Рішення № 52679244, 16.10.2015, Ржищевський міський суд Київської області

Головуючий в І інстанції Потапенко А.В.

Єдиний унікальний № 374/377/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2015 року м. Ржищів

Ржищівський міський суд Київської області у складі:

головуючого - судді Потапенка А.В.,

за участі:

секретаря - Проценко Ю.В.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ржищів Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області про визнання незаконною відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії та зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину, -

ВСТАНОВИВ:

14 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Ржищівського міського суду Київської області із вказаним вище позовом, посилаючись на те, що 24 січня 2014 року померла його мати - ОСОБА_2, яка на час смерті проживала та була зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1. 17 жовтня 2013 року вона склала заповіт щодо належного їй майна, відповідно до якого після її смерті він є спадкоємцем 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 АР Крим, а також спадкоємцем усього іншого майна, що належатиме матері на день смерті.

На день смерті його матері їй належали квартира за адресою: АДРЕСА_2, 1/2 частина земельної ділянки (кадастровий № 3222282801:08:014:0002), 1/2 частина земельної ділянки (кадастровий № 3222282801:08:014:1002) та 1/2 частина розташованого на них домоволодіння за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Гребені, вул. Жовтнева, 46, банківський вклад в "Укрексімбанку" № 7951-8921 від 22 серпня 2013 року з датою завершення 21 лютого 2014 року.

Оскільки місцем відкриття спадщини є тимчасово окупована територія АР Крим, то 22 липня 2014 року із заявою про прийняття спадщини він звернувся за місцем знаходження нерухомого майна в Ржищівську міську державну нотаріальну контору. 1 серпня 2014 року державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори (далі- Ржищівська МДНК) ОСОБА_3 було заведено спадкову справу № 104/2014, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено. Свою відмову нотаріус мотивував тим, що місцем відкриття спадщини є м. Севастополь АР Крим, а отже він має звернутись для отримання свідоцтва про право на спадщину до нотаріуса в цьому місті.

Вважаючи таку відмову нотаріуса незаконною та такою, що порушує його права як спадкоємця, посилаючись на ст. 11-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ст. 1296 ЦК України, позивач просив визнати відмову Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області у видачі свідоцтва про право на спадщину незаконною. Зобов'язати державного нотаріуса Ржищівської міської державної нотаріальної контори видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину, що належить йому за заповітом ОСОБА_2

6 жовтня 2015 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшло письмове заперечення Ржищівської міської державної нотаріальної контори, в якому відповідач указував на те, що вчинення нотаріальних дій регулюється Законом України "Про нотаріат", ЦК України, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 р. № 296 та іншими нормативними актами. Згідно ст.ст. 66, 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за місцем відкриття спадщини за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Статтею 1221 ЦК України встановлено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом. Відповідно до ст. 11-1 Закону України "Про забезпечення права і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна або вимоги кредиторів. Але при цьому порядок оформлення спадщини не змінено.

1 серпня 2014 року відповідно до поданої заяви ОСОБА_1 від 22 липня 2014 року було заведено спадкову справу № 104/2014 року щодо майна померлої 24 січня 2014 року ОСОБА_2 Ржищівською МДНК проведені перевірки наявності заведених спадкових справ та заповітів. Перевірка проводилась в той час, коли нотаріуси Криму вже не мали доступу до Спадкового реєстру України і тому невідомо, чи заводилась спадкова справа після померлої за її місцем проживання, хто звертався із заявою про прийняття спадщини чи про відмову від спадщини, чи є обов'язкові спадкоємці, передбачені ст. 1241 ЦК України, чи є це майно спільною сумісною власністю подружжя. Документи, які видаються в даний час в Криму, в Україні не мають законної сили, у зв'язку з не легітимністю органів, які їх видають. Без перевірки необхідної інформації видати свідоцтво про право на таку спадщину вважає неможливим.

У судовому засіданні позивач подав письмову заяву, в якій позовні вимоги уточнив, просив доповнити прохальну частину позовної заяви наступним: скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22 вересня 2015 року № 459/02-31 прийняту завідувачем Ржищівської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_3.

Представник відповідача у судове засідання не з'явилась, хоча про дату, час та місце судового розгляду в порядку ч. 5 ст. 74 ЦПК України повідомлена належним чином, що підтверджується розпискою про вручення повістки про виклик до суду від 7 жовтня 2015 року спеціалісту Ржищівської МДНК ОСОБА_4, про причини неявки суду не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не подала, а тому суд вважав за можливе продовжити судовий розгляд за відсутності представника відповідача в порядку ч.2 ст. 77, ч. 2 ст. 169 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази по справі, вважає позов таким, що підлягає до задоволення у повному обсязі, виходячи з такого.

Судом встановлено, що відповідно до заповіту від 17 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі під № 485, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження щодо належного їй майна та майнових прав: 1) спадкоємцями належної їй на праві приватної власності цілої квартири № 36, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Шостака Александра, буд № 7, вона призначила в рівних частках кожного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4; 2) спадкоємцями усього іншого майна призначила ОСОБА_1 (а.с.9).

Згідно свідоцтва про смерть, серії І-АС № 054386 від 24 січня 2014 року, ОСОБА_2 померла 24 січня 2014 року (а.с.8).

Відповідно до листа Ржищівської міської державної нотаріальної контори № 578/02-14 від 29 жовтня 2014 року (а.с.10) встановлено, що ОСОБА_1 повідомлено, що на підставі поданої ним заяви від 22 липня 2014 року Ржищівською МДНК 1 серпня 2014 року було заведено спадкову справу № 104/2014 та одночасно запропоновано звернутися до нотаріусів м.Севастополь за подальшим оформленням справи.

Відповідно до свідоцтва про народження, серії ІІІ-АП № 302459 від 24 липня 1990 року, встановлено, що ОСОБА_1 народився 4 листопада 1983 року, його батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.11)

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, серії ІІ-АП № 482873 від 1 березня 1991 року, встановлено, що ОСОБА_6 одружився з ОСОБА_7 1 березня 1991 року, прізвище дружини після укладення шлюбу - ОСОБА_6 (а.с.12).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серії САВ № 865435, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності по 1/2 частці кожному належить домоволодіння за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Гребені, вул. Жовтнева, 46 (а.с.13). Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 23689222 від 27 серпня 2009 року право власності на вказане вище домоволодіння зареєстроване в КП КОР "Кагарлицьке БТІ" (а.с.14)

Відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку, серії ЯЖ № 331412 від 7 березня 2008 року та серії ЯЖ № 331413 від 7 березня 2008 року встановлено, що ОСОБА_2 належить по 1/2 частині земельних ділянок площею 0,25 га та площею 0,1370 га, що розташовані за адресою: Київська область, Кагарлицький район, с. Гребені, вул. Жовтнева, 46 (а.с.15,16).

Також встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору строкового банківського вкладу зі сплатою процентів щомісяця "Прибутковий" № 7951-8921 від 22 серпня 2013 року, мала кошти на депозитному рахунку в АТ "Укрексімбанк" філія в м. Севастополь. Термін одержання вкладу та процентів на вклад 22 лютого 2014 року (а.с.17 -20).

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22 вересня 2015 року № 459/02-31 встановлено, що державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 на підставі п. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України "Про нотаріат" відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої 24 січня 2014 року ОСОБА_2 свою відмову нотаріус мотивувала тим що станом на 1 серпня 2014 року та проведеною перевіркою станом на 22 вересня 2015 року заведена тільки одна спадкова справа Ржищівською МДНК. Оскільки нотаріуси АР Крим відключені від Спадкового реєстру України з моменту окупації, немає можливості перевірити наявність заведеної справи в Криму, а питання оформлення спадщини на цій території до цього часу законодавством не врегульовані. Відповідно до законодавства України (ст. 1221 ЦК України) оформлення спадщини необхідно проводити за місцем відкриття спадщини, тобто за місцем останнього проживання спадкодавця, а згідно ст. 66 Закону України "Про нотаріат" нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Територія АР Крим є тимчасово окупованою і є невід'ємною частиною України (ст. 1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"), тому видача свідоцтва про право на спадщину може бути проведена згідно діючого законодавства України (а.с.25).

Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 38025907 від 1 серпня 2014 року, спадкова справа № 104/2014 щодо майна померлої 21 січня 2014 року ОСОБА_2 зареєстрована у Спадковому реєстрі за № 56373587 (а.с.26).

З оглянутих у судовому засіданні матеріалів спадкової справи встановлено, що 22 липня 2014 року до Ржищівської міської державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_2, тобто в строк визначений ст. 1270 ЦК України. З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 38025873 від 1 серпня 2014 року встановлено, що за параметрами запиту ОСОБА_2, дата смерті - 24 січня 2014 року, інформація відсутня. З інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 38025943 від 1 серпня 2014 року встановлено, що 17 жовтня 2013 року під № 55157642 зареєстрований чинний заповіт ОСОБА_2

Відповідно до вимог ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За змістом ст. 1221 ЦК України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації права на спадкування" від 12 лютого 2015 року № 189-VIII) місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія , місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, а нерухоме майно або основна його частина, у разі відсутності нерухомого майна - основна частина рухомого майна знаходиться на території, передбаченій частиною першою цієї статті, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів. Спадкова справа підлягає реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до зазначеної статті Закону постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 210 затверджено Порядок реєстрації деяких спадкових справ у Спадковому реєстрі, який визначає процедуру реєстрації у Спадковому реєстрі заведених на підставі зазначеної статті Закону спадкових справ.

У ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.03.1952р.) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу є попередження порушень принципу безперешкодного користуванням своїм майном. Втручання в право безперешкодного користування своїм майном передбачає "справедливу рівновагу" між інтересами суспільства та необхідністю дотримання основних прав людини.

В рішенні у справі "Совтрансавто Холдінг проти України" від 25 липня 2002 року Європейський суд зазначив, що спосіб, в який проводився та закінчився судовий розгляд справи, також як і ситуація невпевненості, якої зазнав заявник, порушили "справедливу рівновагу" між вимогами суспільного інтересу та потребою захищати право заявника на повагу до його майна. Як наслідок, держава не забезпечила виконання свого зобов'язання гарантувати заявнику ефективне користування своїм правом власності, гарантованим статтею 1 Першого протоколу.

В рішенні у справі "Україна Тюмень проти України" від 22 листопада 2007 року Європейський суд зазначив, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності. Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння [його] майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу

Водночас, не вбачається у спірних правовідносинах будь-якого суспільного інтересу як підстави для позбавлення позивача права на спадкування за заповітом після смерті його матері ОСОБА_2

Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Згідно ст. 49 Закону України "Про нотаріат" № 3425-XII нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Статтею 50 зазначеного Закону передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта.

Відповідно до роз'яснень викладених у абзацах 2 та 3 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 року № 2 "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні" (із змінами), з урахуванням вимог ЦПК, у резолютивній частині рішення, зокрема, повинно бути зазначено про задоволення позову або про повне чи часткове залишення його без задоволення.

При задоволенні позову про оскарження нотаріальних дій суд має зазначити, які саме нотаріальні дії, коли і ким вчинені, скасовуються. Задовольняючи позов про оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії, суд в резолютивній частині рішення зазначає про скасування постанови (іншого відповідного акта) про це (з наведенням дати і органу, що її прийняв) і яку нотаріальну дію та хто повинен вчинити.

Таким чином, судом встановлено та доведено позивачем в судовому засіданні, що постановою державного нотаріуса Ржищівської МДНК ОСОБА_3 про відмову у вчиненні нотаріальної дії порушено права позивача ОСОБА_1 на оформлення спадщини. Чинним законодавством України визначено порядок подання та оформлення заяв спадкоємцями про прийняття спадщини після спадкодавців, які проживали на тимчасово окупованій території.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що постанова нотаріуса від 22 вересня 2015 року № 459/02-31 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії підлягає скасуванню, відповідно вимога про зобов'язання державного нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1216, 1217, 1221, 1223 ЦК України, ст. 11-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ст. ст. 49, 50 Закону України "Про нотаріат", ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 10, 11, 27-30, 56-59, 60, 80, 84, 88, 143, 213, 215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати відмову Ржищівської міської державної нотаріальної контори Київської області у видачі свідоцтва про право на спадщину незаконною.

Скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22 вересня 2015 року № 459/02-31 прийняту завідувачем Ржищівської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_3.

Зобов'язати державного нотаріуса Ржищівської міської державної нотаріальної контори видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину, що належить йому за заповітом ОСОБА_2.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Ржищівський міський суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення виготовлено 16 жовтня 2015 року.

Суддя: