Ухвала суду № 52722568, 22.10.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/7926/15-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т. В.Провадження № 22-ц/780/5773/15 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І.Категорія 45 22.10.2015

У Х В А Л А

іменем України

22 жовтня 2015 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Касьяненко Л.І.,

при секретарі Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним вище позовом, який мотивувала тим, що згідно договору дарування від 20 квітня 2001 року їй належить житловий будинок по АДРЕСА_1

Зазначала, що 13 листопада 2003 року вона уклала шлюб із відповідачем і з цього ж часу він почав мешкати в будинку і був там зареєстрований. Однак, на початку 2014 року їх шлюбні стосунки були фактично припинені, а 4 листопада 2014 року шлюб між ними розірвано. Вказувала, що відповідач співмешкає з іншою жінкою, з якою живе по АДРЕСА_2, що стверджується актами обстеження будинку. Вважає, що відповідно до ст.71 ЖК України у зв'язку із відсутністю понад 6 місяців без поважних причин, відповідач втратив право користування жилим приміщенням у її будинку, проте добровільно знятися з реєстрації в будинку він не бажає, вимагаючи за це гроші.

Посилаючись на порушення відповідачем її права власності щодо розпорядження майном, просила визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням в будинку по АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача знятися з реєстрації за цією адресою.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставин справи та порушення судом норм матеріального права. Скаргу мотивує тим, що суд прийшов до хибних висновків про відсутність підстав для застосування ст.71 ЖК України при вирішенні даного спору, поскільки саме дана норма регулює спірні правовідносини, бо шлюб розірвано і вони з відповідачем не є членами сім'ї, а тому відповідач, втративши статус члена сім'ї, отримав статус наймача житла згідно ст.ст.162,163 ЖК України, а відтак може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням..

Учасники справи, в тому числі апелянт ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4, належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з'явивися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності понад 6 місяців без поважних причин, суд обгрунтовував свої висновки тим, що спірний будинок належить позивачці на праві приватної власності, а отже ст.71 ЖК України не регулює спірні правовідносини, які склалися між сторонами і не може бути застосована до них, а отже позов не підлягає до задоволення.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ст.47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Це ж положення закріплено в ст.9 ЖК України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до приписів статей 71,72 ЖК України наймач житла чи член його сім'ї можуть бути визнані такими, що втратили право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності в жилому приміщенні в строк понад шість місяців без поважних причин.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачка є власником житлового будинку по АДРЕСА_1, який належить їй на підставі договору дарування від 20 квітня 2001 року.

Також судом встановлено, що 13 листопада 2003 року між сторонами було зареєстровано шлюб. Після укладення шлюбу відповідач був зареєстрований у належному позивачці будинку по АДРЕСА_1 та мешкав там до жовтня 2014 року, після чого виїхав з будинку і не проживає.

Шлюб між сторонами розірвано 4 листопада 2014 року у відділі РАЦС Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області.

За таких обставин суд обгрунтовано відмовив у задоволенні позову з огляду на те, що відповідач не є наймачем чи членом сім'ї наймача будинку, а є колишнім членом сім'ї власника будинку і не може бути позбавлений права користування спірним житлом із передбачених ст.71 ЖК України підстав відсутності понад 6 місяців без поважних причин.

Доводи апеляційної скарги про наявність передбачених ст.ст.71,72 ЖК України підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням у зв'язку із його відсутністю в квартирі понад 6 місяців без поважних причин не грунтуються на законі. Вказані норми регулюють питання втрати права користування жилим приміщенням, особи, яка є наймачем чи членом його сім'ї, у будинках державного і громадського житлового фонду. Спірний будинок є приватною власністю, а отже дані норми на правовідносини у сфері приватного житла не поширюються.

Доводи апелянта про те, що шлюб між сторонами розірвано і вони з відповідачем не є членами сім'ї, а тому відповідач втративши статус члена сім'ї, отримав статус наймача житла згідно ст.ст.162,163 ЖК України і може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням безпідставні.

В даному випадку вдповідач має статус колишнього члена сім'ї власника будинку, а отже відповідно до ч.4 ст.156 ЖК України припинення сімейних стосунків із власником будинку не позбавляє його права користування займаним приміщенням, якого він може бути позбавлений лише у передбачених законом випадках.

Крім того, у зв'язку із припиненням сімейних стосунків і з позивачкою відповідач автоматично не набув статусу наймача жилого приміщення, як помилково вважає позивачка. Для цього необхідно укладення договору найму жилого приміщення, чого судом не встановлено.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: