Рішення № 52710360, 10.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2015Справа №910/18600/15

За позовом Публічного акціонерного страхування «ХДІ Страхування»

до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія»

про стягнення 7 750,44 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Онищенко А.В. - представник, довіреність №26-п-ЮР від 13.07.15 р.;

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне страхування «ХДІ Страхування» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 7 750,44 грн., а також покласти на відповідача витрати з оплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту №06-003041-49 від 17.09.13 р. за програмою страхування «HDI Золота рибка» страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 7 750,44 грн., Публічне акціонерне товариство «ХДІ Страхування» отримало згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі, як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.15 р. позовну заяву Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/18 600/15 та призначено справу до розгляду на 11.08.15 р..

В судове засідання 11.08.15 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

В судовому засіданні 11.08 оголошено перерву до 10.09.15 р.

В судове засідання 10.09.15 р. з'явився уповноважений представник позивача. Представник відповідача в зазначене судове засідання не з'явився. Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення перерви від 11.08.2015.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 11.08.15 р. представником позивача подано до Господарського суду міста Києва клопотання №218-юр від 06.08.15 р. про залучення матеріалів до справи №910/18600/15. Клопотання судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 11.08.15 р. відповідачем подано до Господарського суду міста Києва відзив №6086 від 07.08.15 р. на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнає та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх доводів та заперечень відповідач стверджує, що визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/2092 від 24.11.03 р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.03 р. за №1074/8395. Так, відповідач зазначає, що згідно звіту №1938 від 13.03.14 р. про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу BMW 320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартість матеріального збитку складає 7 431,67 грн. та, на думку відповідача, саме ця сума підлягає відшкодуванню згідно вимог п. 22.1. ст. 22 та ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Крім того, на твердження відповідача наданий позивачем в обґрунтування розміру своїх позовних вимог рахунок-фактура №129530 від 27.01.14 р. на суму 7 750,44 грн., не може вважатися належним та допустимим доказом та не має доказової сили, оскільки не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р., та не підтверджує факт виконання робіт або надання послуг. Також, відповідач зазначив, що зазначені в рахунку види робіт (виконання перевірки автомобіля; мийка кузова; мийка кузова та чистка салону; продовження перевірки автомобіля і виконання швидкого стирання; підзарядка акумулятора) не відносяться до відновлювального ремонту транспортного засобу та відшкодуванню. Відзив на позов разом з доданими до нього документами долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знаходив підстав для відкладення судового засідання та здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань сторін щодо здійснення фіксації судових засідань по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 10.09.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

17 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «ХДІ Страхування» (страховик за договором страхування, позивач у справі) та ОСОБА_2 (страхувальник за договором страхування) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №06-003041 (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом та прикріпленим до нього ззовні і всередині додатковим обладнанням, визначений Договором страхування. Забезпечений транспортний засіб: BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску (п. 4 Договору страхування). Територія страхування: Україна, країни СНД та Європи (п. 12.1 Договору страхування).

Строк дії Договору страхування: з 20.09.13 р. по 20.09.14 р. (п. 17 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно первинної довідки від 20.01.14 р. та розгорнутої довідки №9336539 про дорожньо-транспортну пригоду, сформовані відділом ДАІ Шевченківського РУГУ МВС України в м. Києві, копії яких наявні в матеріалах справи, 20.01.14 р. в м. Києві на перехресті вул. Кудрявський узвіз та вул. Артема відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та транспортного засобу марки Audi A6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, в результаті чого автомобілі отримали механічні ушкодження.

Так, в результаті ДТП було пошкоджено застрахований в Публічному акціонерному товаристві «ХДІ Страхування» автомобіль марки BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно визначення п. 2.1.1. Договору страхування страховими ризиками за договором є позначені в розділі 8 цього договору ризики пошкодження, знищення та/або втрати застрахованого транспортного засобу в цілому, або окремих його деталей, частин та застрахованого додаткового обладнання внаслідок, зокрема: дорожньо-транспортної пригоди - події, що сталася під час руху хоча б одного транспортного засобу (ризик «ДТП»).

Як вбачається із п. 8.1. Договору страхування дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до умов Договору страхування страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений договором та умовами цього додатку до договору строк (п. 8.5.3. Договору страхування).

Згідно Договору страхування у разі настання передбаченої договором події, яка призвела до збитків і може бути кваліфікована як страховий випадок, страхувальник зобов'язаний після настання страхового випадку не пізніше 3 (трьох) робочих днів, заявити про це страховику, шляхом надання письмового повідомлення про настання страхового випадку за формою, встановленою страховиком, із зазначенням місця, часу настання та опису обставин настання страхового випадку, та надати можливість страховику або представнику страховика провести огляд пошкодженого транспортного засобу (п. 9.1.7. Договору страхування).

У відповідності до умов Договору страхування 22.01.14 р. страхувальник - ОСОБА_2 звернувся до страховика - Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування» із заявою про подію, що може бути визнана страховою (копію заяви залучено до матеріалів справи).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Згідно п. 28.1. Договору страхування страхове відшкодування виплачується страховиком згідно з договором на підставі повідомлення про подію, письмової заяви страхувальника (його правонаступника/вигодонабувача) на виплату страхового відшкодування і страхового акту, який складається страховиком.

Відповідно до п. 11.1. та п. 11.2.2. Договору страхування виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з умовами договору з урахуванням умов обраної в розділі 6 договору програми страхування, на підставі письмової заяви страхувальника (його правонаступника/спадкоємця, вигодонабувача або особи, яка має належним чином оформлене повноваження від страхувальника) і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком, та після подання страхувальником всіх передбачених в розділі 10 цього додатку до договору та оформлених належним чином документів, що необхідні для встановлення причини, обставин та наслідків події, що має ознаки страхового випадку, визначення розміру завданих збитків. Відповідно до заяви на виплату страхового відшкодування, умов договору та умов цього додатку до договору, страховик виплачує страхове відшкодування, зокрема, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок підприємства, що здійснює ремонт транспортного засобу.

Розмір страхового відшкодування визначається виходячи з прямого розміру збитків, завданих страхувальнику в результаті страхового випадку, на підставі даних огляду пошкодженого транспортного засобу та/або додаткового обладнання, документів, зазначених у розділі 10 цього додатку до договору, що підтверджують розмір спричиненого збитку. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір страхової суми за договором, а також розміру прямих збитків, завданих страхувальнику в результаті настання страхового випадку (п. 11.3. Договору страхування).

Згідно умов Договору страхування (п. 11.9.2. Договору страхування) розмір страхового відшкодування визначається як сума матеріального збитку (з урахуванням умов п. 4.2. цього додатку до договору), визначеного згідно з п. 11.9.1. цього додатку до договору, і необхідних та доцільних витрат страхувальника, передбачених в п. 11.8. цього додатку до договору, за вирахуванням передбаченого в п. 14.1.-14.3. договору розміру франшизи, з урахуванням особливостей обраної страхувальником програми страхування.

Крім того, п. 11.9.3. Договору страхування зазначено, що до витрат на відновлювальний ремонт включаються: вартість складових транспортного засобу (деталей, вузлів, агрегатів тощо), які підлягають заміні; вартість робіт по проведенню відновлювального ремонту; вартість матеріалів, необхідних для відновлювального ремонту; витрати, пов'язані з усуненням прихованих пошкоджень, що викликані страховим випадком, виявлені в процесі ремонту і підтверджені документально. У разі виявлення прихованих пошкоджень страхувальник зобов'язаний до їх усунення повідомити про це страховика (представника страховика) для проведення ним додаткового огляду транспортного засобу та обов'язкового оформлення протоколу (дефектної відомості, акту) огляду транспортного засобу.

Відповідно до особливостей програми страхування «HDI Золота рибка», які мають пріоритетне значення при врегулюванні страхового випадку, розрахунок розміру страхового відшкодування в разі пошкодження транспортного засобу здійснюється для транспортного засобу, на які поширюються гарантійні зобов'язання дилера/виробника, - на підставі розцінок гарантійних СТО (за умови виплати страхового відшкодування шляхом перерахування коштів на СТО), якщо інше прямо не обумовлено договором. Під діючим гарантійним зобов'язанням розуміються гарантійні зобов'язання дилера/виробника транспортного засобу, які закріплені зі страхувальником документально та є чинними на момент укладання договору (про що свідчать відмітки в гарантійній, сервісній книжці транспортного засобу). В якості діючих гарантійних зобов'язань не розглядаються зобов'язання, що поширюються на наскрізну корозію кузову транспортного засобу, лакофарбове покриття, термін дії яких більше за термін дії основних гарантійних зобов'язань на вузли та агрегати транспортного засобу. У випадку наявності обґрунтованих зауважень експертів страховика до рахунків ремонтних підприємств (СТО), наданих страхувальником, страховик має право за власний рахунок призначити незалежну авто товарознавчу експертизу та визначити розмір збитку на підставі проведеної експертизи (в) п. 5.1.1. Договору страхування).

У відповідності до рахунку-фактури №129530 від 27.01.14 р., копія якого наявна в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, визначена гарантійним сервісним центром з обслуговування автомобілів марки BMW придбаних у офіційного дилера «АВТ Баварія Моторс» - Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТ Баварія», в розмірі 7750,14 грн..

Додатково, для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у результаті його пошкодження у ДТП, Публічним акціонерним товариством «ХДІ Страхування» було замовлено експертне автотоварознавче дослідження колісного транспортного засобу BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, проведення якого доручено експерту - ОСОБА_5 (кваліфікаційне свідоцтво Фонду державного майна України МФ№5151 від 02.06.07 р., свідоцтво оцінювача Фонду державного майна України про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів №5747 від 07.08.07 р.). Згідно звіту №1938 від 13.03.14 р. про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження у ДТП, складає 7 431,67 грн. (копію звіту залучено до матеріалів справи).

Також, в матеріалах справи міститься калькуляція/висновок №1938Р від 13.03.14 р., складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., згідно якої вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів становить 7 431,67 грн.

Крім того, відповідно до п. 14.2. Договору страхування якщо застрахований транспортний засіб придбаний у кредит та переданий у заставу вигодонабувачу, вигодонабувач є отримувачем страхового відшкодування в межах страхової суми в розмірі, що не перевищує заборгованість страхувальника перед вигодонабувачем за кредитним договором.

Пунктом 18 Договору страхування страхувальником призначено вигодонабувачем Публічне акціонерне товариство «БМ Банк».

Згідно умов Договору страхування страховик зобов'язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання висновку/акту незалежної експертизи, а в разі, якщо вона не замовлялась, з дня складання страховиком власного розрахунку страхового відшкодування, направити вигодонабувачу (якщо такий зазначений в договорі) запит на рішення вигодо набувача щодо порядку виплати страхового відшкодування: страхувальнику, на СТО, вигодонабувачу або іншим чином (п. 8.5.11. Договору страхування).

У відповідності до умов Договору страхування позивач звернувся до вигодонабувача - Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» з листом вих. №68 від 29.01.14 р. щодо порядку виплати страхового відшкодування. У свою чергу Публічне акціонерне товариство «БМ Банк» листом №48/30-18б/т повідомило позивача про відсутність заперечень щодо виплати страхового відшкодування по страховому випадку, шляхом перерахування коштів в розмірі 7 750,44 грн. безпосередньо на рахунок СТО для оплати робіт по ремонту застрахованого транспортного засобу BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (копію листа залучено до матеріалів справи).

Згідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Франшиза (безумовна) - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком по кожному та будь-якому страховому випадку згідно з договором. Франшиза може встановлюватись як в абсолютному значенні, так і у відсотках від страхової суми.

Відповідно до п. 14.1. Договору страхування безумовна франшиза за страховим ризиком, зокрема, ДТП становить 0,0% від страхової суми 350 000,00 грн.

Суд констатує, що відповідно до умов п. 15 Договору страхування при пошкодженні застрахованого транспортного засобу (крім випадків конструктивної загибелі) відшкодування збитків здійснюється без урахування зносу застрахованого транспортного засобу.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Публічним акціонерним товариством «ХДІ Страхування» складено страховий акт №254-06/14-49 від 03.04.14 р., відповідно до якого вищевказана ДТП згідно Договору страхування кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику за Договором страхування - ОСОБА_2 страхового відшкодування в сумі 7 750,44 грн., що становить різницю між визначеною у рахунку-фактурі Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ Баварія» №129530 від 27.01.14 р. вартістю запчастин та відновлювального ремонту автомобіля - 7 750,44 грн. та франшизою згідно Договору страхування - 0,00 грн. (копії страхового акту та розрахунку суми страхового відшкодування залучено до матеріалів справи).

У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 7 750,44 грн. була перерахована Публічним акціонерним товариством «ХДІ Страхування» на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ Баварія» згідно рахунку-фактури №129530 від 27.01.14 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №914 від 04.04.14 р. на відповідну суму 7 750,44 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Публічним акціонерним товариством «ХДІ Страхування» умов Договору страхування, а саме виплати страхувальнику - ОСОБА_2 страхового відшкодування в сумі 7 750,44 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку, шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ Баварія», яка безпосередньо здійснювала відновлювальний ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність страхового акту №254-06/14-49 від 03.04.14 р. та платіжного доручення №914 від 04.04.14 р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.02.14 р. у справі №761/2169/14-п встановлено, що 20.01.14 р. ОСОБА_4, керуючи автомобілем Audi A6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, в м. Києві на перехресті вулиць Кудрявський узвіз та Артема в порушення вимог п. 10.4. Правил дорожнього руху України при повороті направо не зайняв крайнє положення на проїзній частині, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, що призвело до пошкодження транспортних засобів. Зазначеною постановою громадянина ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу в розмірі 340,00 грн.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування» виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Audi A6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 20.01.14 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Audi A6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_4 у Приватному акціонерному товаристві «Українська охоронно-страхова компанія» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС №8839622 (далі - Поліс), з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки Audi A6, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. Строк дії Полісу: з 18.12.13 р. по 17.12.14 р., тобто на момент скоєння ДТП, вказаний Поліс був чинним.

З огляду на вищевикладене, у Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування», як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія», як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002 р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Публічне акціонерне товариство «ХДІ Страхування» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» з заявою №61-юр від 22.02.14 р. на виплату відшкодування в порядку регресу на суму 7 750,44 грн., в якій просив останнього перерахувати на розрахунковий рахунок Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування» грошові кошти в розмірі 7 750,44 грн..

У відповідь на зазначену регресну вимогу відповідач звернувся до позивача - Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування» з листом №3742 від 20.04.15 р., копія кого наявна в матеріалах справи, в якому керуючись п. 22.1. ст. 22 та ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначив, що розмір матеріального збитку згідно звіту №1938 від 13.03.14 р. про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження у ДТП, складає 7 431,67 грн. та відповідна розрахована сума страхового відшкодування буде перерахована на розрахунковий рахунок Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування» (копія листа залучено до матеріалів справи).

Отже, вищезазначена регресна вимога позивача залишена відповідачем без задоволення.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Отже, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн. та 0,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно становить 7 750,44 грн.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування Публічному акціонерному товариству «ХДІ Страхування» в порядку регресу суми в розмірі 7 750,44 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить суд стягнути в примусовому порядку.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору страхування та/або Полісу або їх окремих положень суду не надано.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач, посилаючись на положення п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначає, що визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на той факт, що згідно звіту №1938 від 13.03.14 р. про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження у ДТП, вартість матеріального збитку складає 7 431,67 грн. і саме ця сума підлягає відшкодуванню згідно вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а також на неможливість вважати рахунок-фактуру Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ Баварія» №129530 від 27.01.14 р. на суму 7 750,44 грн. належним та допустимим доказом, оскільки він не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р., та не підтверджує факт виконання робіт або надання послуг, судом до уваги не приймаються.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

З приписів вищевказаних норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, не стосуються позивача (страховика за Договором страхування), дії якого не регулюються цим Законом, а тому в даній правовій ситуації відсутні правові підстави перекладати на позивача обов'язки відповідача, який є страховиком за Полісом.

При цьому, Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за Договором страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктом оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно з ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Разом з цим, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав Договір страхування, також не покладає.

Таким чином, господарський суд вважає доводи відповідача про те, що належним доказом розміру заподіяного збитку має бути відповідний висновок спеціаліста автотоварознавця або звіт експерта безпідставними, оскільки здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі на користь страхувальника на підставі рахунку-фактури Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТ Баварія» №129530 від 27.01.14 р. не суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором страхування, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України №3-50гс15 від 15.04.15 р. у справі №910/7163/14).

Крім того суд зазначає, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. При цьому необхідною умовою для здійснення відповідної виплати є перебування отриманих застрахованим транспортним засобом пошкоджень у причинно - наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка визнана страховиком в якості страхового випадку.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та сторонами не заперечувалось, зокрема, згідно рахунку - фактури № 129530 від 27.01.14 р., до складу останнього ТОВ з ІІ «АВТ Баварія», якою здійснювався відновлювальний ремонт автомобіля, включено вартість таких робіт як «виконання перевірки автомобіля, мийка кузову, мийка кузову та чистка салону, продовження перевірка автомобіля і виконання швидкого стирання, підзарядка акумуляторної батареї» на загальну суму 414,00 грн. (496,80 грн. з ПДВ), які за висновком суду не відносяться до відновлювальних робіт, проведення яких є необхідним для усунення пошкоджень, що виникли внаслідок ДТП, яке відбулось 20.01.14 р. за участю застрахованого транспортного засобу BMW F30/320i, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Доказів наявності необхідності проведення вказаних механічних робіт з метою відновлення застрахованого позивачем транспортного засобу останнім суду не надано, отже підстави для відшкодування вказаних витрат в розмірі 496,80 грн. (з ПДВ) відсутні.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 7253,64 грн..

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (03056, м. Київ, Солом'янський район, вул. Борщагівська, буд. 145, код ЄДРПОУ 23734213) на користь Публічного акціонерного товариства «ХДІ Страхування» (03150, м. Київ, Голосіївський район, вул. Червоноармійська (Велика Васильківська), буд. 102, код ЄДРПОУ 22868348) 7253,64 грн. (сім тисяч двісті п'ятдесят три гривні шістдесят чотири копійки) страхового відшкодування та 1709,89 грн. (одну тисячу сімсот дев'ять гривень вісімдесят дев'ять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 22 жовтня 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон