Ухвала суду № 52753654, 07.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 22-ц/796/10564/2015 головуючий у 1-й інстанції: Цокол Л.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Головачова Я.В.

суддів: Шахової О.В., Поливач Л.Д.

при секретарі: Бугай О.О.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків та трьох процентів річних, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 53000 доларів США та 6000 Євро, що є еквівалентом 492588 грн. 44 коп. Вказане рішення суду набрало законної сили 3 грудня 2013 року. Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві від 29 січня 2015 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 757/14243/13ц, виданого 23 грудня 2013 року.

Посилаючись на те, що з часу розгляду справи в суді першої інстанції та до моменту звернення позивача до суду з указаним позовом змінився курс валюти долара США та Євро по відношенні до гривні, просив суд стягнути з відповідача на його користь суму курсової різниці, яка за своєю правовою природою є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, в розмірі 1083155 грн. 56 коп. Також ураховуючи те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, просив стягнути з нього на свою користь на підставі ст. 625 ЦК України три проценти річних у розмірі 141816 грн. 95 коп.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних за період з 3 грудня 2013 року по 29 січня 2015 року в розмірі 17086 грн. 78 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача збитків з моменту передачі грошових коштів до часу їх повернення відповідачем та помилково послався на те, що в розумінні ст. 22 ЦК України курсова різниця іноземної валюти по відношенню до гривні не є збитками; крім того, задовольняючи позов частково в частині стягнення трьох процентів річних, судом не було враховано те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення боргу не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом установлено, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 3 грудня 2013 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 53000 доларів США та 6000 Євро, що є еквівалентом 492588 грн. 44 коп. в рахунок повернення виконаного ОСОБА_1 у зобов'язанні купівлі-продажу цінних паперів.

Вказане рішення суду набрало законної сили 3 грудня 2013 року.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві від 29 січня 2015 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 757/14243/13ц, виданого 23 грудня 2013 року Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми в розмірі 492588 грн. 44 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача в частині стягнення збитків є безпідставними, оскільки в розумінні положень ст. 22 ЦК України курсова різниця іноземної валюти по відношенню до гривні не є збитками. Щодо вимог позивача про стягнення трьох процентів річних, то в цій частині суд виходив із того, що положення ст. 625 ЦК України підлягають застосуванню до відносин сторін після набрання судовим рішенням законної сили, оскільки боржник прострочив виконання грошового зобов'язання в період з 3 грудня 2013 року по 29 січня 2015 року, що складає 17086 грн. 78 коп.

Такий висновок суду є правильним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язання встановлює завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Згідно положень статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Пунктом 4 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували не день ухвалення рішення.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Зі змісті наведених норм закону випливає, що індекс інфляції нараховується у випадку невиконання грошового зобов'язання у національній валюті.

Між тим, предметом спору між позивачем та відповідачем було стягнення грошових коштів у іноземній валюті (долари США та Євро), а на відповідачеві відповідно лежав обов'язок по поверненню грошових коштів саме у цих валютах. Визначення їх гривневого еквівалента і стягнення судом коштів у гривнях за офіційним курсом на день ухвалення рішення не суперечить чинному законодавству.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків є безпідставними, оскільки в розумінні положень ст. 22 ЦК України курсова різниця іноземної валюти по відношенню до гривні не є збитками.

Колегія суддів приходить до висновку, що ураховуючи те, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем було визначено рішенням суду в іноземній валюті (долари США та Євро), з урахуванням курсу іноземної валюти по відношенню до гривні на день постановлення судом даного рішення, то підстави для стягнення з відповідача курсової різниця іноземної валюти по відношенню до гривні та задоволення позову в цій частині відсутні.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звертатися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу, оскільки чинним законодавством не передбачено припинення зобов'язання ухваленням такого рішення. В цих випадках діє загальне правило про припинення зобов'язання проведенням належного виконання.

Таким чином, оскільки боржник ОСОБА_2 прострочив виконання грошового зобов'язання в період з 3 грудня 2013 року по 29 січня 2015 року, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню. При цьому, судом було правильно визначено суму грошових коштів, яка підлягає стягненню, в розмірі 17086 грн. 78 коп. та наведено відповідний розрахунок (492588 грн. 44 коп.*3*(422 днів):365:100).

Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних доводів суду не надано.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість ухвалення рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Ураховуючи викладене, підстави для скасування рішення суду першої інстанції і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Я.В. Головачов

Судді: О.В. Шахова

Л.Д. Поливач