Постанова № 52757355, 21.12.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2011 р. № 2а-12010/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-суддіМричко Н.І.

за участю секретаря судових засіданьОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техніка для бізнесу»до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення № НОМЕР_1 від 13.07.2011 року,-

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техніка для бізнесу»(далі ОСОБА_3 «Техніка для бізнесу») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі ДПІ у Галицькому районі м. Львова), в якому просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення рішення № НОМЕР_1 від 13.07.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що оскаржуване податкове повідомлення рішення прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки правильність сплати податку на додану вартість підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Відтак позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, пояснення надав аналогічні до викладеного у позовній заяві, просив позов задовольнити повністю.

Відповідач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи.

У судовому засіданні, яке відбулося 16.12.2011 року представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю та пояснив, що під час проведення перевірки позивачем не доведено податковому органу реальність операцій з контрагентом ОСОБА_3 «Гіперіон 2010». Господарські операції вчинені без мети настання економічного ефекту, відтак позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 407 888 грн. Відповідач вважає, що при формуванні даних податкового обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентом ОСОБА_3 «Гіперіон 2010», оскільки останнє відсутнє за своєю юридичною адресою, а тому, на думку відповідача, не могло здійснювати господарської діяльності.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, з наступних підстав.

ОСОБА_3 «Техніка для бізнесу»зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради 28.07.1997 року, що підтверджено Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (серія А01 № 719435) та Витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 471930 від 24.10.2011 року.

У період з 15.06.11 по 21.06.11 ДПІ у Галицькому районі м. Львова було проведено позапланову виїзну перевірку ОСОБА_3 «Техніка для бізнесу». 29.06.2011 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова складено акт № 1683/23-209/22396671 від 29.06.2011 року про результати позапланової перевірки ОСОБА_3 «Техніка для бізнесу»(ЄДРПОУ 22396671) з питань достовірності і своєчасності сплати податку на додану вартість за березень 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.1, п.2 ст.215, ст.203, ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.198.1, п.198.2, п.198.3 п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит від ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»за березень 2011 року на суму 407888,00 грн.

13.07.2011 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова прийнято податкове повідомлення рішення № НОМЕР_1, яким ОСОБА_3 «Техніка для бізнесу»визначено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 407889грн. (основний платіж 407888 грн., штрафна санкція 1 грн.)

Спірне податкове повідомлення рішення Позивач оскаржував в адміністративному порядку.

Рішенням ДПА у Львівській області № 25058/10/25-005/2043 від 20.09.2011 року про результати розгляду первинної скарги, первинну скаргу ОСОБА_3 «Техніка для бізнесу»залишено без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення рішення залишено без змін.

27.09.2011 року ОСОБА_3 «Техніка для бізнесу» подано повторну скаргу № 110927/4 до ДПС України. Рішенням ДПС України № 4066/6/10-2115 від 21.10.2011 року оскаржуване податкове повідомлення рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підтвердження дотримання вимог п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України стосовно контрагента ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»позивачем надано копії:

-договору поставки № 2102-1 від 21.02.11;

-видаткових накладних № 17 від 01.03.2011, № 18 від 03.03.2011, № 19 від 14.03.2011, № 20 від 21.03.2011, № 21 від 21.03.2011, № 22 від 28.03.2011;

-податкових накладних № 17 від 03.03.2011, № 18 від 03.03.2011, № 19 від 14.03.2011, № 20 від 21.03.2011, № 21 від 21.03.2011, № 22 від 28.03.2011;

-товарно транспортних накладних від 01.03.11; 03.03.11; 14.03.11; 21.03.11, 28.03.11;

-журналу виданих доручень;

-платіжних доручень № 2552 від 25.11.2011 року на суму 50000 грн., №2551 від 24.11.2011 року на суму 48000 грн., № 8329 від 23.11.2011 року на суму 39203,20 грн., № 8339 від 25.11.2011 року на суму 97740 грн., № 197 від 25.11.2011 року на суму 55540 грн., №196 від 25.11.2011 року на суму 182574,80 грн., № 192 від 25.11.2011 року на суму 333220 грн., № 194 від 24.11.2011 року на суму 231700 грн., № 193 від 24.11.2011 року на суму 64943,20 грн., № 191 від 24.11.2011 року на суму 647600 грн., № 191 від 23.11.2011 року на суму 191200 грн., № 190 від 23.11.2011 року на суму 98800 грн., № 189 від 23.11.2011 року на суму 697048,80 грн., № НОМЕР_2 від 28.11.2011 року на суму 378618,40 грн., № НОМЕР_3 від 25.11.2011 року на суму 48980 грн., №0000000001 від 25.11.2011 року на суму 314906 грн.;

- довідки з ЄДР по ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»серії АЄ № 461161;

- податкової декларації ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»за березень 2011 року;

- доказів подальшої реалізації придбаних у ОСОБА_3 «Гіперіон 2010» товарів.

Дослідивши перелічені документи суд встановив, що у березні 2011 року між Позивачем та ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»укладено Договір № 2102-1 від 21.02.2011 року. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»передало у власність Позивача компютерні комплектуючі, які останнім прийнято та оплачено.

Транспортування товару здійснювалося власним транспортом Позивача, що підтверджується товарно транспортними накладними. Приймання товару здійснювалося представником Позивача на підставі виданих довіреностей. Податковий кредит по вищеописаних взаємовідносинах з ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»формувався на підставі отриманих Позивачем податкових накладних, які належним чином оформлені. Представником Позивача надано суду докази оплати придбаних товарів (платіжні доручення). Придбаний у ОСОБА_3 «Гіперіон 2010» товар Відповідачем реалізовано, докази чого містяться у справі.

Відповідно до ч.2 ст. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, визначає, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документа встановлені ст.9 Закону, а саме: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий піди сабо інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявні у позивача ОСОБА_3 «Техніка для бізнесу»документи, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, товарно транспортні накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаним договором, є первинними документами у розумінні ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Розрахунок позивача з ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»за придбаний товар здійснений через банківську установу, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Отже, у позивача наявні усі документи, передбачені правилами ведення податкового обліку, що підтверджує виконання договору з ОСОБА_3 «Гіперіон 2010», що свідчить про помилковість висновку податкового органу про нікчемність правочину (безтоварність операції).

Відтак, суд приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні підстави для визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість по вищевказаних операціях та нарахування штрафних (фінансових) санкцій.

На час укладення договору та на час складання податкових накладних Позивач та його контрагент ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»були платниками ПДВ і мали діючі свідоцтва платника ПДВ, і відповідно до даних ЄДР перебували за своїми юридичними адресами.

Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України. Позивачем представлено Суду всі відповідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарської операції, її відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів. Зазначеними доказами спростовуються порушення, встановлені в ОСОБА_2 № 3171/23-209/23961015 від 29.08.2011 року.

Варто зазначити також, що описані у акті перевірки № 3171/23-209/23961015 від 29.08.2011 року факти відсутності ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»за своїм місцезнаходженням спростовані поданою Позивачем довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, з якої вбачається, що ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»на дату здійснення господарських операцій з Позивачем (березень 2011 року) перебувало за своєю юридичною адресою, а 20.06.2011 року підтверджено відомості про юридичну особу.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»- «якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін». Тому твердження Відповідача про відсутність ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»за юридичною адресою не знайшло свого підтвердження.

Стосовно посилання Відповідача на нікчемність укладеного між Позивачем та ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»правочину, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочину між ОСОБА_3 «Техніка для бізнесу» та ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»ґрунтуються на тому, що під час його вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і цей правочини не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ними. Такий висновок є помилковим.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ОСОБА_3 «Техніка для бізнесу»на укладення договору із ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»без наміру створити наслідки, які передбачені цим договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобовязань щодо придбання товарів. Це підтверджується не лише документами, але й реальними діями ОСОБА_3 «Техніка для бізнесу»щодо оплати придбаних товарів. Відтак, судом не встановлено протиправного умислу сторін, зокрема ОСОБА_3 «Техніка для бізнесу», на укладення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тому даний правочин не може вважатися нікчемним як такий, що порушує публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд зазначає, що господарські операції позивача з вищевказаним контрагентом не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами. Відповідачем не представлено суду доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагента на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Оскільки, фінансово-господарські операції між позивачем та ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»документально підтверджені відповідними первинними документами, то суд вважає помилковими висновки органу державної податкової служби про нікчемність таких операцій.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обовязок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобовязання.

Проте, податковим органом, конкретних доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства суду надано не було.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину як недостатня кількість трудових ресурсів, основних засобів чи відсутність за юридичною адресою.

Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ОСОБА_3 «Гіперіон 2010», про безтоварність вказаних господарських операцій, а також висновки про заниження податку на додану вартість не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Заслуговує на увагу і та обставина, що товарно-матеріальні цінності, придбані позивачем у ОСОБА_3 «Гіперіон 2010», були ним використані у своїй господарській діяльності (реалізовані), що підтверджено відповідними первинними документами.

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ОСОБА_3 «Гіперіон 2010»та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаним контрагентом.

Судом не беруться до уваги посилання відповідача на обставини, встановлені у ОСОБА_2 перевірки, стосовно відсутності складських приміщень, наявності автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності ОСОБА_3 «Гіперіон 2010». Згідно п. 110.1 ст. 110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування чи податкового кредиту.

Обставини щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту суми 407888 грн. відповідачем належними та допустимими доказами спростовані не були.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобовязані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова № НОМЕР_1 від 13.07.2011 року є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 13.07.2011 року винесене Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техніка для бізнесу»3 (три) грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 23 грудня 2011 року.

Суддя Мричко Н.І.