Рішення № 52752379, 16.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2015Справа №910/20271/15

За позовомЖитлово-будівельного кооперативу "Ремонтник"доПублічного акціонерного товариства "Київенерго"прозобов'язання здійснити перерахунок вартості теплової енергіїСуддя Смирнова Ю.М.

Представники:

від позивача Дем'янюк В.П. - представник;від відповідача Іващенко О.В. - представник;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Житлово-будівельний кооператив "Ремонтник" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та просить суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок вартості теплової енергії за період з 01.12.2006 по 01.01.2011 за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №720206 від 01.12.1999 на підставі тарифів згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245. Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача вартість послуг адвоката у розмірі 1500,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що розпорядження Київської міської державної адміністрації (КМДА) на підставі яких відповідачем здійснювалися нарахування за теплову енергію в період з 01.12.2006 по 01.01.2011, зокрема № 392 від 31.05.2010, № 643 від 30.05.2007, № 520 від 29.04.2009, № 981 від 31.08.2009, № 1192 від 15.10.2009, № 1333 від 30.11.2009 були визнані незаконними і не чинними з моменту їх прийняття, з огляду на те, що вони не були зареєстровані в органах юстиції, а розпорядження КМДА №1575 від 30.10.2006 (в тому числі в редакції розпорядження № 142 від 12.02.2007) також не було зареєстровано в органах юстиції, а отже, як стверджує позивач, в період з 01.12.2006 по 01.01.2011 відповідачем здійснювалось нарахування оплати за поставку теплової енергії за тарифами, встановленими нормативно-правовими актами, які визнані незаконними і не чинними з моменту їх прийняття, що відповідно зумовлює необхідність здійснення перерахунку вартості теплової енергії спожитої позивачем за спірний період, у зв'язку з чим позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок вартості теплової енергії за період з 01.12.2006 по 01.01.2011 за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №720206 від 01.12.1999 на підставі тарифів згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245, яке зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за № 46/429 та яким встановлено тариф на виробництво теплової енергії для житлово - експлуатаційних організацій за 1 Гкал - 65,30 грн. з ПДВ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2015 за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/20271/15 та розгляд справи призначено на 17.09.2015.

17.09.2015 в судовому засіданні оголошено перерву до 28.09.2015, а 28.09.2015 до 06.10.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 судом за клопотанням представників сторін продовжено строк розгляду спору у справі № 910/20271/15 на 15 днів.

В судовому засіданні 06.10.2015 оголошено перерву до 16.10.2015.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 16.10.2015 з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 16.10.2015 з'явився, надав суду відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив посилаючись на те, що грошове зобов'язання, визначене договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №720206 від 01.12.1999 не може бути припинене у зв'язку з втратою чинності у 2014 році нормативно-правового акта, згідно з яким було проведено нарахування розміру такого зобов'язання за договором, оскільки такий нормативно - правовий акт був чинним на момент укладення договору і виникнення у сторін відповідних прав та обов'язків. За твердженнями відповідача, зміна тарифів не є зміною умов договору, оскільки відповідно до п.1 додатку 3 до договору сторони домовились між собою, що у правовідносинах, що виникли між ними, вони керуються тарифами, встановленими постачальнику (відповідачу) Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а отже, ані позивач, ані відповідач не мають впливу на визначення чи зміну тарифів та не можуть домовитись про застосування інших тарифів, а ніж ті, що встановлювала Київська міська державна адміністрація, а відповідач застосовував у спірному періоді, оскільки на момент застосування ці розпорядження були чинними. Крім цього, відповідач зазначив про те, що позивач не має правових підстав вимагати з відповідача здійснення перерахунку за період з 01.11.2006 - 01.05.2009, оскільки спір про стягнення заборгованості з позивача на користь відповідача за вказаний період був вирішений господарським судом у справі №42/369-26/391, а розрахунок заборгованості, що наданий позивачем за період з 01.11.2006 - 01.05.2009 вже був розглянутий судом як контррозрахунок у справі №42/369-26/391 та визнаний необґрунтованим. Також, відповідач зазначив про те, що жодним пунктом договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №720206 від 01.12.1999 не передбачено обов'язок відповідача здійснювати перерахунки вартості теплової енергії у зв'язку з визнанням судом не чинними розпоряджень КМДА, що застосовувалися відповідачем у спірний період.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.12.1999 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (енергопостачальна організація, постачальник, відповідач) та Житлово-будівельним кооперативом "Ремонтник" (абонент, споживач, позивач) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №710206 (договір), за умовами якого предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах передбачених договором (п.1.1), при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикоритовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п.2.1), постачальник зобов'язується, зокрема, постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року в кількості та обсягах згідно з додатком №1 до цього договору, при зміні тарифів (додаток №3 до договору) повідомляти абонента у 5-тиденний термін з моменту отримання розпорядження держадміністрації м. Києва про їх зміну (п.п.2.2.1, 2.2.3), абонент зобов'язується, зокрема, виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору (п.2.3.2 договору), облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом (п. 5.1), цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2000 (п.8.1 договору); договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.8.4 договору).

Пунктами 1-4 додатку № 3 до договору передбачено, що розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням КМДА від 15.01.1999 №47 за кожну відпущену Гігакалорію без урахування ПДВ для опалення 29,64 грн., для гарячого водопостачання - 29,64 грн., за півторакратне заповнення мережною водою енергопостачальної організації теплових мереж та місцевих систем теплопостачання, а також за поповнення нормативного витіку, абонент сплачує вартість отриманої мережної води та витрати по її хімічній обробці за плановою собівартістю енергопостачальної організації по тарифу 2,22 грн./тону (без урахування ПДВ) і тепла в воді за тарифами згідно п.1 цього додатку, можливе змінення тарифів в період дії договору, розмір ПДВ визначається чинним законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок вартості теплової енергії та її оплата в період з 01.12.2006 по 01.01.2011 здійснювались за тарифами, встановленими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації (надалі - КМДА) № 1245 від 20.06.2002, яке діяло з 01.07.2002 по 31.11.2006, № 643 від 30.05.2007, період дії з 01.12.2006 по 31.05.2009, № 520 від 29.04.2009, період дії з 01.06.2009 по 31.07.2009, № 981 від 31.08.2009, період дії з 01.08.2009 по 30.09.2009, № 1192 від 15.10.2009, період дії з 01.10.2009 по 31.12.2009, № 1333 від 30.11.2009, період дії з 01.01.2010 по 30.06.2010, № 392 від 31.05.2010, період дії з 01.07.2010 по 31.12.2010 та постановою НКРЕ №1729 від 14.12.2010, яка діяла з 01.01.2011 по 23.06.2014.

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 21.03.2014 у справі №2-а-118/11, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 10.07.2014 визнано незаконними і не чинними з моменту прийняття розпорядження Київської міської державної адміністрації: № 981 від 31.08.2009 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення", № 1192 від 15.10.2009 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення", № 1333 від 30.11.2009 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення", № 392 від 31.05.2010 "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 у справі №761/8760/14-а, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 15.01.2015 визнано незаконним і не чинним з моменту прийняття зокрема розпорядження Київської міської державної адміністрації № 643 від 30.05.2007 "Про затвердження тарифів на теплову енергію".

Як зазначає позивач у позовній заяві, за період з 01.12.2006 по 01.01.2011 позивачем було спожито теплову енергію в кількості 4181,715 Гкал, за яку позивачем за тарифами, встановленими нормативно-правовими актами, які визнані незаконними і не чинними з моменту їх прийняття було сплачено 491738,57 грн., в той час, як відповідно до розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245, яке зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за № 46/429 та яким встановлено тарифи, які підлягають застосуванню на думку позивача у спірний період, позивач зобов'язаний був сплатити за спожиту теплову енергію 273065,97 грн. за тарифом 65,30 грн. за 1 Гкал.

18.05.2015 позивач звернувся до відповідача з вимогою про проведення перерахунку вартості теплової енергії за спірний період, однак листом за вих. 029/52/6974 від 09.06.2015 відповідачем було відмовлено позивачу у здійсненні такого перерахунку, оскільки механізм його здійснення законодавчо не визначений.

Отже, враховуючи те, що розпорядження КМДА, згідно з якими нараховувалась вартість теплової енергії, визнані не чинними в судовому порядку, у зв'язку з не проходженням ними процедури їх державної реєстрації, Житлово-будівельний кооператив "Ремонтник" звернувся до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про зобов'язання останнього здійснити перерахунок вартості теплової енергії за період з 01.12.2006 по 01.01.2011 за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №720206 від 01.12.1999 на підставі тарифів згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №720206 від 01.12.1999 за своєю правовою природою є договором енергопостачання.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

В свою чергу, тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено обов'язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з частинами 1 - 6 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб'єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи. Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

За змістом ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання). При встановленні цін/тарифів на послуги, які виробляються суб'єктами природних монополій, діяльність яких регулюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, відповідно до законодавства, повноваження органів місцевого самоврядування поширюються виключно на тариф (складову тарифу), який (яка) не підлягає встановленню цими національними комісіями. У разі встановлення органом місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, орган, який їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. Видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із встановленням тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, фінансуються за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету. Встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не допускається і може бути оскаржено в суді. Центральні органи виконавчої влади, національні комісії, що здійснюють державне регулювання у відповідній сфері, несуть відповідальність за наслідки встановлення або регулювання цін/тарифів, що змінюються ними відповідно до їхніх повноважень. Встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Судом встановлено, що відносини між сторонами регулюються законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 та умовами укладеного між сторонами договору.

Відповідно до положень укладеного між сторонами договору, при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикоритовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Суд зазначає про те, що зміна тарифів не є зміною умов договору, оскільки відповідно до п.1 додатку 3 до договору сторони домовились між собою, що у правовідносинах, що виникли між ними, вони керуються тарифами, встановленими постачальнику (відповідачу) Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а отже, ані позивач, ані відповідач не мають впливу на визначення чи зміну тарифів та не можуть домовитись про застосування інших тарифів, а ніж ті, що встановлювала Київська міська державна адміністрація, а відповідач застосовував у спірному періоді, оскільки на момент застосування цих тарифів ці розпорядження були чинними.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога позивача про зобов'язання відповідача здійснити певні дії, а саме зобов'язати відповідача здійснити перерахунок вартості теплової енергії за період з 01.12.2006 по 01.01.2011 за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №720206 від 01.12.1999, у зв'язку із визнанням незаконними розпоряджень КМДА, якими встановлювались і застосовувались відповідачем тарифи на теплову енергію у спірний період, застосувавши при цьому тарифи, що були встановлені розпорядженням КМДА від 20.06.2002 №1245.

Однак, жодним пунктом укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №720206 від 01.12.1999 та чинним законодавством України не передбачено обов'язку відповідача здійснювати перерахунки вартості теплової енергії у зв'язку з визнанням судом нечинними розпоряджень КМДА, що застосовувалися у спірний період.

Позивачем не подано суду правового обґрунтування заявлених вимог, яке б надавало підстави для висновку про порушення відповідачем законодавчих приписів та/або зобов'язань за договором у спірний період, що, в свою чергу призвело до порушення прав або охоронюваних інтересів позивача, які б підлягали судовому захистові саме у обраний позивачем спосіб.

До того ж, спір про стягнення заборгованості по договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №720206 від 01.12.1999 розглядався господарським судом у справі №42/369-26/391, а розрахунок заборгованості, що наданий позивачем за період з 01.11.2006 - 01.05.2009 вже був розглянутий судом як контррозрахунок у справі №42/369-26/391 та визнаний необґрунтованим.

На підставі викладеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 26.10.2015.

Суддя Ю.М.Смирнова