Ухвала суду № 52744063, 20.10.2015, Апеляційний суд Харківської області

Провадження № 22ц/790/4787/15 Головуючий 1-ї інст. - Шишкін О.В.

Справа № 2011/1160/2012 Суддя доповідач - Бровченко І.О.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Бровченко І.О.,

суддів -Пилипчук Н.П., Швецової Л.А.,

при секретарі - Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 березня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Дзержинського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Блудов Ігор Васильович, про визнання недійсним іпотечного договору, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2012 року позивач звернулась до відповідачів з позовом про визнання іпотечного договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідач ОСОБА_3 є її батьком. 09 червня 2006 року між відповідачами по справі було укладено іпотечний договір предметом якого є квартира АДРЕСА_1 у м. Харкові.

Рішенням Дзержинського райсуду м. Харкова від 17 грудня 2010 року визнано за позивачкою право власності на 1/2 частину вказаної квартири, після смерті її матері ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Позивач зазначає, що спірний договір іпотеки укладено сторонами з порушенням чинного законодавства, оскільки не була отримана згода співвласника квартири на передачу майна в іпотеку.

Уклавши спірний договір іпотеки ОСОБА_3 самовільно розпорядився АДРЕСА_1, яка була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5, з метою забезпечення вимог банку за кредитним договором від 09 червня 2006 року.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про слухання справи у його відсутність та про визнання позовної заяви.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Дзержинського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради для участі в судовому засіданні не з'явився, подав до суду заяву про слухання справи у його відсутності.

Представник відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що при укладені спірного іпотечного договору були виконані усі умови закону.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 березня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір №014/02-1/2230/1-06 від 09 червня 2006 року, укладений між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Блудовим І.В., відповідно до якого в іпотеку була передана двокімнатна квартира за АДРЕСА_1 визнавши, що рішення суду є підставою для виключення з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про іпотеку та заборону відчуження двокімнатної квартири за АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог. В разі залишення рішення суду першої інстанції щодо визнання договору іпотеки без змін просять змінити його шляхом накладення арешту на спірну квартиру.

Обґрунтовуючи скаргу апелянт посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Вислухав доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, встановивши обставини справи, перевірив зібрані по справі докази, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2010 року по цивільній справі №2-13356/10 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за законом позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Зобов'язано КП «Харківське міськБТІ» зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2.

Рішенням суду встановлено, що 29 грудня 1979 року мати ОСОБА_2 - ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з її батьком - ОСОБА_3 Під час шлюбу батьки позивача придбали квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 25 листопада 1998 року, посвідченим державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори.

Зазначена квартира була зареєстрована на батька позивача - ОСОБА_3

19 квітня 2000 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, виданим Дзержинським відділом РАЦС м. Харкова.

Квартира АДРЕСА_3 являлася сумісною власністю подружжя на підставі ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю в редакції 1969 року, діючого на момент придбання квартири, тобто в 1998 році. Тому ОСОБА_5 мала право власності на 1/2 частину спірної квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, в якому зазначено, що в книзі реєстрації смертей 13 липня 2010 року зроблено відповідний актовий запис №9560, та вказано місце реєстрації: відділ РАЦС по м. Харкову Харківського міського управління юстиції.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частки квартири АДРЕСА_1

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тому є правомірним висновок суду, що право власності позивача на ? частини квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5, встановлено судовим рішенням і не потребує додаткового доказування.

09 червня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір №014/02-1/2230/1-06, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Блудовим І.В.

Пунктом 1.2. зазначеного іпотечного договору визначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно: двокімнатна квартира за АДРЕСА_1 місті Харкові, яке належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 1998 року, посвідченого державним нотаріусом Першої ХДНК Заікіною Л.В., зареєстрованого в реєстрі за №2-4036, право власності зареєстровано у Державному комунальному підприємстві «Харківського міського бюро технічної інвентаризації» від 03 грудня 1998 року.

На виконання умов Іпотечного договору №014/02-1/2230/1-06 від 09 червня 2006 року ПН ХМНО Блудовим І.В. на підставі ст.73 Закону України «Про нотаріат» накладено заборону відчуження двокімнатної квартири за АДРЕСА_1.

Спірний іпотечний договір було укладено ОСОБА_3 для забезпечення вимог банку, що випливають з кредитного договору №014/02-1/2230-06 від 09 червня 2006 року, укладеного між банком та ОСОБА_3 за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язаний до 09 червня 2016 року повернути банку кредит у розмірі 100000 доларів США, сплатити проценти за користування ним в розмірі, строки та порядку, передбачених кредитним договором, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених кредитним та цим договором (п.п.1.1. Іпотечного договору від 09 червня 2006 року).

З кредитного договору вбачається, що кредитні кошти в сумі 100000 доларів США були отримані для будівництва (реконструкції) житла за адресою: АДРЕСА_4 (п.п.2.1. Кредитного договору №014/02-1/2230-06 від 09 червня 2006 року).

При отриманні кредиту ОСОБА_3 було надано нотаріально посвідчену заяву про те, що він стверджує про те, що на момент придбання спірної квартири він в шлюбі не перебував та квартира не є об'єктом спільної власності.

Таким чином, ОСОБА_3 уклавши спірний іпотечний договір, розпорядився квартирою АДРЕСА_1 що була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (право власності якої на 1/2 частину зазначеної квартири перейшло до ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом) з метою забезпечення вимог банку за кредитним договором №014/02-1/2230-06 від 09 червня 2006 року.

З повідомлення КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за вих. №10426 від 24 листопада 2011 року вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в м. Харкові на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2010 року по справі №2-13356/10.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладання іпотечного договору №014/02-1/2230/1-06 від 09 червня 2006 року, предмет іпотеки належав на праві спільної сумісної власності батькові позивачки - ОСОБА_3 та її матері ОСОБА_5 виходить за межі дрібного побутового, його було укладено всупереч інтересам сім'ї, а також без відома та письмової нотаріально засвідченої згоди ОСОБА_5, що суперечить вимогам ст.65 Сімейного кодексу України і ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України. Визнання недійсним іпотечного договору без виключення з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про іпотеку та заборони зареєстрованої в реєстрі від 09.06.2006 року на двокімнатну квартиру за АДРЕСА_1, не призведе до поновлення порушеного права.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги, що при укладанні договору іпотеки було дотримано всі передбачені законодавством умови протирічать доказам, які були досліджені судом та яким надана належна правова оцінка, згідно вимог ст.. 212 ЦПК України.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

За змістом ст.ст. 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпечувального іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про іпотеку», в редакції на час укладання договору іпотеки, майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Як передбачено ч. 3 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі й реєстрації права власності на неї як окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що спірна квартира була спільною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_5, відповідає вимогам закону та матеріалам справи висновок суду, що квартира не могла передаватися в іпотеку без згоди іншого співвласника.

До такого висновку прийшов Верховний Суд України в своїй постанові від 30 жовтня 2013 року № 96цс13, яка прийнята з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, а тому висновки викладені в ній є обов'язковими для всіх судів України (ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

На підставі рішення суду позивач має право виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про іпотеку та заборону відчуження двокімнатної квартири за АДРЕСА_1, оскільки спірний договір іпотеки визнано недійсним.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку про постановлення районним судом рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, у відповідності з обставинами справи, наданими сторонами доказами та, відповідно, про відсутність підстав для зміни чи скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді -