Рішення № 52643832, 04.09.2015, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11474/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2015 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Антипової Л.О.

при секретарі: Філімоновій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ващенко Віталій Володимирович, про визнання договору позики недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 239790,00 грн. боргу за договором позики.

У судовому засіданні позивачка та її представник за первісним позовом, позов підтримали та просили задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач та його представник у судовому засіданні проти позову заперечували, подавши до суду 03.07.2014 року зустрічну позовну заяву, у якій просили визнати договір позики недійсним, у зв'язку з тим, що відповідач не отримував обумовлені договором позики грошові кошти. Також вказував на те, що позивач змусила відповідача підписати договір позики, застосувавши до нього фізичний примус та погрози.

Третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ващенко Віталій Володимирович в судовому засіданні пояснив, що ним було посвідчено договір позики від 28.10.2012 року. Позивач та відповідач прийшли до нього, він переконався в добровільності укладення договору. Ніяких погроз з боку позивача на відповідача не було. Відповідач добровільно укладав договір, ніяких засторог він не помітив.

Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги первісного позову підлягають задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити, виходячи із такого.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, 28.10.2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до п. 1 якого позикодавець передала, а позичальник прийняв грошові кошти в розмірі 239790,00 грн., що на дату укладення договору складало еквівалент 30000 доларів США. Факт одержання одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.

У відповідності до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, договір позики є реальним договором, який вважається укладеним лише з моменту передання грошей (речей) позикодавцем позичальнику, а розписка як борговий документ є підтвердженням факту укладення договору позики між особами та прийняття кожним із них відповідних зобов'язань.

Відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

З урахуванням вищезазначених норм, а також врахувавши правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року № 6-63 цс 13, з якої вбачається, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що боргова розписка, яка підтверджує укладення договору позики, засвідчує факт передачі коштів позикодавцем ОСОБА_1 позичальнику ОСОБА_2

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Водночас, у ході розгляду даної справи ОСОБА_2 було подано зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору позики, що був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ващенком В.В. №2077. В обґрунтування даного позову позивач за зустрічним позовом, вказував на те, договір позики, було складено під впливом погроз і психологічного насилля з боку ОСОБА_1 та невідомих йому осіб.

Так, позивач за зустрічним позовом повідомив суду про те, що він з червня 2011 року працював водієм ОСОБА_1, перебуваючи у трудових відносинах з ОСОБА_1 у них склалися нормальні трудові відносини, які з часом почали погіршуватися. Відповідачка за зустрічним позовом призначила зустріч позивачу за зустрічним позовом, але на призначену зустріч не приїхала, а приїхали невідомі особи, які застосували фізичну силу, постійно били, погрожували вбивством та вимагали гроші в сумі 30000 доларів США, які нібито позивач за зустрічним позовом зобов'язаний віддати ОСОБА_1 Побоюючись за своє життя ОСОБА_2 погодився підписати договір позики.

Допитана у ході розгляду даної справи як свідок, ОСОБА_4 повідомила, що позивач та відповідач перебували в гарних відносинах. Позивачка казала, що купить квартиру відповідачу, а потім приїхала і сказала, що купила квартиру відповідачу. відповідач дзвонив свідку, щоб позичити 10000 доларів США, але у свідка таких коштів не було.

Допитана у ході розгляду даної справи як свідок, ОСОБА_5 повідомила, що вони працювали разом з позивачкою та відповідачем, між ними були дружні відносини. Позивачка казала, що відповідач для неї був краще за сина, а відповідач казав що доглядає позивачку. Свідок повідомила, що позивачка продала дачу та купила квартиру.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, у ході судового розгляду позивачем за зустрічним позовом не було надано суду належних і допустимих доказів в обґрунтування зустрічних позовних вимог, щодо підтвердження того, що ОСОБА_2 уклав договір позики під впливом примусу.

Як вбачається з висновку експерта №99/100/15-32 від 09.06.2015 року рукописний текст, що починається та закінчується словами: «Розписка Я ОСОБА_2 та …ОСОБА_2 28.10.20012р» та підпис від імені ОСОБА_2, що містить справа, нижче рукописного тексту в розписці ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 від 28.10.2012, виконані ОСОБА_2. Будь-яких ознак, що свідчать про те, що особа, яка виконала рукописний текст, що починається та закінчується словами: «Розписка Я ОСОБА_2 та …ОСОБА_2 28.10.20012р» в розписці від 28.10.2012 року, перебувала у невизначеному стані, експертом не виявлено

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Оскільки розписка від 28.10.2012 року про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики та підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми, а тому кваліфікуватися як фіктивний даний правочин не може.

Суд критично відноситься до пояснень відповідача щодо неотримання грошових коштів, оскільки складена у письмовій формі розписка свідчить про зворотне.

За таких обставин, аналізуючи наведене, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ващенко Віталій Володимирович, про визнання договору позики недійсним не підтверджені об'єктивними доказами, не ґрунтуються на матеріалах справи і в задоволенні таких слід відмовити у зв'язку з їх безпідставністю.

На підставі викладеного, враховуючи те, що у ході розгляду даної справи знайшов підтвердження той факт, що ОСОБА_2 дійсно взяв на себе грошове зобов'язання у результаті отримання від ОСОБА_1 у борг 239790,00 грн., що на дату укладення договору складало еквівалент 30000 доларів США, не виконав його у визначений у договорі строк, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України слід стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2397,90 грн.

Враховуючи викладене і керуючись ст. 525, 526, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 10, 59, 60, 88, 209, 212, 213, 215, 218, 224-226 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 239790,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 2397,90 гривень.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ващенко Віталій Володимирович, про визнання договору позики недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Дніпровський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: