Ухвала суду № 52753656, 07.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 22-ц/796/10833/2015 головуючий у 1-й інстанції: Сіромашенко Н.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Головачова Я.В.

суддів: Шахової О.В., Поливач Л.Д.

при секретарі: Бугай О.О.

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 3 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та все інше майно, кошти і банківські рахунки, що належать відповідачу ОСОБА_2, які виявить державний виконавець.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 3 липня 2015 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову. Скаржник зазначає, що суд першої дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 належить відповідачу; крім того, суд не пересвідчився в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову.

ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважала, що судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Інші особи, які беруть участь у справі, в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що у провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не було надано доказів на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 належить відповідачу; не конкретизовано інше майно та рахунки, які належать останній та на які необхідно накласти арешт, не надано доказів щодо їх належності.

Проте з таким висновком суду повністю погодитися не можна.

Частиною 1 статті 151 ЦПК України визначено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-які стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 3 ст. 151 ЦПК України).

Статтею 152 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Як убачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Оскільки предметом спору є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої відповідачем внаслідок залиття квартири АДРЕСА_2, що належить позивачу ОСОБА_1 на праві власності, колегія суддів вважає, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову.

Крім того, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що заявником не було надано доказів на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 належить відповідачу.

Так, рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 липня 2012 року та рішенням Апеляційного суду міста Києва від 5 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 (а. с. 111-112; 113-117).

Також, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 (а. с. 118; 119).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував зазначені норми процесуального права, не дав належної правової оцінки доводам заявника про те, що невжиття у даному випадку відповідних заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2.

Ураховуючи викладене, погодитися з постановленою ухвалою в цій частині неможливо, вона підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відсутні підстави для задоволення поданої заяви в частині накладення арешту на все інше майно, кошти і банківські рахунки, що належать відповідачу, які виявить державний виконавець, оскільки позивачем не конкретизовано інше майно та рахунки, які належать останній та на які необхідно накласти арешт, а також не надано належних доказів на підтвердження того, що вартість майна, на яке буде накладено арешт, є співмірною із заявленими ним позовними вимогами.

За таких обставин ухвала суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 3 липня 2015 рокускасувати і постановити нову ухвалу наступного змісту.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2.

В іншій частині заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: