Ухвала суду № 52687543, 21.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/14959/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Приходька І.В.за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Зарвія І.Л.відповідача:не з"явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року

у справі № 804/19068/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровський завод спеціальних труб»

до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровський завод спеціальних труб» (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 листопада 2014 року № 0007422201, № 0007412201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених податків і зборів, дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також єдиного внеску за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року. За результатами вказаної перевірки складено акт № 659/22-01/33338597 від 23 жовтня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог, зокрема:

п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на 4056228,00 грн.;

п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на 1703447,00 грн.

Підставою для вказаних висновків стало те, що правочини, укладені позивачем з контрагентами, не мали реального характеру.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 листопада 2014 року:

№ 0007422201, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на суму 2555170,50 грн., у тому числі 1703447,00 грн. - за основним платежем, 851723,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0007412201, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток приватних підприємств на 6084342 грн., у тому числі 4056228,00 грн. - за основним платежем, 2028114,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для вказаних висновків стала відсутність реального виконання правочинів, укладених позивачем з контрагентами.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з:

ТОВ «Ніколейд» на підставі договору купівлі-продажу № 0102 від 01 лютого 2013 року;

ТОВ «Елтекс» на підставі договору купівлі-продажу № 5142/16 від 01 квітня 2013 року;

ТОВ «Юмас» на підставі договору поставки № 728 від 13 серпня 2013 року;

ТОВ «Комсервіс Плюс» на підставі рахунку-фактури № СФ-1411-77 від 14 листопада 2013 року;

ТОВ «Форта-Ком» на підставі договору будівельного підряду № 1211 від 12 листопада 2013 року;

ТОВ «Компанія Металозбут» на підставі договору купівлі-продажу №0103 від 01 березня 2013 року;

ТОВ «Транс-Компані» на підставі договору про надання послуг з перевезення вантажу №ДГ-2702 АП;

ТОВ «Авега» на підставі договору поставки №0111/1-УП від 11 січня 2013 року;

ТОВ «Центровес Плюс» на підставі договору поставки № 140113 від 14 березня 2013 року.

На підтвердження виконання умов вищезазначених правочинів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, специфікації, рахунки-фактури, акти приймання-передачі матеріалів, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, договірні ціни, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2в).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на: недоліки в окремих товарно-транспортних накладних (не зазначеного точного місця розвантаження товару); висновки актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивач (ТОВ «Ніколейд», ТОВ «Елтекс», ТОВ «Центровес Плюс», ТОВ «Комсервіс Плюс», ТОВ «Форта-Ком»,); відсутність специфікацій та паспортів на придбаний позивачем товар; відсутність автомобільного транспорту у ТОВ «Транс-Компані», яким здійснювалось перевезення придбаного позивачем товару.

Колегія суддів не бере до уваги вищезазначені доводи касаційної скарги не бере, оскільки формальні помилки формальні помилки та неточності в первинних документах не можуть свідчити про безтоварність укладених правочинів. Натомість оцінка здійсненим господарським операціям повинна даватись на підставі комплексного всебічного аналізу матеріалів справи та фактичних обставин, що і було належним чином здійснено судами першої та апеляційної інстанцій. Відсутність специфікацій до укладених правочинів спростовується наявними матеріалами справи, які належним чином досліджено судами попередніх інстанцій. ТОВ «Транс-Компані» орендувало автомобіль марки DAF-95XF380 та напівпричіп-рефрижератор-Е CHEREAU EUROGAM у ОСОБА_6 на підставі Договору №18/01/13 від 18 січня 2013 року. Акти про неможливість проведення зустрічної звірки лише фіксують факт неможливості проведення такої звірки та не можуть давати оцінку реальності здійснених господарських операцій.

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2015 року у справі № 804/19068/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) І.В. Приходько