Ухвала суду № 52768125, 21.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/12065/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 р.

у справі № 820/9127/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Завод «Південькабель»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 р. Публічне акціонерне товариство «Завод «Південькабель» (далі - позивач, ПАТ «Південькабель») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач 1, СДПІ з обслуговування ВП у м. Харкові МГУ Міндоходів), Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області (далі - відповідач 2, ГУ ДКС України у Харківській області), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.09.2013 р. № 0000044000, № 0000054000, № 0000034000; стягнути з державного бюджету в особі УДКСУ в Харківської області 1 000 000 грн. відшкодування моральної шкоди завданої діями посадових осіб СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ Міндоходів; стягнути з державного бюджету судові витрати у розмірі 2 294 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 р., позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.09.2013р. № 0000044000, № 0000054000, № 0000034000. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 р. в частині задоволених позовних вимог і прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 08.08.2013 р. по 29.08.2013 р. на підставі направлень від 08.08.2013 р. № 57, № 56 та наказу від 07.08.2013 р. № 94, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Завод «Південькабель» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період взаємовідносин з ТОВ «НП Енергобаланс-Україна» у травні-червні 2012 року, ТОВ «Компанія Технополіс» у серпні 2012 року, листопаді 2012 року, ПНВП «Спецремналадка» у березні 2012 року, ТОВ «Діпнет» у серпні 2011 року, жовтні 2011 року, ТОВ «Хімцентр» у листопаді 2011 року, січні-березні 2012 року, червні-липші 2012 року, вересні-листопаді 2012 року, ТОВ ВКФ «Лотос» у вересні-грудні 2010 року, квітні 2012 року, серпні 2012 року, ТОВ «Альфакласс» у травні 2012 року, ТОВ «ТПП «Спектр» у жовтні 2012 року, ТОВ «АПК Харківцукорзбут» у березні 2011 рок, ТОВ Фірма «Спецмайстер» у лютому-квітні 2012 року, ТОВ «Ілліс» у квітні 2012 року та з податку на прибуток за 2010-2012 р., за результатами якої складено акт від 05.09.2013 р. № 87/40-00-14/00214534 та встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог пунктів 200.3, 200.4 статті 200, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту у розмірі 396 269 грн., що призвело до порушення пунктів 200.2, 200.3, 200,4 статті 200 Податкового кодексу України - завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту на суму 396 269 грн. та завищено задекларованих до відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість на суму 396 269 грн.; пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1 підпункту 5.2.1 пункту 5.2 та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 134.1.1 пункту 134. 1 статті 134, пунктів 138.1, 138.4, 138.6-138.9, підпунктів 138.10.2, 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення витрат підприємства на загальну суму 1 982 687,8 грн., що призвело до заниження об'єкта оподаткування та занижено податок на прибуток на суму 422 321 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.09.2013 р. форми «В4» № 0000054000, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 44 691 грн., форми «В1» № 0000044000, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 351 578 грн. та нараховано 171 615,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій, № 0000034000, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 614 849, 13 грн., в тому числі 422 321, 1 грн. - за основним платежем та 192 528, 03 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з акту перевірки від 05.09.2013 р. № 87/40-00-14/00214534, підставою для донарахування ПАТ «Південькабель» зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування та неправомірність формування складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Хімцентр», ТОВ ВКФ «Лотос», ТОВ «Ілліс», ТОВ «Компанія Технополіс», ТОВ фірма «Спецмайстер», ТОВ ТПП «Спектр», АПК «Харківцукорзбут», ТОВ «Діпнет», ПНВП «Спецремналадка», ТОВ «Альфаклас», ТОВ «НВП Енергобаланс- Україна», оскільки в ході перевірки документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з вказаними контрагентами.Крім того, на думку податкового органу, нікчемність правочинів підтверджується наданими податковими органами актами перевірок та актами про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, за висновками яких встановлена відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у постачальників та по операціях з продажу товарів, а також зроблено висновок про формування податкового кредиту з метою надання податкової вигоди третім особам.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно із пунктами 200.1-200.4 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд правочинів зі своїми контрагентами: ТОВ «Хімцентр», ТОВ ВКФ «Лотос», ТОВ «Ілліс», ТОВ «Компанія Технополіс», ТОВ фірма «Спецмайстер», ТОВ ТПП «Спектр», АПК «Харківцукорзбут», ТОВ «Діпнет», ПНВП «Спецремналадка», ТОВ «Альфаклас», ТОВ «НВП Енергобаланс- Україна».

В матеріалах справи наявні в повному об'ємі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, а саме: податкові накладні, акт прийманням-передачі науково-технічної продукції, акт приймання-передачі виконаних робіт, банківські виписки, подорожні листи, прибуткові ордери, товарно-транспортні накладні, видаткові накладні тощо і як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин, і як наслідок правомірного віднесення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 р. у справі № 820/9127/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко