-04 скаргу голови правління ПАТ «Український нафтогазовий інститут» задовольнило частково, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.09.2013 р. № 0004172201 в частині основного платежу в розмірі 2 861 528 грн. та в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 723 201, 25 грн. скасувало, в решті податкове повідомлення-рішення від 03.09.2013 р. № 0004172201 залишило без змін; податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.09.2013 р. № 0004182201 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 47 842 грн. скасувало, в решті податкове повідомлення-рішення від 03.09.2013 р. № 0004182201 залишило без змін.

За результатами адміністративного оскарження на підставі рішення про результати розгляду первинної скарги від 18.11.2013 р. № 6560/10/26-15-10-04 були прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.12.2013 р. № 0007132201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання на 348 873 грн., в тому числі 317 372 грн. - за основним платежем та 31 501 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0007132201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 255 424,5 грн., в тому числі 186 595 грн. - за основним платежем та 38 829,5 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з акту перевірки від 28.08.2013 р. № 754/22-01/00147134 підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських операцій по правочинам укладеними ПАТ «Український нафтогазовий інститут» зі своїми контрагентами - ТОВ «АРХ-Ательє», оскільки в останнього відсутні реальні можливості виконати зобов'язання за договорами, та ПрАТ «БФК «Глобал Естейтс», так як позивачем не надано первинних документів на підтвердження реального виконання умов договору, а отже, за твердженням відповідача, правочини укладені між позивачем та його контрагентами не спричинили настання реальних правових наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентами - ТОВ «АРХ-Ательє» та ПрАТ «БФК «Глобал Естейтс» правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Згідно з пунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати.

Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «АРХ-Ательє» (підрядник), яке має відповідну ліцензію, було укладено господарські угоди № ВК-46/11 від 30.03.2011 р. на улаштування вентиляції та кондиціювання у частині приміщень 5-го поверху основного корпусу ВАТ «Український нафтогазовий інститут» за адресою: м. Київ, Кудрявський узвіз, 7; № ВК-47/11 від 30.03.2011 р. на демонтаж-монтаж кондиціонерів у частині приміщень 5-го, 6-го поверхів основного корпусу ВАТ «Український нафтогазовий інститут»; № ВК-316/11 від 19.12.2011 р. на улаштування системи кондиціювання в холі основного корпусу ПАТ «Український нафтогазовий інститут».

Предметом договірних взаємовідносин було встановлення системи кондиціювання та вентиляції, а також регулярне та/або на вимогу позивача здійснення планового обслуговування та ремонту цієї системи ТОВ «АРХ-Ательє», які виконували свої зобов'язання за укладеними договорами, а позивач, в свою чергу на виконання своїх зобов'язань, здійснював оплату виконаних робіт.

Крім того, між ПАТ «Український нафтогазовий інститут» (замовник) та ПрАТ «БФК «Глобал Естейтс» (виконавець) фінансово-господарська діяльність здійснювалась на підставі договору про надання юридичних послуг № 5 від 30.12.2010 р. на умовах абонентського обслуговування за щомісячну фіксовану плату.

У відповідності з пункту 1.1 договору ПрАТ «БФК «Глобал Естейтс» зобов'язався надавати замовнику повний спектр юридичних послуг з питань супроводження фінансово-господарської діяльності замовника, який в свою чергу зобов'язався своєчасно вносити щомісячну абонентську плату, тобто незалежно від обсягу виконаних робіт.

Відповідність господарських операцій з вказаними контрагентами меті діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які складені за результатами проведених операцій та не мають дефектів форми або змісту, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.03.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 р. у справі № 826/1423/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко