Рішення № 52658318, 22.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/12812/2015 Головуючий у 1-й інстанції - Васильєва Н.П.

Доповідач Рубан С.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.

при секретарі Гарматюк О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргупредставника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - КуковенкоКатерини Іванівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення коштів та відшкодування завданих збитків,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення коштів та відшкодування завданих збитків задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 суму переказу 292 000, 00 гривень, проценти за користування грошовими коштами в сумі 10784, 85 гривень; судовий збір в сумі 3027,85 гривень.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Не погоджуючись з рішенням суду представник Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Куковенко Катерина Іванівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач та представники позивача підтримали апеляційну скаргу, проти апеляційної скарги відповідача заперечили.

Представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, проти апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

19.05.2015року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на його користь суму переказу 292 000,00 гривень; суму пені 21083,00 гривень; проценти за користування грошовими коштами в сумі 10784,85 гривень; суму збитків 313000,00 гривень; грошову компенсацію в сумі 50000,00 гривень та судові витрати в сумі 3654,00 гривень, посилаючись на те, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина» в особі Кіровоградської філії ТОВ «Автозапчастина» було укладено договір з поставки товару /трактору/ від 16 грудня 2014 року номер 030ТР. За умовами вказаного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця трактор відповідно до специфікації до договору, а покупець зобов'язується сплатити за товар його вартість. На виконання умов вказаного договору позивач здійснив попередню оплату вартості товару, а саме: готівкою через Олександрійське відділення ПАТ «Дельта Банк» було перераховано 16 грудня 2014 року 110000,00 гривень; 17грудня 2014 року - 131000,00 гривень; 18 грудня 2014 року - 51000,00 гривень; а всього 292000,00 гривень. Проте кошти до постачальника не надійшли. Позивач звернувся до відділення банку. Неодноразові звернення до відповідача позитивних результатів не дали, грошові кошти не повернуті. Позивач вважає, що відповідач має сплатити йому суму переказу. Крім того, на день звернення до суду вартість товару збільшилася та складає 605000,00 гривень, тобто різниця між вартістю товару на день переказу та на день звернення з позовом складає 313000,00 гривень, яку відповідач має сплатити. Вказана сума є збитками у зв'язку з неправомірними діями банку. Крім того, в порушення ст. 32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» відповідач має сплатити йому пеню в розмірі 0,1 відсоток суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. Як вважає позивач, сума пені складає 21083,00 гривень станом на 02 березня 2015 року. Крім того позивач вважає, що відповідач має сплатити проценти в сумі 10 784, 85 гривень відповідно до вимог ст. 625 ЦК України , оскільки відповідачем порушені вимоги щодо

виконання зобов'язань. Діями відповідача позивачу спричинена моральна шкода, яку він оцінює в 50000,00 гривень. Шкода полягає у наступному: внаслідок неправомірних дій банку було порушено його право на вільне розпорядження своєю власністю, внаслідок неотримання трактору, позивач був позбавлений можливості орати поле, хвилювався, переживав.

Крім того, вартість трактору після невиконання банком переказу значно збільшилась, що є прямими збитками. Але на теперішній час вартість трактору зменшена до 520000,00 гривень, тому сума збитків зменшена до 228000,00 гривень.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що 16 грудня 2014 року між позивачем та ТОВ «Укравтозапчастина» в особі директора Кіровоградської філії ТОВ «Автозапчастина» було укладено договір номер 030ТР на поставку трактора на умовах попередньої оплати. Загальна сума договору складає 350000,04 гривень. У відповідності до п.2.3 вказаного договору покупець повинен здійснити оплату вартості товару на умовах попередньої оплати у термін 10 календарних днів з моменту підписання сторонами договору. Відповідно до п.2.4 вказаного договору у випадку порушення покупцем терміну сплати, що визначено п.2.3 цього договору постачальник має право змінити відпускну ціну на товар.

Відповідно до п.2.5 вказаного договору зобов'язання покупця щодо оплати товару вважаються виконаними у момент зарахування на поточний рахунок постачальника суми, вказаної у специфікації та у рахунку-фактурі. Але суду надано оригінали договору та специфікації до нього, не підписані постачальником. Таким чином, вказаний договір не можна визнати чинним у відповідності до вимог п.11.1 договору, де вказано, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2014 року. Надалі, як вбачається з наданих оригіналів квитанцій про здійснення касової операції 16 грудня 2014 року позивачем за квитанцією номер ПН1200219 перераховано ТОВ «Укравтозапчастина» 110000,00 гривень; 17 грудня 2014 року за квитанцією номер ПН 1203072 - 131000,00 гривень; 18 грудня 2014 року за квитанцією номер ПН 1205444 - 51000,00 гривень. При цьому в квитанціях позивачем не вказано номер п/рахунку отримувача платежу в договорі він зазначений 260090001094270. Номер рахунку підлягає обов'язковому внесенню в платіжний документ. Більш того, у всіх квитанціях є посилання на рахунок-фактуру №11814 від 15 грудня 2014 року, тобто вказані квитанції взагалі не відносяться до договору поставки від 16 грудня 2015 року, на який посилається позивач. Таким чином, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума позову в частині стягнення грошових переказів має бути повернута відповідачем позивачу, оскільки без зазначення у квитанціях номеру рахунку отримувача платежу, вона мала бути повернута позивачу та на підставі викладеного, підстав для стягнення з відповідача на користь позивача різниці у вартості трактору в сумі 228000,00 гривень немає.

Статтею 32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» зазначено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 10 відсотків суми переказу. Вимогами цього ж Закону передбачено, що у платіжному документі мають бути зазначені реквізити як платника, так і отримувача грошового переказу. Як вбачається з оригіналу договору та оригіналів квитанцій, наданих позивачем, останній не вказав у квитанціях номер рахунку, який зазначений у договорі, якщо оплата відбувалася саме за цим договором. З цих підстав суд відмовив у стягненні пені в сумі 21083,00 гривень.

Крім того, в мотивувальній частині рішення суд дійшов висновку, що у правовідносинах, які виникли між сторонами відповідач не є боржником за грошовими зобов'язаннями, а є виконавцем доручення клієнту щодо грошового переказу. Таким чином, підстав для стягнення процентів у сумі 10784,85 гривень немає.

Однак, як вбачається з резолютивної частини рішення проценти за користування грошовими коштами в сумі 10 784, 85 гривень судом стягнуто з відповідача на користь позивача.

Крім цього, суд виходив з того, що посилання позивача на вимоги ст. 1066 ЦК України є безпідставними, оскільки позивач не надав суду даних про те, що між ним та відповідачем існує договір банківського рахунку, а саме договір банківського рахунку регулює вказана стаття ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів жодних підстав у підтвердження спричиненої йому моральної шкоди, посилаючись взагалі на вказану статтю Закону.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду виходячи з наступного.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», код ЄДРПОУ 34047020, МФО 380236, місцезнаходження: вул. Щорса, 36-Б, м. Київ, 01133.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення адміністрації в АТ «Дельта Банк» призначено Кадирова Владислава Володимировича.

Тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 року по 02.09.2015 року включно.

Відповідно до пункту 5 частини 6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Оскільки позивач має майнову вимогу до банку, на захист якої подано позов, він є кредитором банку, отже щодо нього застосовуються положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі положення ст. 36 вказаного Закону щодо наслідків запровадження тимчасової адміністрації у банках та призначення уповноваженої особи фонду.

Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Пунктом 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 ст.2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

За змістом ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Згідно ст. 26 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

На даний час прийнято рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатору банку» та постанова Правління національного банку України від 02 жовтня 2015 року

№ 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк».

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув та не врахував положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

З підстав наведеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ПАТ «Дельта Банк» про те, що до правовідносин позивача та банку застосовуються положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки позивач має майнову вимогу до банку, тобто є кредитором банку.

З цих же підстав колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1, оскільки позивачу належить діяти відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313-315,316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Куковенко Катерини Іванівни - задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий

Судді: