Рішення № 52658183, 01.10.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

1 жовтня 2015 року Апеляційний суд м. Києва

у складі:

головуючого Вербової І.М.

суддів Качана В.Я.

РейнартІ.М.

за участю секретаря Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року,

у с т а н о в и в :

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» про стягнення коштів.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача кошти у сумі 107 439,92 грн. Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» в дохід держави судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

Ухвалою суду від 4 серпня 2015 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Апелянт, зокрема, посилається на ті обставини, що позивачем не було доведено порушень договірних зобов'язань з боку банку. Також вказує, що позивачем не надано доказів понесення збитків у формі упущеної вигоди та документального підтвердження розрахунку витрат часу адвоката на правову допомогу клієнту.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду

_________

Справа № 753/5828/15-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/12760/2015

Головуючий у суді першої інстанції - Шклянка М.П.

Доповідач у суді апеляційної інстанції - Вербова І.М.

справи, у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у їх відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 5 листопада 2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено договір-заяву № 300937/68064/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Нові гроші» на 3 міс. в іноземній валюті (а. с. 11).

Відповідно до п. 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок НОМЕР_1 у сумі 32270,00 доларів США на строк з 5 листопада 2014 року по 5 лютого 2015 року, у порядку та на умовах, визначених в цьому договорі-заяві та в основних умовах залучення банківських вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Згідно з п. 2 сторонами погоджено, що за час користування коштами вкладу протягом строку, визначеному у п. 1 цього договору-заяви, банк нараховує і виплачує вкладнику проценти за ставкою 12,50 % річних.

Внесення вкладником коштів у сумі 32270,00 доларів США (еквівалент 418024,06 грн.) підтверджується квитанцією № 4 від 5 листопада 2014 року (а. с. 12).

Як вбачається з виписки по особовому рахунку станом на 10 березня 2015 року залишок коштів на рахунку НОМЕР_1 становить 32 961,21 доларів США (а. с. 18).

Листом від 7 листопада 2014 року № 23-4262/14 банк гарантував виплату коштів вкладу за договором № 300937/68064/3-14 у розмірах та у строки, визначені у зверненні згаданого вкладника від 5 листопада 2014 року: 5 лютого 2015 року - 10 000,00 доларів США; 6 лютого 2015 року - 10 000,00 доларів США; 9 лютого 2015 року - 10 000,00 доларів США; 10 лютого 2015 року - 2 270,00 доларів США (а. с. 14).

10 лютого 2015 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 звернулася до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» із заявою про повернення банківського вкладу (а. с. 19-20).

На звернення позивача до відповідача із вимогою про повернення банківського вкладунею не було отримано відповідь про задоволення такої вимоги.

Задовольняючи позов, зобов'язуючи ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» повернути ОСОБА_2 шляхом видачі готівкою грошові кошти у іноземній валюті у сумі 32961,21 доларів США, суд виходив з того, що відповідач в порушення вимог цивільного законодавства не виконує взяті на себе зобов'язання за вказаним договором.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Пунктом 6 договору № 300937/68064/3-14 встановлено, що після закінчення строку розміщення строкового вкладу, визначеного п. 1 цього договору-заяви, вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями п. 5.1. основних умов.

Частиною 2 ст. 1060 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

За змістом п. 5.1. основних умов визначено, що у випадку закінчення строку розміщення строкового вкладу, визначеного у договорі-заяви, та умовами якого не передбачено можливості продовження строку вкладу після закінчення строку розміщення строкового вкладу, визначеного у договорі-заяві, кошти з строкового вкладного рахунку повертаються вкладникові шляхом видачі готівкою або перерахування на його власний поточний картковий рахунок або інший вкладний рахунок, а дія договору припиняється.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтвердилося під час апеляційного розгляду справи, у встановлений строк банк отримані на банківський рахунок грошові кошти не повернув, ухилившись від взятих на себе зобов'язань за договором банківського вкладу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 625ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частина 2 цієї статті Кодексу встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошовогозобов'язання, на вимогукредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трипроценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд України виклав в постанові від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 позицію, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Заборгованість за прострочення виконання ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» зобов'язання щодо своєчасного повернення банківського вкладу складає: 32961,21 доларів США - сума вкладу; 241,11 доларів США (еквівалент 5 164,57 грн.) - три відсотки річних від простроченої суми.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що банківський вклад у іноземній валюті у сумі 32961,21 доларів США підлягає поверненню вкладнику ОСОБА_2, також підлягає стягненню з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_2 3 % річних від простроченої суми, що становить 241,11 доларів США (еквівалент 5 164,57 грн.).

Водночас, задовольняючи позов в частині стягнення упущеної вигоди у розмірі 964,45 доларів США (еквівалент 20 658,51 грн.), індексу інфляції у розмірі 3810,31 доларів США (еквівалент 81 616,84 грн.), суд першої інстанції дійшов висновку про те, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, оскільки позивач втратила можливість розмістити належні їй кошти на депозиті в іншому банку.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, ухвалене у справі судове рішення в частині стягнення упущеної вигоди та індексу інфляції не відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки.

Частиною 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) матеріальна шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і длязастосування такої міри відповідальності необхідна наявність повного складу правопорушення, що включає такі елементи: протиправність поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливий результат такої поведінки - шкоду (збитки) у формі упущеної вигоди, їх наявність та розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками у формі упущеної вигоди; вину особи, яка заподіяла шкоду та аналіз заходів, які потерпіла особа вжила для відвернення збитків. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, умовам договору, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Статтею 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При застосуванні ч. 2 ст. 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, слід керуватися тим, що внаслідок знецінення лише грошова одиниця України (гривня) підлягає індексації, а іноземна валюта, яка була предметом договору банківського вкладу, не буває.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що внаслідок знецінення лише грошова одиниця України (гривня) підлягає індексації, а іноземна валюта, яка була предметом позики, не підлягає. Така правова позиція висловлена в ухвалі Верховного Суду України у справі № 6-5426св08 від 27 травня 2009 року, в яких зазначено, що індекс інфляції - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничих цілей. Ціни в Україні встановлюються у національній валюті. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Тому зазначена норма ЦК України може бути застосована лише у випадку прострочення грошового зобов'язання у гривні.

З викладеного вбачається, що на ОСОБА_2 лежить обов'язок доведення протиправної поведінки відповідача та наявності збитків у формі упущеної вигоди та їх розмір. Проте позивачем не наведено належних та допустимих доказів на підтвердження завдання їй діями відповідача збитків.

На викладені обставини суд першої інстанції уваги не звернув, внаслідок чого його висновки в цій частині є необґрунтованими.

У зв'язку з викладеним апеляційний суд вважає, що заочне рішення слід скасувати в частині стягнення упущеної вигоди у сумі 20 658,51 грн., індексу інфляції 3810,31 доларів США, що становить 81616,84 грн., та витрат на правову допомогу у сумі 1 500,00 грн.

Доводи апелянта з приводу того, що при ухваленні рішення суд не врахував курс валют, встановлений Національним банком України на дату його ухвалення, та не визначив гривневий еквівалент іноземної валюти, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до роз'яснень п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» № 5 від 30 березня 2012 року «Про застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Отже, стягнення заборгованості за договором банківського вкладу в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму саме в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству.

Посилання апелянта на підпункт 9 пункту 4 постанови Національного банку України № 758 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України» від 29 серпня 2014 року, відповідно до якої уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати банків у межах до 15 000,00 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, та на постанову Правління Національного банку України від 4 березня 2015 року № 190 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», є безпідставними та не беруться до уваги апеляційним судом з огляду на наступне.

Відповідно до змісту ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з положенням ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбаченим законом.

Статтею 41 Конституції України закріплено право кожного володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Протокол до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11 (994-536) гарантує кожній фізичній особі право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, обмеження, введені постановою Національного банку України, жодним чином не можуть порушувати суб'єктивне право ОСОБА_2 розпоряджатися належними їй депозитними коштами.

Разом з тим судом першої інстанції необґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 1 500,00 грн. з огляду на таке.

Статтею 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Тобто, до витрат на правову допомогу, які можуть бути відшкодовані стороні, законодавець відносить лише витрати на правову допомогу адвоката або іншого фахівця в галузі права.

На підтвердження витрат ОСОБА_2 на правову допомогу у матеріалах справи містяться копія договору про надання правової допомоги та юридичних послуг від 3 березня 2015 року, укладений з адвокатом Яковенком Ю.М., копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 5285/10 від 29 січня 2015 року, витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, копія ордеру КС № 155451 від 23 березня 2015 року (а. с. 21-25).

Також в інтересах ОСОБА_2 представник ОСОБА_6 за довіреністю (а. с. 10) уклала договір про надання правової допомоги та юридичних послуг від 10 лютого 2015 року (а. с. 26).

На виконання цього договору від 10 лютого 2015 року позивачем надано акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги та юридичних послуг від 10 лютого 2015 року (а. с. 27).

З наявної у матеріалах справи укладеного між представником

ОСОБА_6 та адвокатом Яковенком Ю.М. договір про надання правової допомоги та юридичних послуг від 10 лютого 2015 року не виявляється можливим встановити, у якому саме обсязі надавалася така правова допомога. Також позивачем в порушення передбаченого ч. 1 ст. 60 ЦПК України обов'язку не було надано відповідного розрахунку часу та обсягу надання правової допомоги, квитанцій про оплату таких послуг.

Крім того, до договору від 3 березня 2015 року не надано акту виконаних робіт.

Пунктом 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» визначено, що відсутність документального підтвердженні витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, позовні вимоги в цій частині є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Судом також вірно вирішено питання про стягнення судового збору з відповідача на підставі ч. 3 ст. 88 ЦПК України.

Таким чином, рішення суду назвати повністю законним та обґрунтованим не можна, а тому воно підлягає скасуванню в частині з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог на підставі п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» задовольнити частково.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року скасувати в частині стягнення упущеної вигоди у сумі 20 658,51 грн., індексу інфляції 3810,31 доларів США, що становить 81616,84 грн., та витрат на правову допомогу у сумі 1 500,00 грн. Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.М. Вербова

Судді: В.Я. Качан

І.М. Рейнарт